ЧАСТИНА ІІ. СПОЖИВАННЯ I ПОПИТ НА КОНКУРЕНТНОМУ РИНКУ ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА. МЕТА СПОЖИВАЧА Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини.

Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збі-

льшуючи споживання благ.

Корисність – це задоволення, яке отримує людина від споживання.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто у максимізації корисності.

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки спожива-

ча: кардиналістський, або кількісний,  та  ординалістський,  або порядковий.

Кардиналістська версія поведінки споживача ґрунтується на теорії граничної корисності і виходить з припущення, що корисність може мати кі-

лькісний вимір, визначатися функціонально.

 

Сукупна корисність


(TU )


–  це  загальна  сума  задоволення  від

 

споживання  благ. Може бути представлена функцією, що показує залежність

 

корисності   від   кількості   споживаних   благ:


TU =


f ( X , Y )


або

 

TU =


f ( X )


для випадку споживання одного блага.

 

Максимізація сукупної корисності є метою споживача.

Гранична корисність (MU ) – це додаткова корисність, одержана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності.

Граничні корисності благ є частковими похідними функції сукупної корис-

ності:

 

 

MU X


= ∂f ( X , Y ) ;

∂X


 

MUY


= ∂f ( X , Y ) .

∂Y

 

або для випадку одного блага:


MU X


= ΔTU X  / ΔX .

 

Закон спадної граничної корисності (перший закон Госсе-

на) твердить, що величина задоволення від споживання кожної додаткової


 

одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.

Закон спадної граничної корисності стосується абсолютної більшості благ. Але він має винятки: деякі блага (антикваріат, колекціонування), а та- кож антиблага (алкоголь та наркотики для залежних від них осіб) зі збіль- шенням споживання мають зростаючу граничну корисність.

Закон зростаючої сукупної корисності полягає у тому, що з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зрос- тає. Динаміка сукупної корисності визначається динамікою граничної корис- ності, тому сукупна корисність зі збільшенням споживання зростає, але спа- дним темпом. Сукупна корисність досягає максимуму за нульового значен- ня граничної корисності. Кут нахилу кривої сукупної корисності показує ве- личину граничної корисності.

Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів.

Крива ізокорисності – це крива однакової корисності, яка відобра- жає всі комбінації товарів у ринкових кошиках з однаковим числовим показ- ником рівня сукупної корисності, що забезпечує їх кількісне ранжирування.

Вибравши споживчий кошик певного рівня корисності, споживач може змінювати набір товарів у ньому, не змінюючи рівня сукупної корисності.

Пропорції заміни одного товару іншим показує гранична норма заміни благ:

MRSXY   = − MU X  / MUY .

Ординалістська версія поведінки споживача відкидає необхідність кількісного вимірювання корисності і передбачає лише порядкове ранжиру- вання споживачем множини споживчих наборів.

Ординальною корисністю  або порядковою вимірністю кориснос- ті називають впорядкованість наборів благ за ступенем їх привабливості для споживача.

В основі ординалістського підходу лежать наступні  припущення (аксіо-

ми  уподобань):

ƒ         аксіома порівнянності: людина здатна з двох наборів благ вибрати

для себе привабливіший.

ƒ         аксіома  транзитивності:  споживач  встановлює  певний  порядок

уподобань, – якщо набір благ  A привабливіший, ніж набір B , а на-

бір  B  привабливіший, ніж набір C , то набір  A  буде привабливі-

шим також і за набір C .

ƒ         аксіома ненасичуваності: споживач завжди віддає перевагу набору,

в якому більша кількість товарів.

Припущення щодо уподобань завжди стосуються однієї особи. Парадокс


 

Ерроу полягає у тому, що за транзитивності уподобань кожного з індивідів може виникати нетранзитивність колективних уподобань.

Модель бажаного описує поведінку споживача без врахування видат-

ків на будь-який споживчий кошик.

Поверхні байдужості – це множина еквівалентних з точки зору споживача наборів благ. Окремим випадком поверхонь байдужості є двопро- дуктові набори товарів, для яких поверхні байдужості зображаються криви- ми байдужості або індиферентності.

Крива байдужості – це крива рівної корисності, всі точки якої пока- зують множину комбінацій двох благ, що забезпечують один і той самий рі- вень корисності.

Карта байдужості –  це  сукупність  кривих  байдужості,  кожна  з яких представляє інший рівень корисності.

Гранична норма заміни – це  кількість одного блага, від якої спо- живач змушений відмовитись, заради додаткової одиниці іншого. Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

MRS XY  = −ΔY / ΔX = −MU X  / MUY .

Визначення граничної норми заміни у кардиналістській і ординалістській теоріях аналогічні.

Зона субституції (заміни) – це відрізок кривої байдужості, де можлива заміна товарів у кошику.

Властивості  кривих байдужості:

ƒ         криві байдужості не можуть перетинатися;

ƒ         криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають

наборам благ з вищим рівнем корисності;

ƒ         криві байдужості для абсолютної більшості благ мають від’ємний нахил,

є спадними і опуклими до початку координат;

ƒ         в міру просування донизу по кривій байдужості   вона стає пологішою,

випрямляється, а значення граничної норми заміни зменшується.

Форма кривих байдужості визначається уподобаннями спожи- вача і залежить від ступеня замінності благ у споживанні. Для абсолютної бі- льшості благ криві байдужості є монотонно спадними.

Проте якщо за умови абсолютної необхідності двох благ споживач все ж таки віддає перевагу одному з них і готовий за додаткову його одиницю від- мовитись від значної кількості іншого блага, криві байдужості будуть спад- ними, але більш стрімкими відносно осі менш бажаного блага. Особливості споживчих уподобань відображає мультиплікативна функція корисності, яка враховує схильність споживача до споживання того чи іншого блага.

Якщо блага є абсолютними замінниками, гранична норма заміни є ста- лою, а криві байдужості мають вигляд прямих ліній. Якщо блага є абсолют- ними взаємодоповнювачами, гранична норма заміни є нескінченною або рі-


 

вною нулю, а криві байдужості мають вигляд L – подібних кривих.

Якщо споживач абсолютно байдужий до одного з благ, криві байдужості будуть прямими горизонтальними або вертикальними  лініями, а гранична но- рма заміни дорівнюватиме нулю або ж прямуватиме до нескінченності. Рівень сукупної корисності визначатиме тільки корисність одного з благ, інше висту- патиме для споживача як нейтральне. Для випадку одного нейтрального блага не справджується аксіома ненасичуваності (чим більше благ, тим краще).

У випадку, коли одне з пари споживаних благ є для споживача антибла- гом, криві байдужості є висхідними, а гранична норма заміни благ – додат- ною і зростаючою.