2.2. Національна система технічного регулювання та споживчої політики України

Більш ніж чотирнадцятирічний марафон процесу вступу України до Світової організації торгівлі добіг свого логічного завершення. Членство України у СОТ має зміцнити торговельні відносини держави та її статус у взаєминах з країнами — торговими партнерами, зокрема:

•           зменшити тарифні та нетарифні обмеження для українських товарів на світовому ринку;

•           покращити структуру українського експорту на користь високотехно-

логічної продукції та продукції з високим ступенем обробки;

•           отримати режим найбільшого сприяння в торгівлі;

•           забезпечити  справедливе  вирішення  спорів,  захист  інтересів  націо-

нальних товаровиробників на світових ринках.


 

Нові умови, на які орієнтується Україна зі вступом до СОТ, потре- бують певних змін, в тому числі і у системі технічного регулювання та споживчої політики. Зокрема, зобов’язання щодо членства України в СОТ, заходи Плану дій Україна — ЄС, умови надання Україні позики Світового банку на підтримку політики розвитку вимагають від української сторони проведення адаптації українського законодавства до європейського, гармо- нізацію нормативної бази з міжнародними і європейськими стандартами, поступового переходу від обов’язкової сертифікації до оцінки відповіднос- ті за вимогами технічних регламентів, зміцнення та розвинення спромож- ності українських інституцій у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС.

У своїй діяльності Держспоживстандарт України керується двома осно- вними пріоритетами, які стосуються, з одного боку, забезпечення надійного захисту прав споживачів, безпеки їхнього життя та здоров’я, з іншого — за- хисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності українських виробників. Враховуючи те, що пи- тання безпеки населення безпосередньо залежить від якості харчової продук- ції, найактуальнішим питанням сьогодення є створення належної законодав- чої і нормативної бази, інфраструктури, інформаційної мережі, ефективного ринкового нагляду з урахуванням міжнародної та європейської практики.

В рамках ЄС, зокрема, лише питання безпеки та якості харчових про- дуктів у ланцюгу «від поля до столу» регулюється близько 400 європейсь- кими директивами, які необхідно запровадити в законодавство України для створення аналогічної системи.

Існування в Україні великої кількості (понад 16 тис.) міждержавних стандартів (ГОСТ), розроблених до 1992 року, що є обов’язковими до за- стосування, сприймаються членами Робочої групи як технічні бар’єри в то- ргівлі. Згідно з зобов’язаннями України у сфері ТБТ, до 30 грудня 2011 ро- ку всі чинні національні стандарти та технічні регламенти із стандартами, на які є посилання в регламентах, мають бути гармонізовані з відповідними міжнародними стандартами або технічними регламентами, що базуються на відповідних міжнародних стандартах і відповідно є добровільними до застосування (стаття 2.4 Угоди ТБТ).

Державною програмою стандартизації на 2006–2010 роки передбаче- но створення нормативної бази на основі міжнародних та європейських стандартів. До 2010 року необхідно прийняти більш ніж 8,5 тис. гармонізо- ваних стандартів у пріоритетних сферах економіки.


 

Станом на 1 січня 2008 року в Україні є чинними більш ніж 4,5 тисячі національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими, з яких протягом 2007 року прийнято 877 таких стандартів. За програмою пе- регляду чинних в Україні міждержавних стандартів (ГОСТ), прийнятих до

1992 року, скасовано близько 3 тис. стандартів.

Першочергово забезпечується розроблення національних стандартів, гар- монізованих з міжнародними та європейськими, у тому числі стандартів, до- тримання вимог яких сприймається як доказова база відповідності вимогам європейських директив Нового підходу, стандартів на технологічні процеси, які визначають якість, безпечність та довговічність продукції (нанесення покриттів, зберігання сільськогосподарської продукції тощо), стандартів у сфері процедур оцінки відповідності, інформаційних технологій, енер- гоощадності, стандартів на методи контролю сільськогосподарської та харчової продукції, продукцію металургійного комплексу, легкої промис- ловості, а також товарів широкого вжитку.

Система технічного регулювання та споживчої політики є одним з дієвих інструментів боротьби з тіньовою економікою. Проте її ефектив- ність певним чином знизилась, зокрема, з набуттям чинності 26 грудня

2007 року  Закону  України  «Про  основні  засади  державного  нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», практично паралізовано роботу з державного нагляду. Деякі норми цього Закону надають мож- ливість недобросовісним суб’єктам господарської діяльності уникати перевірок державного нагляду за додержанням вимог стандартів, норм і правил, приховувати неякісну, небезпечну та контрафактну продукцію. Крім цього, органи державного нагляду не можуть проводити лабора- торні  випробування  продукції,  яка  підлягає  перевірці  (ст.  16,  п.1 За- кону). Така ситуація аж ніяк не відповідає державним інтересам України, інтересам як сумлінного бізнесу, так і споживачів, якими є все населен- ня країни.

