БЮДЖЕТНЕ  ОБМЕЖЕННЯ ТА  СПОЖИВЧИЙ  ВИБІР Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Доход споживача, а також ціни товарів і послуг формують бюджетне обмеження споживача.

Мікроекономічна модель бюджетного обмеження – „модель можли-

вого“ – визначає множину наборів товарів, доступних споживачу.

Рівняння бюджетного обмеження визначає сукупні видатки споживача на придбання двох товарів ( X , Y ) в межах певного доходу (I ) :

І = PX  X + PY  Y .

Множину можливого вибору споживчих кошиків, доступних споживачу,

графічно відображає бюджетна лінія.

Бюджетна лінія – це лінія рівних видатків. Вона є межею між мож- ливим і неможливим. Всі споживчі кошики, які відповідають точкам на бю- джетній лінії або під нею, доступні для споживача, всі точки над бюджетною лінією відповідають недоступним споживчим кошикам. Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій двох товарів, видатки на які не пе- ревищують в сумі доходу споживача.

Бюджетна лінія має від’ємний нахил і показує компроміс, на який пови- нен піти споживач у виборі між двома товарами: щоб одержати додаткову одиницю одного товару, він повинен відмовитись від певної кількості іншого. Пропорції можливої заміни (кут нахилу бюджетної лінії) визначаються спів- відношенням цін товарів (PX  / PY ) або відносною ціною товару.

Зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність спо- живача.

Зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що та-

кож впливає на купівельну спроможність споживача.

Звичайно бюджетне обмеження має вигляд прямої лінії. Але у випадках раціонування споживання, зміни ціни залежно від кількості товару, що купу-

ється, бюджетні лінії можуть бути ламаними.

Розширене бюджетне обмеження відображає можливості фор- мування багатопродуктового споживчого кошика, набір благ у якому пред- ставлений специфічною парою „благо  X + видатки на всі інші блага“.

Рівняння  розширеного  бюджетного  обмеження  відображає  видатки


 

споживача на множину товарів у межах його доходу і має вигляд:

I = PX  X + PY  Y + ... + PN N

 

або


I = PX  X + E .

 

Графічно лінія розширеного бюджетного обмеження не відрізняється від простої бюджетної лінії, але її побудова має відміни: на горизонтальній осі відкладається кількість блага  Х в натуральному виразі (QX ) , а на вертика- льній – споживчі видатки на інші блага (E) у грошовому виразі. Нахил лінії

розширеного бюджетного обмеження дорівнює ціні блага  X – PX .

Вибір споживача полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо об- сягу і структури оптимального споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Кардиналістський підхід  до проблеми споживчого вибору і по- шуку рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між гранич- ними корисностями і цінами товарів.

Правило максимізації корисності: споживач максимізує кори- сність, якщо розподіляє бюджет так, що гранична корисність на останню грошову одиницю видатків є однаковою для кожного з видів товарів. Або: корисність максимізується вибором такого кошика в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх оди- ниць кожного виду благ до їхніх  цін однакове для всіх благ:

 

MU X


/ PX


= MUY


/ PY


= ... = MU n  / Pn .

 

Це співвідношення є принципом рівної корисності або еквімаржина-

льним принципом у визначенні оптимуму споживача.

Загальне правило оптимізації вибору споживача: вибір є оптимальним, якщо в межах бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

 

MU X  / MUY


= PX  / PY .

 

Ціни вимірюють граничні корисності благ виключно індивідуально для кожного споживача, оскільки оцінка граничної корисності грошової одиниці, так само, як і граничної корисності благ, у різних споживачів неоднакова. Проте  оптимальне  співвідношення  між  граничними  корисностями  різних благ є однаковим для всіх споживачів, оскільки однаковою для всіх є ціна будь-якого блага на конкурентному ринку.

Прийнявши оптимальне рішення, споживач перебуває у стані рівноваги.

Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити спожи- вання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кож- ного блага стає однаковою. Рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.


 

Якщо умова рівноваги не виконується, споживач цілеспрямовано змінює структуру споживання, переключає попит з одного товару на інший, послідо- вно рухається до оптимального стану, в якому змінювати структуру спожи- вання стає невигідно.

Ординалістській підхід  до оптимізації споживчого вибору ґрун-

тується на поєднанні графічних моделей бажаного і можливого.

Оптимальний  кошик  повинен  знаходитись  на  поверхні  байдужості найвищого рівня корисності і мати спільну точку з множиною досяжних на-

борів. Він відповідає точці дотику бюджетної лінії та кривої байдужості,

в якій їх нахил є однаковим. Ця точка є точкою рівноваги споживача, вона задовольняє умові максимізації корисності.

Нахил кривої байдужості (ΔY / ΔX ) відображає гранична норма заміни

 

MRS XY


= MU X  / MUY ,  а  нахил  бюджетної  лінії  –  співвідношення  цін

 

(PX  / PY ) .

У точці рівноваги справджується принцип рівної граничної корисності на останню грошову одиницю, витрачену на придбання благ:

 

MU X  / MUY


= PX  / PY ,    або


MU X


/ PX


= MUY


/ PY .

 

Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача.

Обидві моделі поведінки споживача – і кардиналістська, і ординалістська, дають один і той самий результат – еквімаржинальний принцип оп- тимізації споживчого вибору:

 

MU X


/ MUY


= PX  / PY .

 

Цей принцип застосовується до ситуацій вибору як мінімум з двох абсолютно необхідних благ.

Існують і особливі випадки рівноваги, пов’язані з різними функціями ко-

рисності. У випадку, коли людина зовсім не споживає деяких благ виникає

кутове рішення. Якщо споживач купує тільки один товар, гранична норма заміни або прямує до нескінченності і перевищує значення кута нахилу бю-

джетної лінії на всіх рівнях споживання (MRS X ,Y  > PX  / PY ) , або є меншою

 

 

за нахил бюджетної лінії


(MRS X ,Y  < PX  / PY ) . Оптимальний вибір для та-

 

ких   випадків   –   витратити   весь   доход   на   покупку   товару    X ,   якщо

MRS X ,Y  > PX  / PY ;  витратити  весь  доход  на  покупку  товару   Y ,  якщо

MRS X ,Y  < PX  / PY . Навіть якщо інший товар також є бажаним для спожива-

ча, ринкові ціни можуть визначити доцільність витрачання всього доходу лише на одне з благ. Кутова рівновага матиме місце і у випадку вибору з двох абсолютних замінників, споживач купуватиме той з них, ціна якого є нижчою.


 

Узагальнена модель споживчого вибору дозволяє охарактери- зувати вибір множини благ за ординалістським підходом і пов’язати спожи- вання окремого блага з доходом споживача. Відрізняється аналізом специфі- чного кошика „благо  X + видатки на всі інші блага (E) “. Споживач макси-

мізує корисність у точці дотику кривої байдужості до лінії розширеного бю- джетного обмеження. Гранична норма заміни благ у даній моделі (MRSXE ) означає готовність споживача відмовитись від певної кількості грошей заради придбання додаткової одиниці блага  Х . Абсолютну величину цього показ- ника можна розглядати як граничну корисність блага  Х у грошовій формі:

 

MRSXE  = ΔE / ΔX = MU X  / MU E . Тут


MU E


дорівнює граничній кори-

 

сності однієї грошової одиниці, а тоді MRS XE  = MU X


в грошовому виразі.

 

У стані рівноваги


MRSXE  = PX . З врахуванням граничної корисності

 

класичне рівняння рівноваги набуває вигляду:


MU X


= PX .

 

Оптимальна кількість даного блага, яку споживач бажає придбати, хара-

ктеризується рівністю граничної корисності блага і його ціни.

Узагальнена модель споживчого вибору найповніше відображає психо- логію покупця, який на ринку щоразу вирішує: чи використати доход на ку- півлю даного товару, чи залишити його для придбання інших благ. У цій мо- делі також знайшло відображення фундаментальне припущення прихильни- ків теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності.

Умова оптимізації споживчого вибору має й значно ширший вимір, вона відображає умову оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимальний

 

стан досягається, коли гранична норма заміни (MRS )

стає рівною співвідношенню цін товарів (PX  / PY ) .


для всіх споживачів