ЧАСТИНА ІV. ЕФЕКТИВНІСТЬ КОНКУРЕНТНОЇ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ЕФЕКТИВНІСТЬ  І СОЦІАЛЬНИЙ ОПТИМУМ М . ЧАСТКОВА ТА ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Головна перевага конкурентної ринкової системи полягає у здатності ві- льних ринків забезпечувати ефективний розподіл обмежених ресурсів сус- пільства або Парето-ефективність.

Ефективність за Парето (Парето-оптимум) означає, що ресур- си розподілені оптимально, якщо ніхто не може покращити свого стано- вища, не погіршуючи становища іншого.

Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсут-

ність розтрати ресурсів. Парето-оптимальними є розподіли, за яких будь-

які подальші вигідні зміни неможливі.

 

Межа можливих корисностей


(UPC )


–  модель  економіки  з

 

двома економічними суб’єктами, які розподіляють між собою обмежений об- сяг благ, –  ілюструє множину комбінацій рівнів корисностей, які можуть бу- ти досягнуті учасниками обміну. Всі точки UPC відповідають Парето- ефективним розподілам. Проте різні варіанти розподілу добробуту суттєво відрізняються з точки зору справедливості.

Парето-оптимальний розподіл ресурсів може не давати соціального оп-

тимуму, допускаючи крайню нерівномірність розподілу наявних благ у сус- пільстві. Неефективний розподіл ресурсів іноді може бути більш справедли- вим, ніж ефективний.

З множини варіантів суспільство може реально реалізувати лише один. Конкретний вибір пов’язаний з конкретним поглядом на проблему справед- ливості, який і визначає функцію суспільного добробуту.

Функція суспільного добробуту ранжирує індивідуальні розподі- ли залежно від індивідуальних уподобань, а рівень суспільного добробуту (W ) виступає  деякою  функцією  від  індивідуальних  функцій  корисності

U1 ( X ),...,U n ( X ) і зростаючою функцією корисності кожного індивіда:


 

W = W [U1 ( X ),...,U n ( X )].

Існують численні різновиди функції суспільного добробуту, найбільш ві-

домими з яких є:

• функція суспільного добробуту Бентама (класична утилітаристська функція) – представляє рівень суспільного добробуту як суму індивідуа- льних функцій корисності членів суспільства (n) :

n

W = ∑U i ( X ) ;

i =1

•  функція добробуту як сума зважених корисностей (різновид функції

n

 

Бентама):


W = ∑ aiU i ( X ) ,

i =1

 

де  ai  > 0


є вагами, за допомогою яких суспільство зважує корис-

 

ності окремих індивідів з огляду на їх важливість для суспільно-

го добробуту;

•  функція добробуту Роулза (мінімаксна) – показує, що зростання суспі- льного добробуту залежить від зростання добробуту індивіда з най- нижчим його рівнем:

W = min{U1 ( X ),...,U n ( X )};

•  функція добробуту Ніцше – визначає, що зростання суспільного добро- буту залежить від зростання добробуту індивіда з найвищим його рів- нем:

W = max{U1 ( X ),...,U n ( X )};

•  функція суспільного добробуту Бергсона – Семюелсона (індивідуаліс-

тична):

 

W = W [U1 ( X 1 ),...,U n ( X n )] ,

∂W

де X 1 ,..., X n – набори благ конкурентних індивідів, а

∂U1


> 0,


∂U i

∂X ji


> 0 .

 

Всі функції, крім функції Бергсона – Семюелсона, виходять з кількісної (кардиналістської) концепції корисності, представляють уподобання індиві- дів відносно деяких станів суспільного розподілу благ. Індивідуалістична фу- нкція ґрунтується на ординалістській теорії, вона відображає індивідуальні уподобання і відповідні рівні корисності окремих індивідів відносно певних наборів споживчих благ.

Максимізація функції суспільного добробуту у відповідній графічній мо-

делі передбачає суміщення кривих рівного добробуту або суспільних кривих


 

байдужості (W1 ,W2 ,W3 ) з межею можливих корисностей (UPC) , що до- зволяє визначити точку рівноваги. Будь-який інший стан на межі можливих корисностей неоптимальний щодо суспільного добробуту, хоча є Парето- оптимальним. У точці рівноваги забезпечується максимальний рівень добро- буту економічних суб’єктів, проте такий розподіл – лише один з можливих варіантів справедливого розподілу.

В цілому розрізняють чотири концептуальних підходи до проблеми спра-

ведливості: егалітарний, утилітарний, роулзівський і ліберальний.

