ЧАСТИНА ٧. ТЕОРІЯ РИНКІВ НЕДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ МАКСИМІЗАЦІЯ ПРИБУТКУ І ЦІНОВА СТРАТЕГІЯ МОНОПОЛІЇ

 

Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Недосконало конкурентними вважаються ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну. Ця особливість змінює поведінку фірм і розподіл ресурсів.

Ступінь панування фірми на ринку характеризує концентрація продав- ців. Коефіцієнт концентрації вимірює частку продажу продукції фірми або декількох фірм у загальному обсязі продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або во- сьми найбільших в галузі фірм.

Індекс ринкової концентрації Гіршмана – Герфіндаля обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм ( n ), які продають на ньому свою про-

 

дукцію:


H = p 2  + p 2  + p 2  + ... + p 2 . Мінімального значення він набуває

 

1          2          3          n

в умовах досконалої конкуренції, максимальної величини досягає для моно-

полії: 1002 = 10.000.

Монополія – це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців, монопсонія – наявність одного покупця і багатьох продавців.

Модель ринку з єдиним постачальником продукту, який не має близьких

замінників, називається чистою монополією.

Чисту монополію характеризують такі риси:

        єдиний продавець на ринку;

        виробництво  специфічного  однорідного  продукту,  який  не  має

близьких і досконалих замінників;

        ринкова влада, що забезпечує контроль над ціною;

        заблокований вступ в галузь.

Бар’єри входження на ринок є основною причиною виникнення монопо-

лій. Відповідно до джерел походження бар’єрів виділяють кілька їх форм:

•           бар’єри, створені економією від масштабу;

•           бар’єри, створені державою (патенти, ліцензії та ін.)

•           розмір ринку;

•           власність на важливі види сировини;


 

•           „нечесна конкуренція“.

Будь-які бар’єри входження не є абсолютно нездоланними, особливо у

довгостроковому періоді, тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, пере-

важно підтримуються державою.

У досягненні мети – максимізації економічного прибутку – монополія зу- стрічається з трьома обмеженнями – витратами виробництва, попитом на продукцію монополії та ціною продукції.

Основною відміною становища фірми – монополіста є можливість впли- вати на ринкову ціну. Монополія сама призначає ціну на свою продукцію, при цьому вона може продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, а може для кожної групи споживачів призначати іншу. Модель поведінки мо- нополії з єдиною ціною називається простою монополією.

Можливість призначати ціну не означає, що монополіст буде прагнути встановити якнайвищу. Монополія уособлює галузь, тому стикається з кри- вою ринкового попиту, яка є типовою спадною і жорстко визначає співвід- ношення між ціною і обсягом так, що довільне маніпулювання цінами немо- жливе. Зміни у попиті та його еластичності можуть призвести як до зміни ці- ни і рівня випуску, так і до зміни лише ціни за незмінного обсягу випуску, або до зміни лише обсягу випуску за незмінної ціни. Тому вважають, що мо- нополія не має кривої пропонування.

Сукупні витрати монополіста формуються так само, як і витрати конку- рентної фірми: їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а у довгостроковому – впливу ефекту масштабу.

Сукупний      виторг            монополії       обчислюється            за         формулою:

TR = P(Q) Q , функція TR нелінійна, вона зазнає впливу спадного харак-

теру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінчен-

но. Сукупний виторг на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ці- ни зростає, на нееластичному – зменшується. Монополія завжди обирає оп- тимальний обсяг виробництва в межах  еластичного відрізку кривої попиту.

 

Середній виторг


( AR)


монополії завжди дорівнює ціні, а його крива

 

співпадає з кривою попиту D = AR .

 

Граничний виторг (MR)


монополії завжди менший за ціну ( AR) , його

 

значення спадають значно швидше, ніж значення ціни, тому крива  MR від-

даляється від кривої попиту.

Максимум сукупного виторгу досягається за нульового значення гранично-

го виторгу і відповідає точці одиничної еластичності на кривій попиту.

Оптимізація рішення монополії щодо виробництва і пропонування про-

дукції на ринку передбачає двохетапну процедуру:

◘          на першому етапі фірма-монополіст одночасно вибирає оптималь-

ний обсяг випуску і ціну продукції;


 

◘          на другому – обчислює результати діяльності в оптимальному режимі – наскільки вона буде прибутковою або збитковою – з тим, щоб розробляти стратегію свого подальшого розвитку.

