СЕРЕДНІ ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА  ТА  РІВНОВАГА ФІРМИ  І  ГАЛУЗІ У ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої дія- льності фірми довгострокового періоду. Ці витрати формують ціну виробни- ка, від рівня якої залежить результат діяльності фірми.

Між короткостроковими і довгостроковими середніми сукупними витра-

 

тами існує зв’язок: крива довгострокових середніх витрат ( LAC )


будується

 

на основі короткострокових кривих середніх сукупних витрат ( ATC ) , вона огинає їх множину, але не завжди дотична до кривих  ATC у точках їх міні- мумів. Абсциси точок перетину кривих  ATC показують обсяги виробницт-

ва, за яких доцільно змінити масштаб виробництва.

У процесі розвитку фірми постійний ефект масштабу спричиняє не- змінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, – витрати на одиницю продукції змен- шуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту ма- сштабу мають місце втрати на масштабі, – середні витрати зі збільшен- ням обсягу випуску зростають.

У кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат  LAC  має іншу форму: за незмінного ефекту масштабу це пряма горизонтальна лінія, у випа- дку економії на масштабі крива  LAC є спадною, за умов втрат на масштабі

– стає висхідною. У загальному випадку крива довгострокових середніх ви- трат має U – подібну конфігурацію, спричинену змінним характером ефе- кту масштабу.

Крива довгострокових граничних витрат  LMC  не огинає короткостро- кових кривих  MC . Кожна точка на кривій  LMC  показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих його розмірів. Крива  LMC  перетинає криву LAC в точці її мінімуму. Обидві криві поло- гіші, ніж аналогічні криві короткострокового періоду.

Чинниками економії на масштабі є спеціалізація праці та управлінського

персоналу, технічний прогрес, виробництво побічної продукції з відходів ос-


 

новного  виробництва,  неподільність  виробництва.  Причини  виникнення

втрат на масштабі, як правило, пов’язані з труднощами управління.

Мінімальний ефективний розмір підприємства – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довго- строкові середні витрати. Це обсяг випуску, за якого вичерпується дія зрос- таючого ефекту масштабу.

Коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, мі- німальний ефективний розмір підприємства відповідає невеликим обсягам виробництва. У таких галузях існує значне число відносно дрібних виробни- ків, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це – типова галузь вільної конкуренції.

Коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати, у галузях з такими умовами фор-

мування середніх витрат можуть співіснувати і бути однаково ефективними підприємства різних розмірів.

Коли зростаючий ефект масштабу спостерігається на досить тривалому відрізку, а спадний віддалений, мінімізувати середні витрати може лише фір-

ма, розрахована на значні обсяги випуску. У таких галузях виробництво може зосередитись на гігантських підприємствах, або в одній фірмі, яка забезпечує

весь попит з мінімальними витратами. Ця ринкова ситуація називається при-

родною монополією.

Теоретично зростаючий і спадний ефекти масштабу є найважливішими чинниками, котрі визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку кон- куренції в ній. У реальній економіці структура галузі залежить не лише від умов формування витрат, а й від державної політики, ємності ринку, компе- тентності управління і багатьох інших чинників.

Оптимізація рішення фірми у довгостроковому періоді, так само, як і у короткостроковому, передбачає двохетапну процедуру:

◘   на першому етапі фірма обирає оптимальний обсяг виробництва;

◘                      на другому етапі фірма визначає результат діяльності і вирішує, чи слід їй продовжувати функціонувати взагалі.

Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку:

¾  обрати оптимальний обсяг випуску, для якого P = LMC ;

¾  вступити на ринок, якщо P > LAC ;

¾  вийти з ринку, якщо P < LAC .

Умовою довгострокової рівноваги фірми на досконало конку-

рентному ринку є рівність ціни довгостроковим граничним витратам:

P = LMC .

Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов’язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь. Сигналом, який спонукає будь-яку


 

фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність пере- бування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринко- вою ціною.

Умовою довгострокової рівноваги конкурентної галузі є рівність ринкової ціни граничним і мінімальним середнім сукупним витратам типової фірми галузі:

P = LMC = min LAC = MC = min AC .

За цієї умови фірми одержують нульовий економічний прибуток, і жодна з них не має стимулу для виходу з галузі, так само як фірми інших галузей не мають стимулів до входження в галузь. Ціною довгострокової рівноваги на конкурентному ринку є ціна беззбитковості. При цьому ціна рівноваги за- безпечує рівність галузевого пропонування споживчому попиту на продук- цію галузі.

Процес встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі ви- являє феномен парадоксу прибутку: можливість отримати еконо- мічний прибуток у конкурентній галузі є причиною його зникнення у дов- гостроковому періоді. Якщо ринкова ціна перевищує ціну беззбитковості, то перспектива одержання надприбутку приваблює нові фірми в галузь. Їх вхо- дження перенасичує ринок товарами, рівноважна ціна знижується, прибуток зникає. Якщо ринкова ціна нижча за ціну беззбитковості, фірми несуть збит- ки, вони припиняють виробництво і залишають галузь, галузеве пропонуван- ня скорочується, ринкова ціна підвищується, збитки зникають.

Довгострокова крива пропонування фірми – це частина кри- вої її довгострокових граничних витрат  LMC  вище мінімуму кривої довго- строкових середніх витрат LAC . Оскільки у довгостроковому періоді всі фак- тори виробництва змінні, довгострокові криві пропонування, як фірми, так і га- лузі, більш похилі, а пропонування більш еластичне, ніж короткострокове.

Довгострокова крива ринкового пропонування або крива пропонування галузі має важливу відміну у побудові: її не можна визначити простим додаванням обсягів пропонування окремих фірм, оскільки кожна то-

чка на довгостроковій кривій пропонування відповідає іншому числу фірм в галузі. Зміна числа фірм змінює попит на ресурси і ціни ресурсів, які  фор-

мують витрати виробництва, а їх динаміка визначає положення довгостроко-

вої кривої галузевого пропонування.

Розрізняють три типи галузей: з постійним, зростаючим та спадним

рівнем витрат.

Крива довгострокового пропонування галузі з постійним рівнем витрат

є горизонтальною лінією на рівні ціни, що відповідає мінімальним довго- строковим середнім витратам виробництва. Галузі з постійним рівнем витрат можуть мати також і горизонтальні криві довгострокових середніх витрат.

Крива довгострокового пропонування галузі зі зростаючим рівнем ви-


 

трат є висхідною, галузі зі спадним рівнем витрат – спадною. Незалежно від того, якою є галузь, положення фірми у стані довгострокової рівноваги має однакові характеристики. у будь-якій галузі ціна рівноваги довгостроко- вого періоду встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат.

Складові         умови довгострокової          рівноваги       конкурентної фірми

P = LMC = min LAC = MC = min AC мають самостійне значення.

 

Рівність


P = min AC = MC


слугує основним доказом того, що економіка

 

конкурентних цін прагне використати обмежені ресурси суспільства якнайефекти- вніше. Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробни- чої ефективності та ефективності розподілу ресурсів.

Виробнича  ефективність досягається рівністю ціни і середніх  витрат

(P = min AC ) . Конкуренція змушує фірми виробляти в точці мінімальних

середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витра-

там, використовувати у виробництві мінімум ресурсів.

Ефективність розподілу ресурсів досягається рівністю ціни і граничних

 

витрат


(P = MC ) . Вона означає, що виробництво повинно бути не лише

 

технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів,

який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів.