ЧАСТИНА ІII. ВИРОБНИЦТВО ТА ПРОПОНУВАННЯ НА КОНКУРЕНТНОМУ РИНКУ ФІРМА ЯК МІКРОЕКОНОМІЧНИЙ СУБ’ЄКТ. МЕТА ВИРОБНИЦТВА Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Пропонування товарів безпосередньо пов’язане з їх виробництвом, а ви-

робництво – з витратами ресурсів. Теорія виробництва і витрат (теорія фірми) пояснює закономірності досягнення технологічної та економічної ефективно- сті, дозволяє оптимізувати господарські рішення виробників.

Підприємництво – це ініціативна діяльність, пов’язана з виробницт-

вом товарів і послуг, яка передбачає використання власних коштів і готов-

ність ризикувати ними з метою одержання прибутку.

Підприємство є первинною економічною ланкою, яка здійснює ви-

пуск завершеної продукції.

Фірма – це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств; розпоряджається їх майном і використовує його для господарської діяльності, яка включає управ- ління процесом виробництва, реалізацію продукції, одержання і використан- ня прибутків, відшкодовування своїх витрат.

Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна підприємницька фірма, партнерство та корпорація. Існують фірми з вер- тикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати.   У мікроекономіці не приймають до уваги всю різноманітність форм і структур, а всі підприємства і організації об’єднують узагальненим поняттям фірма.

Фірма представляє собою ринково–виробничу систему, вона од- ночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів і їх споживач у процесі виробництва та як виробник і продавець готової проду- кції на ринку товарів і послуг.

Модель  поведінки  фірми  будується  за  загальними  правилами  мікро-

економічного моделювання: мета – обмеження – вибір рішення.

Мета фірми – одержання максимальної величини економічного при-

бутку за даний період.


 

Обмеження фірми у досягненні мети – це продуктивність факторів виробництва, витрати виробництва, ціна продукції та попит на неї.

Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.

Мета максимізації прибутку визначає всі рішення фірми відносно того,

що виробляти, як виробляти, для кого виробляти.

Виробництво – це процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів у вихідний потік випуску. Випуск – це товари або послуги у грошовому або фі-

зичному вимірі, виготовлені фірмою за певний період часу. Фактори вироб-

ництва розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ – готової продукції.

Фактори виробництва, залучені підприємством, називають вхідними ре-

сурсами, до яких відносять працю, землю, капітал, організацію або підпри- ємливість, час і технологію – знання про те, як сполучити різні фактори для забезпечення  випуску  певного  блага.  Технологічні  знання  застосовуються

для вибору найкращого способу виробництва товарів і послуг.

Згідно з теорією факторів виробництва, у створенні продукту і його вар- тості рівноправно беруть участь всі фактори. Кожному фактору приписують свою продуктивність, здатність створювати свою частку вартості.

Особливе значення для аналізу поведінки фірми має часовий період.

Короткостроковий період з точки зору фірми – це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розши- рити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, си-

ровини тощо. Якщо у техніці чи технології не відбувається жодних змін, то з

нарощуванням використання змінного фактора за інших фіксованих віддача від кожної додаткової його одиниці спадає –діє закон спадної віддачі. З точ- ки зору галузі короткостроковий період – це період, протягом якого число діючих фірм у галузі не змінюється.

Довгостроковий період з точки зору фірми – це тривалий період часу, достатній для зміни обсягів всіх ресурсів, у тому числі і виробничих потуж- ностей. З точки зору галузі – це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, а нові фірми можуть організуватись і увійти в галузь, число фірм у галузі є змінним.

У дослідженнях факторів виробництва застосовують припущення абсо- лютної необхідності основних факторів; монотонності (додаткове вико- ристання будь якого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випу- ску продукції), взаємозамінності основних факторів виробництва, з якою пов’язана проблема вибору технології для фірми.

Фірмі потрібно знайти таке співвідношення вхідних ресурсів, за якого можна  досягти  максимально  можливого  обсягу  виробництва,  тобто  вико-

ристати задіяні ресурси з найбільшою ефективністю. Під ефективністю ро-


 

зуміють ступінь віддачі факторів виробництва.

Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи витрати на ресурси різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності.

Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним,  якщо не існує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції ви- трачалось би менше деякого виду ресурсів,  при тому, що інших видів ресур- сів витрачається не більше, або якщо вироблений обсяг продукції є максима- льно можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів.

Сукупність всіх можливих технологій виробництва продукції утворює технологічну множину. Ефективні технології відповідають границі техно- логічної множини і представляють собою виробничу функцію, яка надає уза-

гальнену інформацію про взаємозв’язок між витратами виробничих факторів

і обсягами випуску продукції у фізичному виразі.

 

Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску


(Q) , який

 

може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів.

Загальний аналітичний вираз виробничої функції:

Q = f (F1, F2 ,..., Fn ) ,

де  F1, F2 ,..., Fn – різновиди факторів виробництва.

Для      довгострокового       періоду   виробнича  функція          матиме    вигляд

 

Q = f (K , L) ,


для короткострокового –


Q = f (L) .

 

На мікро- рівні існують тисячі функцій виробництва, тому що кожна фір- ма має свою виробничу функцію. Функція виробництва описує те, що мож- ливо здійснити технічно за умови ефективної діяльності фірми.

Найбільш відомим варіантом виробничої функції є виробнича функція

Кобба-Дугласа :

Q = A K α Lβ ,

де        А – коефіцієнт пропорційності або масштабності, який показує, на скі-

льки змінився б обсяг випуску, якби використовувалось по одиниці

кожного фактора виробництва;

α , β – коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують при-

ріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Економічно ефективним є спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу про- дукції. Економічна ефективність залежить від ринкових цін різних видів ре- сурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва і лише один з них виявляється економічно ефективним, – той, який на да- ний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін


 

на використовувані вхідні ресурси.

Рідкісність ресурсів означає неможливість виробництва іншого товару, коли ресурси розподілені на користь виробництва даного товару. Тому всі витрати, пов’язані із залученням обмежених ресурсів, розглядаються як альтернативні. Альтернативні витрати у грошовій формі називаються економічними витратами.

Ресурс спрямовується у те виробництво, де він використовується найефе-

ктивніше і приносить власнику найбільший доход. Тому економічні витра- ти будь-якого ресурсу, вибраного для виробництва даного товару, будуть дорівнювати вартості (цінності) ресурсу за найкращого з усіх можливих варі- антів його використання.

Економічні витрати – це ті суми грошей, які фірма зобов’язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.

Економічні витрати включають в себе зовнішні та внутрішні   витрати,

або явні та неявні.

Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати – це грошові плате- жі фірми стороннім постачальникам ресурсів. До них відносять витрати на сировину, матеріали,  комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, оренд- ну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін.

Внутрішні (неявні) витрати – це витрати на власні ресурси під- приємця. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати влас- ник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування.

Нормальний прибуток – це мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності. Він представляє собою неявні витрати виробництва, які зараховують до сукупних витрат.

Безповоротні витрати – це витрати на рекламу, вивіски, печатки, спе- цифічне устаткування, яке неможливо використовувати в інших сферах, не можна продати; їх альтернативна вартість рівна нулю; у своїй перспективній стратегії фірма не враховує цих витрат.

Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише зовнішні витрати і не визнає неявних витрат. Оскільки грошові потоки на покриття не- явних витрат відсутні, бухгалтери зараховують весь надлишок сукупного ви-

торгу над явними витратами до прибутку.

Бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукуп-

ним виторгом і явними витратами:

BP = TR BC .

Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним ви-

торгом та явними і неявними витратами:


 

EP = TR TC .

Оскільки неявні витрати являють собою нормальний прибуток, то:

EP = TR (BC + NP).

Бухгалтерський, економічний та нормальний прибутки співвідносяться як:

BP = NP + EP.

Бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних ви-

трат.  Бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на ве-

личину неявних витрат, тобто нормального прибутку.

Економісти вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує всі альтернативні витрати, як явні, так і неявні. У моделях фірми метою її діяльності вважають максимізацію економічного прибутку.