Для визначення оптимального обсягу виробництва монополіст викорис-

товує загальне правило вибору оптимального обсягу випуску

MR = MC . Крива попиту показує ціну, за якою оптимальний обсяг продукції

може бути проданий. Рівноважна монопольна ціна завжди перевищує гранич-

 

ні витрати:


P* > MR = MC .  Точка, яка графічно визначає комбінацію ціни

 

та обсягу випуску, що забезпечує монополісту максимізацію прибутку, назива-

ється точкою рівноваги Курно.

Поведінку монополіста у короткостроковому періоді, як і поведінку кон- курентної фірми, вивчають за допомогою двох моделей рівноваги: мо- делі  TRTC та моделі MRMC .

Для монополії, як і для будь-якої іншої фірми, справджуються загальні умови  прибутковості  та  збитковості.  Монополія  максимізує  економічний

прибуток, якщо на оптимальному обсязі випуску ціна P > ATC .

Економічний прибуток монополіста, як і будь-якої фірми, обчислюється

 

як        EP = TR TC


або


EP = (P ATC ) Q* .

 

У короткостроковому періоді монополіст виробляє, доки покриває свої

 

змінні витрати,


ATC > P > AVC , тому деякий час може працювати, міні-

 

мізуючи збитки. Для монополії також існують умова беззбитковості, коли

P = ATC , і умова закриття, коли P AVC . Однак ситуації збитковості і

закриття нетипові для монополії.

У довгостроковому періоді монополіст виробляє лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати, оптимальний масштаб виробництва визначається за пра-

 

вилом:


MR = LMC . Рівноважна ціна монополіста і в довгостроковому пе-

 

ріоді перевищує середні і граничні витрати:


P > LMC = min LAC , а обсяг

 

випуску завжди менший, ніж ефективний масштаб виробництва. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді отримує економічний прибуток. Для монополії не властивий парадокс прибутку.

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

ƒ         за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю

завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

ƒ         монополія не досягає виробничної ефективності, оскільки для опти-

мального обсягу випуску монополії завжди P > min AC ;

ƒ         монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для

оптимального обсягу випуску  P> MC.

Незворотні (чисті) суспільні втрати – ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією, – вимірюються величиною суку-


 

пних втрат надлишку споживача і надлишку виробника від скорочення обсягу випуску і підвищення ціни, які графічно відповідають площі трикутника Харбергера. Інша частина надлишку споживача захоплюється монополістом і трансформується у надлишок виробника. Через наявність суспільних втрат мо- нополія вважається неефективною ринковою структурою. Виняток становить природна монополія.

Природна монополія – це галузь, яка має настільки значну еконо- мію, зумовлену зростанням масштабів, що виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж його вироб- ництво кількома фірмами. Природні монополії утворюються в галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна. Відтак існу- вання природної монополії є економічною необхідністю і вигідне для суспі- льства. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною вла- дою, діяльність природних монополій регулює держава.

Поведінка монопсоніста є дзеркальним відображенням поведінки монополіста. Як єдиний покупець товару, він має справу з висхідною кривою ринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку

товару (S = AE) . Висхідний характер кривої пропонування означає, що ку-

півля додаткової одиниці товару потребує підвищення ціни на весь обсяг по-

купок, тому граничні видатки монопсоніста зростають швидше, ніж середні.

 

Крива граничних видатків


(ME)


відхиляється ліворуч вгору від кривої се-

 

редніх видатків. Крива попиту відображає спадну граничну вигоду монопсо-

ніста (MB) від купівлі кожної одиниці товару (D = MB) .

Оптимальна  кількість  товару,  яку  купує  монопсоніст,  визначається  за

 

правилом  максимізації  вигоди  монопсоніста:


MB = ME .

 

Графічно вона відповідає точці перетину кривої попиту з кривою граничних

видатків. Ціну товару монопсоніст знаходить за кривою пропонування. Мо-

нопсонічна ціна завжди нижча за граничні видатки і граничну вигоду товару для покупця (Pms  < MB = ME) .

Монопсонія також спричиняє виникнення суспільних втрат, що робить її неефективною ринковою структурою:

ƒ   за інших рівних умов монопсоніст порівняно з конкурентним покуп-

цем купує товар у меншій кількості і за нижчою ціною;

ƒ         додаткова вигода монопсоніста утворюється за рахунок захоплення

частини надлишку виробника;

ƒ         незворотні  суспільні  втрати  відповідають  сумі  втрат  надлишку

споживача та виробника.

