2.3. Законодавство Європейського Парламенту та Ради ЄС у сфері якості харчової продукції

та ступінь врахування його вимог в законодавчій

та нормативно-правовій базі України

Кодекс Аліментаріус (Codex Alimentarius) — збірник міжнародно схвалених і поданих в однаковому вигляді стандартів на харчові продукти, розроблених під керівництвом Всесвітньої Організації Охорони здоров’я — (WHO)  та  Продовольчої  і  Сільськогосподарської  Організації  ООН  — (FAO), спрямованих на захист здоров’я споживачів і гарантування чесної практики в торгівлі.

Кодекс Аліментаріус, або харчовий кодекс, став глобальним орієнти- ром для споживачів, виробників та переробників харчової продукції, націона- льних органів з контролю якості харчових продуктів та міжнародної торгівлі харчовими продуктами. Цей кодекс вплинув на погляди і підхід виробників


 

харчової продукції та на рівень інформованості кінцевих користувачів- споживачів. Його вплив розповсюджується на всі континенти, а внесок в охорону здоров’я населення та захист сумління в торгівлі харчовими про- дуктами дійсно не піддається вимірам.

Стандарти Кодексу Аліментаріус, що включають вимоги до продово- льства, спрямовані на гарантування споживачеві здорового, безпечного продукту харчування, вільного від фальсифікації, правильно маркованого і представленого. Кодекс Аліментаріус також містить положення рекомен- даційного характеру, яких повинна дотримуватися міжнародна спільнота для захисту здоров’я споживачів і забезпечення однакових торговельних методів, у вигляді правил і норм, настанов та інших документів, що сприя- ють досягненню цілей Кодексу.

Стандарти Кодексу Аліментаріус належать до характеристик продук- ту та можуть охоплювати усі властиві даному продукту характеристики, що регламентуються державою, або лише одну. Прикладом стандартів, що охоплюють лише одну характеристику, є гранично допустимий вміст у харчових продуктах залишків пестицидів або ветеринарних лікарських препаратів. Існують Загальні стандарти Кодексу Аліментаріус на харчові добавки и забруднюючі домішки і токсини у харчових продуктах, які містять як загальні, так і конкретні для окремих продуктів положення. «Загальний стандарт Кодекс Аліментаріус на маркування розфасованих харчових про- дуктів» охоплює всі харчові продукти, що входять у цю категорію. Оскіль- ки стандарти стосуються характеристик продуктів, вони можуть застосову- ватися всюди, де ведеться торгівля цими продуктами.

Методи аналізу й відбору проб Кодекс Аліментаріус, у тому числі ме- тоди аналізу на вміст забруднюючих домішок і залишків пестицидів і вете- ринарних лікарських препаратів у харчових продуктах, також вважаються стандартами Кодекс Аліментаріус.

Технічні норми й правила Кодекс Аліментаріус, що включають гігіє- нічні норми й правила, визначають методи й способи виробництва, переро- бки, виготовлення, транспортування й зберігання окремих харчових проду- ктів або груп харчових продуктів, що вважаються необхідними для забез- печення безпеки харчових продуктів і їхньої придатності для вживання. В області гігієни харчових продуктів базовим текстом є «Загальні принципи харчової гігієни». У цьому документі розглядається застосування системи забезпечення безпеки харчових продуктів «Аналіз небезпечних факторів і критичні контрольні точки» (АНФККТ). Технічні норми й правила контролю


 

за використанням ветеринарних лікарських препаратів служать загальним керівництвом у цій області.

Методичні вказівки Кодексу Аліментаріус розбиваються на дві кате- горії: принципи, якими визначається політика в певних ключових областях, і методичні вказівки по тлумаченню цих принципів або по тлумаченню по- ложень загальних стандартів Кодексу Аліментаріус.

У випадках харчових добавок, забруднюючих домішок, гігієни харчо- вих продуктів і гігієни м’ясопереработки основні принципи, що визнача- ють регламентацію цих питань, включені у відповідні стандарти й технічні норми й правила. Є самостійні принципи Кодексу Аліментарісу, які охоп- люють:

•           додавання до харчових продуктів незамінних харчових речовин;

•           контроль і сертифікацію імпорту й експорту харчових продуктів;

•           встановлення й застосування мікробіологічних критеріїв для харчових продуктів;

•           проведення оцінки мікробіологічного ризику;

•           аналіз ризику в харчових продуктах, отриманих методами сучасної біотехнології.

Пояснювальні  методичні  вказівки  Кодексу  Аліментаріус  містять  у собі методичні вказівки, що стосуються маркування харчових продуктів, особливо регламентації заяв поміщених на етикетках про властивості про- дуктів. У цю групу входять методичні вказівки, що стосуються заяв про харчові й корисні властивості продуктів; умови виробництва, збуту й маркування харчових продуктів, зроблених на основі органіки, і харчових продуктів, що є, відповідно до заяви на етикетці, «дозволеними для вжи- вання мусульманами» («halal»).

Є кілька методичних вказівок, що тлумачать положення «Принципів Кодексу Аліментаріус, що стосуються контролю й сертифікації імпорту та експорту харчових продуктів», а також методичних вказівок, що стосують- ся проведення оцінки безпеки харчових продуктів із ДНК-модифікованих рослин і мікроорганізмів.

Найбільшу групу спеціальних стандартів у Кодексі Аліментаріус складають так звані «стандарти на окремі товари», яких набагато більше, ніж інших стандартів. До основних товарів, включених до Кодексу Алімен- таріус, відносяться:

•           зернові, бобові і похідні продукти, у тому числі рослинні білки;

•           жири та масла і продукти споріднених категорій;


 

•           риба та рибні продукти;

•           свіжі фрукти та овочі;

•           перероблені та свіжозаморожені фрукти та овочі;

•           фруктові соки;

•           м’ясо та м’ясні продукти;

•           супи та бульйони;

•           молоко та молочні продукти;

•           цукри, продукти з какао та шоколад, а також інші різні продукти.