Егалітарний підхід вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами. Проте такий розподіл, як правило, не є Парето-ефективним.

Утилітарний підхід розглядає суспільний добробут як суму добробуту

всіх членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів ґрунтується на при- пущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільства корисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає ко- рисність одиниці додаткового доходу для незаможних. У результаті суспіль- на корисність максимізується, Парето-ефективність досягається за більш рів- номірного розподілу доходів.

Роулзівський (концепція Дж. Роулза) підхід допускає існування нерівнос- ті, щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, але передбачає перерозподіл частини доходів більш продуктивних економічних суб’єктів на користь найбідніших членів суспільства.

Ліберальний підхід полягає у тому, що результати конкурентних ринко- вих процесів вважаються справедливими, оскільки винагороджують тих, хто більш здібний і працьовитий, навіть якщо при цьому має місце крайня нерів-

ність; не передбачає перерозподілу благ. Суспільно-оптимальними і справед-

ливими вважаються виключно Парето-ефективні варіанти розподілу.

Егалітарний, утилітарний і роулзівський підходи передбачають державне втручання з метою коригування результатів ринкових процесів і досягнення більш справедливого розподілу, ліберальний підхід заперечує необхідність такого втручання. Сучасна держава прагне досягнення компромісу між критеріями оптимальності та справедливості.

Ефективність функціонування конкурентної ринкової системи оціню-

ється за двома рівнями – часткової та загальної рівноваги.

Часткова конкурентна ринкова рівновага – рівновага на ізольованому ринку певного товару – є ефективною, оскільки у точці рівноваги економічна

цінність продукту для споживача (MV ) і граничні витрати його вироб- ництва (MC ) співпадають. Рівноважна ціна дорівнює граничним витратам і граничній цінності продукту: MV = P = MC .


 

За будь-яких відхилень від рівноваги ці величини не співпадають, розпо- діл ресурсів не є Парето-ефективним. Ринок досконалої конкуренції авто- матично забезпечує їх перерозподіл через зміну ціни. За відновлення рівно-

 

ваги на рівні


MV = MC = P


не існує жодної можливості покращити стан

 

покупців чи продавців, економіка стає ефективною за Парето.

У стані рівноваги споживчий і виробничий надлишки досягають макси- мальної величини. Сукупний надлишок споживачів і виробників показує ви- граш всього суспільства.

Але економіка не складається з окремих ізольованих ринків. Навпаки, іс-

нує система тісно переплетених між собою ринкових цін, зміна яких на од- ному ринку викликає численні і значні зміни на інших споріднених ринках. Коли всі ринки факторів виробництва і кінцевої продукції досягають частко- вої рівноваги, встановлюється загальна рівновага економічної системи.

Загальна рівновага – це стан рівноваги, за якого у всій економічній системі, на всіх ринках встановлюються ціни рівноваги. Цінами загальної рі- вноваги називаються ціни, за якими загальний обсяг споживання кожного блага не перевищує обсягу його виробництва. Загальна рівновага відображає ефекти зворотного зв’язку.

Ефектом зворотного зв’язку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку як реакція на зміни, що виникають на споріднених ринках.

Модель загальної економічної рівноваги Вальраса відображає взаємо- зв’язок ринків готової продукції і ринків факторів виробництва в умовах до- сконалої конкуренції, яка дозволяє забезпечити одночасну рівновагу множи-

ни ринків.

Закон Вальраса визначає залежність між окремими ринками за умов до- сконалої конкуренції: сума надлишкового попиту на всіх ринках повинна до- рівнювати нулю.

Модель загальної рівноваги Ерроу – Дебре відображає економіку з сукуп- ністю споживачів і виробників, кожен з яких діє на власний розсуд і може взаємодіяти з усіма іншими за умови збалансованості видатків і надходжень. Поведінка споживачів і виробників залежить від системи цін. Модель підтве- рджує чинність принципу “невидимої руки” для конкурентної економіки.

Перша  теорема  економіки  добробуту  (теорема  „невидимої  руки”):

будь-яка конкурентна рівновага є Парето-ефективною.

Друга теорема економіки добробуту: якщо всі споживачі мають криві байдужості, увігнуті до початку координат, завжди можна знайти такі зна- чення цін, за яких будь-який Парето-ефективний розподіл буде конкурент-

ною рівновагою. Її значення полягає у тому, що суспільство може перерозпо-

діляти початкові запаси ресурсів відповідно до прийнятих принципів справе- дливого розподілу і використовувати ринки для забезпечення ефективного використання цих ресурсів.