На сьогодні найбільш проблемним питанням у сфері оцінки відповід- ності є діючий в Україні «Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації». Усвідомлюючи довготривалість переходу від обов’язкової сертифікації до міжнародної моделі оцінки відповідності, Робоча група з розгляду заявки України про вступ до СОТ у своєму Звіті в частині «Техні- чні бар’єри в торгівлі» прийняла зобов’язання, що Україна «… буде продо- вжувати зменшувати число категорій продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації  третьою  стороною,  з  огляду  на  широке  визнання  декларації


 

постачальника про відповідність… згідно з відповідним технічним регламен-

том, до  кінця  2011 року».  Слід  зазначити,  що  тільки  протягом  2005  —

2007 років з Переліку було виключено 122 позиції продукції з низьким сту- пенем ризику. В тому ж Звіті Робочої групи в частині «Санітарні та фітоса- нітарні заходи» ставиться вимога щодо скасування обов’язкової сертифіка- ції харчових продуктів та відсторонення Держспоживстандарту від права контролювати харчові продукти.

Це мотивується тим, що чинна система технічного регулювання та споживчої політики в деякій мірі гальмує розвиток підприємництва в Укра- їні і суперечить вимогам СОТ та ЄС, створюючи невиправдані технічні бар’єри в торгівлі. Слід зазначити, що Угодою про технічні бар’єри в тор- гівлі, яка набула чинності за результатами Уругвайського раунду багато- сторонніх торгових переговорів у 1994 році, визнається, що жодній країні не повинно бути заборонено вжиття заходів, необхідних для захисту її важ- ливих інтересів безпечності.

Відповідно до міжнародних стандартів, зокрема нормативного до- кументу Комісії «Кодекс Аліментаріус» система перевірки та сертифікації харчових продуктів повинна застосовуватись всюди, де тільки це необхід- но, задля того, щоб забезпечити відповідність харчових продуктів та сис- тем їх виробництва вимогам, що забезпечують захист споживачів від ризи- ків, які виникають як від самих харчових продуктів, так і недобросовісної практики їх збуту.

Цим правом користуються країни — члени СОТ, в яких існують пере- ліки продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації. В Європейському Союзі також діє могутня система захисту прав споживачів, яка передбачає захист від споживання харчових продуктів, які можуть становити загрозу їх життю та здоров’ю. Реалізувати харчові продукти без підтвердження їх безпечності відповідними документами, виданими або визнаними в межах ЄС, через ринкову мережу неможливо. В ЄС діють 84 органи з сертифікації харчових продуктів (в тому числі в Англії — 23, в Німеччині — 10, в Іспа- нії — 10), висновки яких вселяють довіру населенню щодо якості та без- печності харчових продуктів.

Жорсткий контроль за імпортованими харчовими продуктами на зако- нодавчому рівні встановлений у США. Канада, Австралія та Японія мають подібні системи контролю за імпортованою продукцією. Постачати харчові продукти на їх ринки без ретельного контролю з боку уповноважених дер- жавою органів неможливо.


 

Мотивуючи свою позицію, Держспоживстандарт неодноразово наго- лошував на тому, що, окрім очевидних ризиків, пов’язаних із руйнуванням системи захисту прав споживачів, з відміною сертифікації харчових проду- ктів спрощується в односторонньому порядку доступ в Україну продукції країн, з якими укладено Угоди про взаємне визнання робіт із сертифікації на основі взаємовигідних умов для двох країн з урахуванням їх імпортно- експортної спроможності. З відміною сертифікації харчових продуктів віт- чизняний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію за кордоном, залишаючи там свої кошти та сприяючи створенню за кордо- ном додаткових робочих місць, тобто для експорту власної продукції необ- хідно буде сертифікувати продукцію окремо в кожній країні СНД. Таким чином, Україна свідомо порушує вимоги Угоди ТБТ і встановлює для віт- чизняних товаровиробників більш жорсткі умови, що не дозволяє собі жод- на країна світу.

При цьому слід зазначити, що країни СНД не відмовляються від за- хисту свого ринку шляхом обов’язкової сертифікації харчової продукції. Зокрема, Російська Федерація, яка є найважливішим партнером у зовніш- ньоторговельних відносинах, має перелік харчових продуктів, що підляга- ють обов’язковій сертифікації, значно ширший, ніж Україна. Наприклад, із молочних продуктів в Україні сертифікуються в обов’язковому порядку лише вершкове масло та сичужні сири. В той же час в Російській Федерації підлягають обов’язковій сертифікації усі молочні продукти — молоко, ряжанка, сметана, кефір, йогурти тощо.