Ринкова влада – здатність впливати на ринкову ціну – реалізується на ос-

нові цінової стратегії монополії.

Один з принципів монополістичного ціноутворення – “витрати плюс” –


 

передбачає встановлення ціни на рівні граничних витрат з деякою накидкою.

Величина накидки обчислюється на основі правила MR=MC з врахуванням показника цінової еластичності попиту: MR = ΔTR / ΔQ = Δ(P Q) / ΔQ;

 

MR = P + Q(ΔP / ΔQ) ;


MR = P + P(Q / P)(ΔP / ΔQ) ;

 

MR = P + P(1 / E p


D ) ;


P + P(1 / E p


D ) = MC .

D

 

Приблизне     правило          ціноутворення:


(P MC) / P = 1 / E p    .

 

Ліва частина рівняння ( P MC ) / P


показує перевищення ціни над гранич-

 

ними витратами, виражене в процентах, яке є обернено пропорційним до ела-

стичності попиту на продукцію монополії.

Показник “відносної націнки” слугує для вимірювання монопольної влади і називається індексом Лернера (L) :

D

 

L = (P MC) / P = 1 / E p    .

Значення індексу Лернера завжди перебуває в проміжку між нулем (для досконало конкурентної фірми) і одиницею (для чистої монополії).

На основі приблизного правила ціноутворення можна знайти вираз для монопольної ціни:

 

P  =      MC


 

або


D

E

 

 

E

 

 

P

 

P  = MC      P          .

 

m         1

1 +       D

E p


m         D + 1

 

Монополія призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обе- рнено пропорційну еластичності попиту. За високої еластичності попиту накидка буде незначною, ціна наближатиметься до граничних витрат, ринок

 

буде близьким до конкурентного, де бливих переваг не дає.


P = MC


і монопольне становище осо-

 

Монопсонічна влада над ринком залежить, головним чином, від еласти-

чності пропонування: чим меншою є еластичність пропонування, тим біль-

шу владу над ринком має монопсоніст, і навпаки.

Основна мета цінової стратегії монополіста – захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток

– реалізується за допомогою політики цінової дискримінації.

Цінова дискримінація – це продаж одного і того самого товару різ- ним покупцям за різними цінами. Умовами здійснення цінової дискримінації виступають: сегментація ринку за ціновою еластичністю попиту (готов- ністю покупців платити за товар) та неможливість перепродажу товару.

Розрізняють три основних види цінової дискримінації.


 

◘   Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кож- ного покупця резервну ціну – максимальну, яку кожен покупець погоджуєть- ся заплатити за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни до- зволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіс- та, який здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві

 

попиту і граничного виторгу


D = AR = MR . Досконала цінова дискримі-

 

нація  пом’якшує недоліки  монопольної влади  і виявляється  вигідною  для

обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до ефективного рівня конкурентного ринку, відсутні незворотні втрати, що сприяє зростанню доб- робуту суспільства. Проте весь надлишок споживачів перетворюється на мо-

нопольний прибуток, і суспільний добробут зростає саме за рахунок додатко-

вих надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди.

◘   Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призна- чення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купуєть- ся, тим нижчою є ціна. Спонукаючи фірму до розширення виробництва, вона може сприяти зниженню середніх витрат за зростаючого ефекту масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіс-

та проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискриміна-

ції: він не в змозі захопити весь надлишок споживача.

◘   Цінова дискримінація третього ступеня запроваджується тоді, ко- ли можна виділити кілька окремих груп покупців за їх чутливістю до зміни ціни, тобто за ціновою еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюєть- ся в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупця- ми відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластич- ний. Аналіз ціноутворення в цьому випадку досить складний, наслідки дис- кримінації неоднозначні. Єдиний очевидний висновок – дискримінація тре- тього ступеня збільшує прибуток монополіста, в іншому разі монополія вста- новила б єдину ціну для всіх.

Моделі цінової дискримінації другого і третього ступеня є різновидами так званих „бар’єрних моделей“. Їх відмінність зумовлена відмінністю бар’єрів, які розділяють покупців на групи за їх готовністю платити. Сегмен-

тація ринку за цінової дискримінації другого ступеня здійснюється шляхом

створення штучних бар’єрів, які перешкоджають переміщенню покупців між сегментами, фірмою-продавцем. У випадку цінової дискримінації третього ступеня ці бар’єри відносно фірми-продавця виступають як об’єктивні, утво- рювані специфікою соціального стану чи психології поведінки покупців.