Таким чином, скасування системи обов’язкової сертифікації харчової продукції не гарантує покращання її якості та споживчих властивостей, а в подальшому не забезпечить відповідність продукції вимогам нормативних документів, чинних в Україні. Без проведення відповідного контролю за харчовою продукцією створяться умови для ввезення контрафактної про- дукції за демпінговими цінами, в результаті добросовісні товаровиробники не зможуть конкурувати на споживчому ринку з такою продукцією. Вна- слідок цього відбудеться гальмування процесів розвитку вітчизняного виробництва, що може зробити неконтрольованими шляхи надходження до споживчого ринку України низькосортної, неякісної, фальсифікованої та небезпечної продукції. Це, в свою чергу, створить загрозу для здоров’я і життя населення України, оскільки умовами для цього є відсутність в Україні на цей час відповідної законодавчої бази та незавершений процес гармонізації національних вимог до міжнародних, а саме:


 

•           відсутній закон про державний ринковий нагляд за додержанням ви- мог щодо безпеки продукції, розроблений на основі директив Євро- пейського  Союзу  2001/95/ЄС  про  загальну  безпеку  продукції,  та

85/374/ЄС щодо відповідності законів, положень та адміністративних постанов країн-членів щодо відповідальності за дефектну продукцію;

•           не запроваджені положення, стандарти Комісії «Кодекс Аліментарі- ус», застосування яких передбачене Законом України «Про безпеч- ність і якість харчових продуктів»;

•           не впроваджені на підприємствах України системи забезпечення без- пеки харчової продукції відповідно до вимог стандартів ISО 22000, що унеможливлює забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних виробників щодо експорту харчової продукції;

•           не запроваджені положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради 178/2002ЄС від 28 січня 2002 року «Про встановлення загальних принципів та вимог законодавства щодо харчових продуктів, створен- ня Європейського органу з безпеки харчових продуктів та встанов- лення процедур у галузі безпеки харчових продуктів» та Регламенту (ЄС)  №  882/2004  Європейського  Парламенту  і  Ради  від  29 квітня

2004 року «Про проведення офіційного контролю з метою забезпечен- ня перевірок додержання закону про продукти харчування та фураж і правил, що стосуються здоров’я та благополуччя тварин». Необхід- ність приведення національної системи контролю за безпечністю харчових продуктів у відповідність зазначеним чинним директивним документам ЄС встановлена Указом Президента України від 10 квітня

2006 року (пункт 29) «Про план першочергових заходів у сфері інвес-

тиційної діяльності».

На думку Держспоживстандарту, заміна чинної системи захисту спо- живчого ринку, яка включає механізм обов’язкової сертифікації, можливе тільки за умови створення ефективного контролю за якістю та безпекою харчових продуктів, як це зроблено в розвинутих країнах світу. Цю пози- цію підтримують і асоціації вітчизняних виробників, які неодноразово зве- ртались до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Мініст- рів України, Мінекономіки та Держспоживстандарту щодо необхідності збереження обов’язкової сертифікації харчових продуктів на даному етапі.

Держспоживстандарт визнає, що механізм обов’язкової сертифікації необхідно замінювати іншими схемами оцінки відповідності, що передбаче- ні у директивах ЄС. На цей час в Україні прийнято 20 технічних регламентів


 

на певні види продукції, які розроблені на основі відповідних директив ЄС, поетапне впровадження яких і дозволить промисловості застосовувати ви- моги директив ЄС, гармонізовані стандарти та модульні схеми оцінки від- повідності продукції із застосуванням декларації про відповідність.

Перехід від обов’язкової сертифікації до європейської (міжнародної) моделі оцінки відповідності має супроводжуватися скоординованою робо- тою щодо створення на законодавчому, нормативному та інфраструктурно- му рівні ефективної системи контролю за якістю та безпекою продукції, в тому числі і харчової.

Жодна цивілізована країна світу не може існувати без розвинутої сис- теми технічного регулювання, яка б забезпечувала конкурентоспромож- ність продукції в умовах глобалізації економіки, жорсткої міжнародної конкуренції та розподілу праці. Зміни у цій сфері, проведені без врахуван- ня інтересів і, що дуже важливо, готовності усіх зацікавлених в ній сторін (промисловості, органів влади, населення, контролюючих і наглядових органів, стратегічних партнерів нашої країни тощо) можуть призвести до незворотної руйнації системи технічного регулювання в Україні, а також до порушення конституційних прав громадян на споживання безпечної продукції, встановлених статтями 42 та 50 Конституції України.