Стандарти на окремі товари зазвичай побудовані за єдиним зразком, викладеним у «Керівництві з процедури Комісії Кодекс Аліментаріус». Фо- рмат стандартів містить наступні категорії інформації:

Розділ «Сфера застосування» містить назву харчового продукту, до якого належить стандарт, та у більшості випадків вказує, для яких цілей буде використовуватись товар.

Розділ «Опис» включає визначення продукту або продуктів, на які розповсюджується стандарт, з вказівкою в необхідних випадках сировини, з якої ці продукти одержано.

Розділ «Обов’язковий склад» містить інформацію про склад та відмін- ні характеристики товару, а також про будь-які обов’язкові та факультати- вні інгредієнти.

Розділ «Харчові добавки» містить назви добавок і їхню максимальну кількість, яку дозволено додавати в харчові продукти. Харчові добавки повинні бути визнані ФАО й ВОЗ як безпечні, а використання харчових до- бавок повинне відповідати «Загальному стандарту Кодекс Аліментаріус на харчові добавки».

Розділ «Забруднюючі домішки» містить інформацію про гранично припустимий вміст забруднюючих домішок, які можуть бути присутні у продукті або продуктах, охоплених даним стандартом.

Ці гранично припустимі вмісти засновані на наукових рекомендаціях ФАО та ВОЗ і повинні відповідати «Загальному стандарту Кодексу Аліментаріус на забруднюючі домішки і токсини в харчових продуктах». У необхідних випадках також дається посилання на встановлені в Кодекс Аліментаріус гранично припустимі вмісти залишків пестицидів і залишків ветеринарних лікарських препаратів у харчових продуктах.

Розділ «Гігієна» містить посилання на відповідні гігієнічні норми й правила Кодексу Алиментариус для даного товару.


 

Практично у всіх випадках потрібно, щоб у продукті не містилося пато- генних мікроорганізмів або будь-яких токсинів або інших отрутних або шкі- дливих речовин у кількостях, що представляють небезпеку для здоров’я.

Розділ «Ваги й міри» містить такі положення, як заповнення тари й суха вага товару.

Розділ «Маркування» містить положення про назву харчового про- дукту й про будь-які особливі вимоги, що мають метою не допустити обману споживача або введення його в оману щодо характеру харчового продукту. Ці положення повинні відповідати «Загальному стандарту Кодексу Аліментаріус на маркування розфасованих харчових продук- тів». Вказуються вимоги відносно переліків інгредієнтів і маркування дат і строків.

Розділ «Методи аналізу й відбору проб» містить перелік аналітичних методів, які необхідні для забезпечення відповідності товару вимогам даного стандарту. У розділі дається посилання на методи аналізу, що одер- жали міжнародне визнання та відповідають критеріям Комісії з точності, відтворюваності і т. д.

Незважаючи на те, що зростаючий в усьому світі інтерес до всієї дія- льності в рамках Кодексу Аліментаріус ясно вказує на глобальне визнання філософії Кодексу Аліментаріус, що поєднує у собі гармонізацію, захист споживачів і полегшення міжнародної торгівлі, на практиці багатьом краї- нам виявляється не легко прийняти стандарти Кодексу Аліментаріус у за- конодавчому порядку. Різні правові рамки і адміністративні системи, різні політичні системи, а іноді й вплив національних установок і концепцій су- веренних прав заважають прогресу на шляху до гармонізації і стримують прийняття стандартів Кодексу Аліментаріус. Але, незважаючи на ці труд- нощі, процес гармонізації набирає силу завдяки величезному бажанню міжнародного співтовариства полегшити торгівлю й бажанню споживачів в усьому світі мати доступ до безпечних і якісних харчових продуктів. Усе більше й більше країн приводять свої національні стандарти на харчові продукти або окремі розділи своїх стандартів (особливо положення, що стосуються безпеки) у відповідність зі стандартами Кодексу Аліментаріус. Особливо помітно це проявляється у випадку харчових добавок, забрудню- ючих домішок і залишків.

В Україні питаннями пов’язаними із Кодексом Аліментаріус займа- ється Національна комісія України з Кодексу Аліментаріус. Це консульта- тивно-дорадчий орган, який у своїй діяльності вона керується Конституці-


 

єю, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами у сфері безпечності та якості харчових продуктів у процесі їх виробництва та обігу, а також Поло- женням про Національну комісію України з Кодексу Аліментаріус.

Основними завданнями Національної комісії є:

•           аналіз  міжнародного  та  вітчизняного  законодавства  і  розроблення пропозицій щодо удосконалення законодавства у сфері безпечності та якості харчових продуктів;

•           гармонізація вітчизняного законодавства з міжнародним у зазначеній сфері;

•           сприяння впровадженню нових технологій, міжнародних стандартів, вітчизняних технічних регламентів і міжнародних санітарних заходів у сфері виробництва харчових продуктів та нових методів їх дослі- дження.

Національна комісія відповідно до покладених на неї завдань:

•           уніфікує науково-методичні підходи до розроблення санітарних за- ходів та технічних регламентів, аналізу ризиків, які можуть створити харчові продукти для здоров’я людини та визначення обов’язкових параметрів безпечності, а також розроблення методів та визначення процедури забезпечення безпечності харчових продуктів у процесі їх виробництва та обігу;

•     розробляє санітарні заходи;

•           визначає процедуру та критерії уповноваження лабораторій, зокрема арбітражних, для проведення діагностичних досліджень з метою здій- снення державного контролю і державного нагляду за безпечністю та якістю харчових продуктів;

•     організовує проведення наукових та експертних досліджень з питань,

що належать до її компетенції;

•           бере участь у засіданнях спільної комісії Продовольчої сільськогоспо- дарської  організації  та  Всесвітньої  організації  охорони  здоров’я  із зводу харчових продуктів Кодекс аліментаріус та її комітетів. Останнім часом в Україні зроблено помітні кроки у законодавчому за-

безпеченні та посиленні контролю за якістю і безпечністю харчових проду- ктів, продовольчої сировини, зокрема прийняття нової редакції Закону України «Про безпеку та якість харчових продуктів», який відповідає принципам COT (Угода про санітарні та фітосанітарні заходи), забезпечує також  достатній  рівень  гармонізації  із  законодавством  Європейського


 

Союзу, залишаючись при цьому ефективним інструментом захисту спожи-

вачів та виробників харчових продуктів в Україні.

Прийнято вважати, що уніфікація стандартів на харчові продукти сприяє охороні здоров’я споживачів і максимально полегшує міжнародну торгівлю. Саме тому укладені в ході Уругвайського раунду переговорів Угоди про застосування санітарних і фіто-санітарних заходів (СФСЗ) і про технічні бар’єри у торгівлі (ТБТ) містять заклик до міжнародної уніфікації стандартів на харчові продукти.

Україна також має ряд нормативних актів, які стосуються цієї сфери. Наше законодавство про санітарні та фітосанітарні заходи,  як і законодав- ство переважної більшості країн, складається з ряду пов’язаних між собою законів та підзаконних нормативних актів, які разом ставлять за мету охо- рону здоров’я та життя людей, тварин і рослин. Умовно ці нормативно- правові акти можна поділити на:

•     ветеринарне законодавство;

•     законодавство про санітарне та епідеміологічне благополуччя насе-

лення;

•     законодавство про карантин рослин;

•     законодавство про безпеку харчових продуктів (таблиця 2.1).

Модернізація систем безпечності і якості харчових продуктів тва- ринного й рослинного походження дасть змогу забезпечити продовольчу безпеку країни в умовах євроінтеграції аграрного сектора економіки, під- вищити конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської про- дукції на міжнародному ринку. В Україні для цього напрацьована певна законодавча база — це Закони: «Про безпечність та якість харчових про- дуктів»  від  06.09.2005  №  2809-IV;  «Про  ветеринарну  медицину»  від

16.11.2006 № 361-V; «Про карантин рослин» від 19.01.2006 № 3369-IV. Вони є гармонізованими до міжнародних вимог, Угоди СОТ про застосу- вання санітарних та фітосанітарних заходів, Санітарного кодексу назем- них тварин Міжнародного Епізоотичного Бюро, схвалено урядом Конце- пцію Загальнодержавної  цільової  економічної  програми  проведення моніторингу залишкових кількостей препаратів та забруднюючих речо- вин у живих тваринах, продуктах тваринного походження і кормах, а та- кож в харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі на 2008-

2013 роки.  На  сьогодні  в  харчовій  промисловості  розроблено  більше

400 національних  стандартів  на  харчову  продукцію,  гармонізованих  до міжнародних і європейських стандартів.


 

Відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення харчових продуктів на митну територію України, їх закупівлю, викорис- тання, споживання та утилізацію регулює Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» 06.09.2005 № 2809- IV. Не запроваджені положення, стандарти Комісії «Кодекс Аліментаріус», застосування яких передбачене саме Законом України «Про безпечність і якість харчових продуктів».

Вдосконалення українського законодавства у сфері, що стосується са- нітарних та фітосанітарних заходів, його наближення до законодавства ЄС та вимог СОТ повинно стати стимулом для розвитку міжнародної торгівлі, інтеграції України до світової економіки.

Таблиця 2.1

Законодавство України про санітарні та фітосанітарні заходи

 

п/п

Сфера законодавства

 

Перелік нормативно-правових актів

1.

Ветеринарне законодавство

Закон України «Про ветеринарну медицину» від

16.11.2006 № 361-V

Постанови Кабінету Міністрів України:

«Про затвердження Положення про регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю  та нагляду на державному кордоні та транспорті Державного департаменту ветерина- рної медицини» від 2 березня 1998 року №

264  зі змінами і доповненнями від 16 листопада

2002 року № 1752;

«Про затвердження переліку  карантинних захво- рювань  тварин» від 6 квітня 1998 року № 448  зі змінами і доповненнями від 28 лютого 2001 року

№ 179;

«Про затвердження Положення про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів» від 29 березня 2002 року

№ 395  зі змінами і доповненнями від 14 квітня

2004 року № 478  та ін.


 

Продовження табл. 2.1

 

п/п

Сфера законодавства

 

Перелік нормативно-правових актів

 

 

Накази Головного  державного інспектора вете- ринарної медицини України:

«Про затвердження Ветеринарно-санітарних правил для суб’єктів господарювання (підприємств, цехів) з переробки птиці та виробництва яйцепродуктів, Правил ветеринарно-санітарної експертизи яєць свійської птиці» від 7 вересня 2001 року № 70;

«Про затвердження Положення про державний ветеринарно-санітарний нагляд та контроль за діяльністю суб’єктів  господарювання щодо за- бою тварин,  переробки, зберігання, транспорту- вання й реалізації продукції тваринного похо- дження» від 1 вересня 2000 року № 45 зі змінами і доповненнями від 23 червня 2003 року № 51 та ін.

Накази Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України:

«Про затвердження Ветеринарних та санітарних вимог до особистих підсобних господарств насе- лення — виробників сирого  товарного молока»

від 21 березня 2002 року № 17;

«Про затвердження Правил передзабійного вете- ринарного огляду тварин і ветеринарно-санітар- ної експертизи м’яса та м’ясних продуктів» від

7 червня 2002 року № 28;

«Про затвердження Ветеринарно-санітарних правил для боєнь, забійно-санітарних пунктів го- сподарств та подвірного  забою  тварин» від

28 січня 2004 року № 121/8720;

«Про затвердження Положення про державну ла- бораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку» від 15 квітня 2002 року № 16 зі змінами і доповненнями від 25 лютого 2004 року № 21;

«Про затвердження Положення про реєстрацію (перереєстрацію) ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів та кормових  добавок в Україні» від 28 травня 2003 року № 40 та ін.


 

Продовження табл. 2.1

 

п/п

Сфера законодавства

 

Перелік нормативно-правових актів

2.

Законодавство про санітарне та епідеміологічне благополуччя населення

Закон України «Про захист населення від інфек- ційних хвороб» зі змінами і доповненнями від

5 червня 2003 року № 913-IV

Постанови Кабінету Міністрів України:

«Про затвердження Правил санітарної охорони території України» від 24 квітня 1999 р. № 696  зі змінами і доповненнями від 12 січня 2001 року

№ 5;

«Про затвердження Положення про гігієнічну ре- гламентацію та державну реєстрацію небезпеч- них факторів і Порядку оплати робіт із проведен- ня гігієнічної регламентації та державної реєст- рації небезпечних факторів» від 13 червня

1995 року № 420  зі змінами і доповненнями від

17 травня 1998 року № 627;

«Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України» від

19 серпня 2002 р. № 1218 зі змінами і доповнен-

нями від 4 вересня 2003 року № 1402;

«Про утворення колегії державної санітарно-епі- деміологічної служби України» від 19 серпня

2002 р. № 1210;

«Про затвердження Положення про Державну надзвичайну протиепідемічну комісію при Кабі- неті Міністрів України» від 14 січня 2004 р.

№ 22 та інші

Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 19 вересня 2003 року № 97

«Про затвердження Положення про Державну

санітарно-епідеміологічну службу Державної прикордонної служби України»

3.

Законодавство про карантин рослин

Закон України «Про карантин рослин» від

19.01.2006 № 3369-IV


 

Продовження табл. 2.1

 

п/п

Сфера законодавства

 

Перелік нормативно-правових актів

 

 

Накази Міністерства аграрної політики України:

«Про видачу ліцензії на провадження господар- ської діяльності з проведення фумігації (знезара- ження) об’єктів регулювання, що визначені  За- коном України «Про карантин рослин», які пере- міщуються через  державний кордон України та карантинні зони від 06.12.2007 № 864;

«Про затвердження інструкцій із виявлення, ло- калізації та ліквідації карантинних об’єктів» від

29.09.97 № 56;

«Про затвердження Положення про Головну дер- жавну  інспекцію з карантину рослин  України

21.12.2005 № 727;

«Про затвердження Фітосанітарних правил вве- зення з-за кордону, перевезення в межах країни, експорту, переробки та реалізації підкарантин- ного зерна» від 14.02.2006 № 58

Постанова Кабінету Міністрів України від

30 жовтня  2008 р. № 947  «Про затвердження Порядку розподілу  суб’єктів  господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності у сфері карантину рослин»

4.

Законодавство про безпеку харчових продуктів

Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» 06.09.2005

№ 2809-IV

Постанови Кабінету Міністрів України:

«Про затвердження загальних  вимог до здійснення переробки, утилізації, знищення або подальшого використання вилученої  з обігу неякісної та не- безпечної продукції» від 24 січня 2001 р. № 50;

«Про затвердження Порядку віднесення харчо- вих продуктів до категорії спеціальних» від

30 липня 1998 р. № 1187;


 

Закінчення табл. 2.1

 

п/п

Сфера законодавства

 

Перелік нормативно-правових актів

 

 

 

«Про вдосконалення контролю  якості і безпеки харчових продуктів» від 9 листопада 1996 р.

№ 1371 змінами і доповненнями, внесеними від

17 серпня 2002 року № 1178;

«Про затвердження переліку  харчових добавок, дозволених для використання у харчових проду- ктах» від 4 січня 1999 р. № 12

зі змінами і доповненнями, внесеними від

11 лютого 2004 року № 143  та ін.

Наказ Міністерства  Охорони Здоров’я України від 5 серпня 1999 року № 199  «Про створення Державного реєстру харчових продуктів, продо- вольчої сировини, супутніх матеріалів та Реєстру висновків державної санітарно-гігієнічної екс- пертизи»

Накази Міністерства економіки та з питань євро- пейської інтеграції України:

«Про затвердження Правил роздрібної торгівлі

продовольчими товарами» від 11 липня

2003 року № 185;

«Про затвердження Правил роботи закладів (під- приємств) громадського харчування»  від

24 липня 2002 року № 219  зі змінами та допов-

неннями від 3 листопада 2003 року № 303

 

Усі споживачі у світі мають право одержувати безпечні харчові про- дукти. Тому їхні перекупники й виробники прийшли до розуміння того, що на всіх етапах роботи з харчовими продуктами необхідно забезпечувати належний рівень якості й безпеки. У 1998 році Консорціумом роздрібних торговців Великобританії було розроблено Глобальний стандарт BRS — Харчові продукти (BRC Global standard — Food). Спочатку стандарт було створено головним чином для постачальників фірмової продукції, а пізніше


 

він став широко застосовуватись у ряді інших галузей харчової промисло- вості, включаючи підприємства ресторанного господарства та виробників інгредієнтів. Застосування стандарту за межами Великобританії зробило його глобальним і не лише з метою оцінки постачальників, але і як основу для виробництва харчових продуктів та планування перевірок.

Стандарт BRC встановлює вимоги щодо переробки харчових продук- тів та виготовлення первинних продуктів, які постачаються як фірмові про- дукти роздрібних торговців, або ж як інгредієнти для використання підпри- ємствами ресторанного господарства, компаніями-постачальниками та компаніями-виробниками. Глобальний стандарт для харчових продуктів BRC описує вимоги до безпеки харчових продуктів, якості й виробничих процесів, відповідність яким повинен забезпечити виробник, щоб викону- вати вимоги законодавства й захисту прав споживачів.

Стандарт не застосовується лише до таких видів діяльності:

•     оптова торгівля;

•     імпорт;

•           збут та зберігання (що не знаходяться під безпосереднім управлінням компанії).

Новий стандарт BRC видано у серпні 2006 року. Новому виданню пе-

редував значний перегляд попереднього у зв’язку з новими законодавчими вимогами ЄС. Четверте видання є всеохоплюючим та включає питання якості, гігієни та безпеки продукції, містить вимоги відносно постійного нагляду та підтвердження коригуючи дій при виникненні невідповіднос- тей. Відповідальність за безпеку та легальність продукту розподілено між постачальником та продавцем.

Стандарт BRC охоплює наступні важливі аспекти:

•     Система НАССР;

•     Управління якістю;

•     Вимоги до виробничого середовища;

•     Управління процесами;

•     Управління продукцією;

•     Вимоги до персоналу;

•     Глосарій термінів та визначень;

•     Протокол оцінки;

•     Додаток 1. Процес сертифікації;

•     Додаток 2. Категорії продуктів.


 

Переваги сертифікації згідно BRC

•           Єдиний стандарт, призначений для заміни багатьох специфічних для підприємств правил у торгівлі продуктами харчування.

•           У деяких випадках роздрібні торговці в BRC можуть ознайомитися зі звітами по оцінці якості з документів по сертифікації у відповідності зі стандартом.

•           Постачальникам простіше надавати інформацію про статус клієнтам,

що працюють відповідно до BRC.

•           Має справу з усіма питаннями, що стосуються безпеки продуктів і ви-

мог законодавства.

•           Охоплює зобов’язання по перевірці з боку як постачальників, так і роздрібних торговців.

•           Потрібне здійснення поточного контролю й відстеження усунення відхилень.

•           Може використовуватися в сполученні з ISO 9001 і/або системою без- пеки харчових продуктів HACCP Food Safety System (HACCP, Hazard Analysis Critical Control Point — методика аналізу ризиків і критичних контрольних точок).

Вимоги стандарту діляться на основні та інші вимоги. Всі вони по- винні визначатися в кожному випадку оцінки. «Основні вимоги BRC» — вимоги, невідповідність яким призводить до однозначної відмови у серти- фікації. До таких вимог належать:

•           Система НАССР (Розділ 1);

•           Система управління якістю (Розділ 2.1);

•           Внутрішній аудит (Розділ 2.9);

•           Коригуючі дії (Розділ 2.12);

•           Просолідковуваність (Розділ 2.13);

•           План розміщення, схема потоків продукції та розділення (Розділ 3.2.1);

•           Господарські операції та гігієна (Розділ 3.8);

•           Поводження з окремими матеріалами (Розділ 4.2);

•           Управління робочими операціями (Розділ 5.1);

•           Навчання (Розділ 6.1).

Багато міжнародних підприємств роздрібної торгівлі вимагають за- стосування цього стандарту. Він також прийнятий організацією роздрібної торгівлі Global Food Safety Initiative (GFSI) — Глобальною ініціативою ха- рчової безпеки — у якості рівноцінного стосовно інших стандартів безпеки харчових продуктів.


 

Протягом багатьох років аудиторські перевірки постачальників у торгівлі й промисловості є невід’ємним компонентом співробітництва. Зростаючі вимоги споживачів, підвищена небезпека пред’явлення вимог про відшкодування збитку й глобалізація товаропотоків зажадали створен- ня єдиного стандарту забезпечення якості.

Виходячи із цих вимог, підприємства-члени Головного об’єднання підприємств роздрібної торгівлі ФРН (HDE — Hauptverband des Deutschen Einzelhandels) і FCD — Fédération des Entreprises du Commerce et de la Dis- tribution, а також італійські об’єднання підприємств роздрібної торгівлі CONAD, COOP і Federdistribuzione у 2002 році розробили стандарт забез- печення якості й безпеки харчових продуктів для власних торговельних марок, так званий «International Food Standard» (IFS) (Міжнародний стан- дарт на харчові продукти). Він призначений для проведення уніфікованих перевірок безпеки харчових продуктів і рівня якості виробників. Його мож- на застосовувати на всіх стадіях виробництва, пов’язаних із сільськогоспо- дарським виробництвом, на яких переробляються продукти харчування.

Комерсанти Австрії, Польщі, Іспанії й Швейцарії підтримують і засто- совують стандарт IFS як свій стандарт для забезпечення безпеки харчових продуктів.

Міжнародний стандарт IFS переслідує наступні принципові цілі:

•           створення загального стандарту з єдиною системою оцінки;

•           атестація акредитированих і кваліфікованих органів, що сертифіку-

ють, і аудиторів;

•           створення порівнянності й транспарентності в усьому ланцюжку по-

ставок;

•           зниження витрат як у постачальників, так і в торговельній мережі.

Стандарт IFS заснований на принципах ISO 9001 і НАССР і орієнто- ваний на забезпечення безпеки харчової продукції й упакування, застосо- вуваної при виробництві харчової продукції. Стандарт IFS забезпечує:

•           комплексні вимоги щодо організації виробництва харчових проду- ктів, гігієни, здійснення технологічних процесів, компетентності персоналу;

•           єдині критерії для оцінки можливості виробників харчових продуктів робити й поставляти безпечні продукти відповідно до їх специфікації й законодавчих вимог;

•           зниження витрат виробника на процедури підтвердження відповіднос-

тей харчової продукції при поставках.


 

Вимоги стандарту IFS визначаються за п’ятьма напрямками:

•           керування системами якості й безпеки;

•           керування ресурсами підприємства;

•           процеси виробництва;

•           керування відповідальністю;

•           оцінка, аналіз, поліпшення.

Сьогодні IFS вважається авторитетним міжнародним стандартом по без- пеці для всіх виробників харчових продуктів. Зокрема, стандарт IFS визнаний найбільшими торговельними мережами, які охоплюють більше шістдесятьох відсотків всієї світової торгівлі. У країнах Європейського Союзу IFS є най- більш важливим стандартом для постачальників провідних торговельних ме- реж. Наприклад, для укладання договору на поставку продукції членам Суспі- льства німецької роздрібної торгівлі або Федерації підприємств торгівлі й дис- трибуції Франції необхідно мати сертифікат IFS, поза залежністю від країни походження. Стандарт IFS також широко використовується в Австрії, Польщі, Швеції, Італії й інших країнах. IFS створив єдину основу для взаємної оцінки продавців, постачальників і виробників товарів продовольчої групи.

Стандарт IFS підтримують всі компанії оптової й роздрібної торгівлі, організовані в комітеті HDE по розробці правових норм, що регламентують продаж продовольчих товарів, у комітеті FCD по забезпеченню якості й ко- мітеті  Federdistribuzione  по  забезпеченню  якості,  а  також  в  CONAD  і COOP, і вимагають цього від своїх постачальників. Наприклад, торговель- ними фірмами, що входять у ці комітети, є: Metro Group, Edeka, Rewe Group, Aldi, Lidl, Kaufland, Kaiser’s Tengelmann, Auchan, Carrefour Group, EMC — Groupe Casino, Leclerc, Monoprix, Picard, Surgeles, Provera (Cora and Supermaches Match), Systeme U, COOP, CONAD і Unes.

Стандарт IFS є таким ж стандартом, визнаним організацією GFSI (Global Food Safety Initiative), як і SQF, Dutch HACCP і BRC. Деякі торго- вельні  компанії,  наприклад,  Tesco,  Ahold,  Wal  Mart,  Metro,  Migros  і Delhaize мають намір визнати всі стандарти GFSI.

Сертифікат IFS дає найбільш повну гарантію для споживача, що конк- ретна харчова продукція відповідає всім необхідним вимогам по якості й безпеці. У цей час більшість сертифікатів видається в Європі. Однак завдя- ки глобальним товаропотокам європейської торгівлі сертифікації IFS про- водяться всюди у світі.

У цей час аудит відповідно до вимог IFS поширюється на всіх вироб-

ників продовольчих товарів, що поставляють їх під торговельними марками


 

на підприємства роздрібної й оптової торгівлі. Стандарт IFS можна засто- совувати у всьому ланцюжку проходження продовольчих товарів за винят- ком первинного виробництва.

Харчовий стандарт IFS у п’ятій версії складається із чотирьох частин. Частина 1: Протокол аудиторської перевірки — описується процедура про- ведення аудиту: методика проставлення оцінок у ході аудиту, критерії визначення

тривалості аудиту, послідовність кроків від аудиту до випуску сертифіката й т. п.

Частина 2: Teхнічні вимоги: 250 технічних вимог до підприємств, що сертифікуються. Ці вимоги розділені на п’ять основних розділів.

Розділ 1 «Відповідальність вищого керівництва» стосується корпора- тивної політики, організаційної структури, орієнтованості підприємства на клієнта й регулярного контролю з боку керівництва.

Розділ 2 «Система менеджменту якості» в основному перераховує ви- моги до системи ХАССП (HACCP — Hazards Analysis and Critical Control Points), до документації й ведення записів.

Розділ 3 «Керування ресурсами» стосується особистої гігієни співро-

бітників, захисного одягу, навчання й приміщень для персоналу.

Розділ 4 «Процес виробництва» є самим змістовним розділом станда- рту. У ньому говориться про специфікації на продукцію, закупівлі, упаку- вання, навколишнє середовище підприємства, адміністративні питання, боротьбу зі шкідниками, «прослідковуваність» продукту й т. п.

Розділ 5 «Виміри, аналіз, поліпшення» стосується внутрішніх аудитів, аналітичних заходів, процедур вилучення й відкликання продукції з ринку, порядку проведення коригувальних дій і т. п.

Окрім перерахованих обов’язкових розділів, у стандарті прописаний шостий добровільний розділ, присвячений захисту виробничих об’єктів, сировини й готових продуктів харчування від навмисного нанесення шко- ди з боку злочинців і терористів. У зв’язку з тим, що вимога щодо запобі- гання злочинних і терористичних акцій відносно харчової продукції вже законодавчо закріплена в США, користувачам стандарту IFS було вирі- шено надати можливість перевірити себе з даного питання й, у випадку успішного проходження перевірки, продемонструвати ринку свою зацікав- леність проблемою тероризму.

Частина 3: Вимоги щодо аккредитуючих органів, сертифікаційних ор-

ганів і аудиторів. Основними вимогами є:

•           досвід  проведення  аудиторських  перевірок  (не  менш  10 аудитів  за останні два роки);


 

•     документально підтверджені знання принципових положень HACCP;

•     знання в області керування якістю;

•           аудитори можуть проводити тільки аудитів на базі своїх знань в об- ласті застосування (професійний досвід в області застосування, нако- пичений протягом не менш ніж 2 років, або не менш ніж 10 аудитів в області застосування).

Частина 4: Звітність (схеми для заповнення: звіт, план заходів, сертифікат).

Деякі торговельні фірми, що підтримують стандарт IFS, визнають та- кож і інші стандарти GFSI. Однак у них більше довіри до стандарту IFS, тому що вони тут залучалися для розробки стандарту й процедури атеста- ції аудиторів.

Торговельні фірми, що входять в об’єднання HDE і FCD, розробили ста- ндарт IFS Logistic (для транспортування, складського господарства й збуту). Крім того, на стадії розробки перебувають і інші проекти, наприклад, стандарт IFS для побутових товарів і косметики й стандарт IFS для Cash & Carry. Всі стандарти IFS розробляються на підставі попиту в торговельних фірмах.

Прогрес суспільства, особливо в останні десятиліття, супроводжуєть- ся різким зростанням рівня ризиків для безпечного життя людини, зумов- леним подальшим ростом виробництва. Одночасно та пропорційно суспі- льство збільшує вимоги і гарантії щодо безпечності виробленої продукції. Харчові продукти та умови і засоби їх виробництва зазвичай є основними джерелами  ризиків,  які  в  останні  десятиліття  були  об’єктом  особливої уваги фахівців.

Саме тому методології забезпечення якості, що ґрунтувалися на кон-

цепціях «бездефектного виробництва» та «видів і наслідків відмов», які в

60-х роках минулого століття широко використовувались в США, СРСР і європейських країнах для зменшення собівартості перш за все особливо важливих видів продукції оборонної та електронної техніки, були прийняті суспільством за основу формування вимог до систем управління безпечно- сті  харчових  продуктів  (СУБХП),  заснованих  на  принципах  НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Points).

НАССР — Аналіз небезпечних чинників і критичних контрольних то- чок — сьогодні є концепцією що ґрунтується на оцінюванні і управлінні небезпечними чинниками будь-якої ланки харчового ланцюга (від вирощу- вання, переробки до кінцевого виробництва та роздрібної торгівлі), засто- сування якої знижує рівні ризиків виникнення небезпек для життя і здоров’я споживачів харчової продукції.


 

У країнах Європейського Союзу роботи з впровадження систем управління безпечністю харчових продуктів (СУБХП), заснованих на принципах  НАССР,  інтенсивно  розпочались  після  прийняття  в  червні

1993 р. Директиви про гігієну харчових продуктів, в якій від підприємства харчової промисловості вимагається впровадження принципів НАССР.

Відповідно Директиви у кожній країні ЄС були розроблені національ- ні регламенти та стандарти, завдяки втілення яких стало можливим як про- ведення сертифікації СУБХП, так і контроль виконання вимог НАССР з боку уповноважених урядами органів.

Глобалізація світової економіки та формування спільних ринків збуту зумовили необхідність вирішення проблеми взаємного визнання результа- тів оцінки відповідності, в тому числі і результатів сертифікації СУБХП в різних країнах світу. Яскравим прикладом гармонізації вимог до СУБХП на міжнародному рівні є прийняття у 2005 році міжнародного стандарту ISO 22000 «Системи менеджменту безпеки харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій у ланцюжку поставки» («Food safety management — Requirements throughout the food chain»), який узагальнив накопичений досвід впровадження принципів НАССР в різних країнах світу в рамках існуючого спектру національних стандартів. У стандарті узагальнено най- сучасніші міжнародно визнані вимоги до систем управління безпечністю харчових продуктів (СУБХП). ISO 22000:2005 має за мету гармонізувати на глобальному рівні вимоги щодо управління безпекою продуктів харчу- вання для організацій у межах ланцюга виробництва харчових продуктів. Даний стандарт направлений лише на питання безпеки харчових продуктів.

ISO 22000 і ISO/ТУ 22004 є плодом діяльності Робочої групи 8 «Систе- ми менеджменту безпеки харчових продуктів» ISO/ТК 34 «Харчові продук- ти». У проекті брали участь експерти з 23 країн при безперервній взаємодії з Комісією «Кодекс Аліментаріус», Конфедерацією галузей промисловості з виробництва харчових продуктів і напоїв Європейського союзу (СIАА) і Всесвітньою організацією з безпеки продовольчих товарів (WFSO). У ході розробки ISO/ТУ 22003 до роботи приєдналися експерти з Комітету ISO з оцінки відповідності (КАСКО), Міжнародного форуму з акредитації (IAF) і Міжнародної мережі оцінки й сертифікації систем якості (IQNet).

ISO 22000:2005 є першим у сімействі стандартів, що містить у собі наступні документи:

•           ISO/ТS 22004 «Системи менеджменту безпеки харчових продуктів.

Провідні вказівки щодо застосування ISO 22000:2005» (Food safety


 

management systems — Guidance on the application of ISO 22000:2005). Документ, виданий у листопаді 2005 р., містить провідні вказівки, по- кликані допомогти малим і великим організаціям в усьому світі розі- братися із застосуванням основного стандарту сімейства;

•           ISO/ТS 22003 «Системи менеджменту безпеки харчових продуктів.

Вимоги до органів, що здійснюють аудит і сертифікацію систем ме- неджменту безпеки харчових продуктів» (Food safety management systems — Requirements for bodies providing audit and certification of food safety management systems). У документі представлений гармоні- зований посібник з акредитації органів по сертифікації за стандартом ISO 22000 і визначені правила проведення аудиту систем менеджмен- ту безпеки харчових продуктів. Стандарт було опубліковано у першо- му кварталі 2006 р.;

•           ISO 22002 «Системи управління якістю — Керівництво із застосування

ISO 9002:2000 для виробництва сільськогосподарських культур»;

•           ISO 22005 «Прослідковуваність у ланцюзі поставок кормів і харчових продуктів. Загальні принципи й посібник із проектування й розробки системи» (Traceability in the feed and food chain — General principies and guidance for system design and development).

Стандарт ISO 22000 розроблений спеціально для того, щоб організації всіх типів, що беруть участь у ланцюгу поставки харчової продукції, могли впровадити систему менеджменту безпеки цієї продукції. До таких орга- нізацій належать виробники сировини й харчових продуктів, компанії, що забезпечують транспортування й зберігання готової продукції, організації роздрібної торгівлі, а також виробники устаткування, пакувального матері- алу, добавок і інгредієнтів. Стандарт ISO 22000, підтриманий світовою гро- мадськістю, гармонізує вимоги до систем менеджменту безпеки ланцюгів поставки продовольчих товарів, пропонуючи унікальне рішення міжнарод- ного масштабу. Крім того, системи менеджменту, засновані на ISO 22000, можуть бути сертифіковані.

Головним достоїнством документа є його здатність полегшити орга- нізації впровадження системи ХАССП, вимоги якої гармонізовані для за- стосування на підприємствах харчової промисловості будь-якої країни, і не залежать від виду продукції. Розроблений фахівцями харчової галузі, стандарт  ИСО  22000 гармонійно  сполучить  у  собі  принципи  ХАССП  і вимоги ключових стандартів, розроблених найбільшими торговельними синдикатами.


 

Ще одним плюсом стандарту ISO 22000 є розширення з його допомо- гою можливостей застосування стандарту ISO 9001:2000, що успішно впроваджується на підприємствах всіх секторів економіки, однак конкрет- но для забезпечення безпеки харчових продуктів не застосовується. Розро- бка ISO 22000 мала на меті створення на підприємствах харчової галузі ефективних систем безпеки, які б працювали й безупинно поліпшувалися, і в підсумку стали б невід’ємною частиною менеджменту всієї організації. Незважаючи на те, що стандарт ISO 22000 може застосовуватися самостій- но, він повністю сумісний з ISO 9001:2000. Тому для компаній, сертифіко- ваних за ISO 9001, не важко буде пройти сертифікацію за ISO 22000.

Впровадження   міжнародних  стандартів   серії  ISO  22000 дозволяє одержати організаціям наступні переваги:

•           визнання безпеки харчової продукції з боку споживачів;

•           переваги в одержанні замовлень від інших компаній, що вимагають від своїх постачальників сертифікованої системи безпеки харчової продукції;

•           розширення ринку збуту продукції, включаючи її реалізацію на закор- донних ринках, де безпека харчової продукції є обов’язковою вимо- гою;

•           додаткові конкурентні переваги в тендерах і конкурсах;

•           досягнення більшої відповідності міжнародним вимогам, що особли-

во актуально напередодні вступу у ВТО;

•           використання світового досвіду в області систем менеджменту безпе-

ки харчової продукції;

•           створення ефективної системи внутрішнього контролю по безпеці ха-

рчової продукції;

•           підвищення інвестиційної привабливості на основі впевненості інвес-

торів у більшій стабільності організації;

•           зниження  витрат, пов’язаних  з виробничим  браком, відкликаннями продукції, судовими розглядами й штрафами.

В Україні загальнодержавна концепція впровадження принципів НАССР в стадії формування. Закон України «Про якість і безпеку харчо- вих продуктів і продовольчої сировини» регламентує здійснювати заходи щодо поетапного впровадження СУБХП на підприємствах харчової про- мисловості.

Принципи НАССР можуть бути складовою багатьох можливих стандартних вимог щодо СУБХП. Так до 2005 року було сформовано цілу


 

низку національних стандартів щодо СУБХП, які дещо відрізнялися за змі-

стом, але безумовно включали всі сім принципів НАССР. І в Україні в

2003 році вийшов національний стандарт ДСТУ 4161 — 2003 «Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги».

Сфера застосування ISO 22 000:2005 «Food safety management systems — Requirements for any organization in the food chain» набагато ширша вказа- ної в ДСТУ 4161 — 2003 «Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги». Якщо в ДСТУ 4161-2003 зазначено, що цей стандарт можна використовувати для впровадження СУБХП та сертифікації СУБ- ХП, то сфера застосування ISO 22 000:2005 стосується не тільки впрова- дження, або сертифікації СУБХП, але і, наприклад, демонстрації відповід- ності зацікавленій стороні, само-декларації відповідності та ін.

Порівняльний   аналіз   вимог   ISO   22 000:2005 та   ДСТУ   4161   —

2003 показує, що на відміну від моделі СУБХП, заснованої виключно на принципах НАССР ДСТУ 4161 — 2003, модель системи управління безпе- чністю харчових продуктів за ISO 22 000 включає ще три ключові елементи: елемент інтерактивної комунікації, системний менеджмент та програми передумови.

Від  2 квітня  2007 року  надано  чинності  Національному  стандарту України ДСТУ ISO 22000:2007 «Системи управління безпечністю харчо- вих  продуктів.  Вимоги  до  будь-яких  організацій  харчового  ланцюга». Цей стандарт є повністю гармонізованим до ISO 22000. Він встановлює вимоги до системи управління безпечністю харчових продуктів, якщо ор- ганізація в харчовому ланцюзі має необхідність продемонструвати свою здатність керувати небезпечними чинниками харчових продуктів для гарантування того, що харчовий продукт є безпечним на момент його споживання людиною.

Європейська Асоціація з Акредитації (ЕА) формує спектр єдиних пра- вил оцінки компетентності органів з акредитації та органів з оцінки відпо- відності, а при впровадженні ISO 22000 маємо дотримуватися міжнародно визнаних вимог до безпечності харчових продуктів, зокрема, зазначених в Codex Alimentarius.

На сьогодні запровадження міжнародних стандартів, що стосуються якості та безпеки харчової продукції, в Україні має позитивні зрушення. Так, із державних (національних) стандартів, яким надано чинності, 18,5 % — пряме впровадження міжнародних, 42 % — часткове впровадження (гармо- нізовані з міжнародними). В Україні в 2001 році були введені у дію державні


 

стандарти: ДСТУ ISO 9000 — 2001 «Системи управління якістю. Основні положення та словник», ДСТУ ISO 9001 — 2001 «Системи управління які- стю. Вимоги» та ДСТУ ISO 9004-2001 «Системи якості. Настанови щодо поліпшення діяльності». З січня 1998 р. запроваджено стандарти ISO серії

14000, з 1 липня 1998 р. — ISO серії 45000.

У 2000 році Європейський союз поширив «Білу книгу» про безпеку харчових продуктів як початковий етап створення нової правової основи, що регулює належне виробництво продуктів харчування й тварин кормів і контроль безпеки харчових продуктів.

«Білі книги» являють собою документи, що містять пропозиції про прийняття Співтовариством заходів у конкретних областях. Іноді «Білі книги» випускаються слідом за зеленою книгою, що видається з метою організації консультативного процесу на європейському рівні. Тоді як у зе- лених книгах викладається широке коло ідей, призначених для суспільних обговорень і дискусій, у білих книгах утримується ряд офіційних пропози- цій по конкретних областях політики, а самі білі книги використовуються як кошти розробки даних пропозицій.

Одним із ключових пріоритетів політики Європейського союзу є за- безпечення  в  ЄС  найвищих  стандартів  безпеки  продуктів  харчування. Цей пріоритет знайшов відбиття в «Білій книзі» про безпеку харчових продуктів, у якій пропонується радикально новий підхід. Рушійною си- лою даного процесу є необхідність забезпечення високого рівня продово- льчої безпеки. Через всю «Білу книгу» проходить думка про необхідність підвищення прозорості політики продовольчої безпеки на всіх рівнях, що повинне істотно сприяти росту довіри споживачів до політики продово- льчої безпеки ЄС.

Написанню «Білої книги» про безпеку харчових продуктів сприяли головним чином події й обставини 1990-х років. Широко відомі кризи, пов’язані із потраплянням діоксинів у харчові продукти й з губкоподіб- ною энцефалопатією великої рогатої худоби, призвели до появи зовсім нового підходу до керування ризиками. Впровадженню нових способів підходу до контролю безпеки продуктів харчування сприяв також розви- ток подій у процесі законотворення. Досвід, накопичений Бюро Європей- ської  комісії  з  питань  харчових  продуктів  і  ветеринарії,  представники якого регулярно відвідують із візитами країни-члени, показує, що існу- ють самі різні варіанти впровадження й забезпечення реалізації законода- вчих норм Співтовариства. При таких обставинах споживачі не можуть


 

бути впевнені в тому, що їм буде забезпечений однаковий рівень захисту на всій території Співтовариства, а це ускладнює проведення оцінки ефективності національних заходів.

«Біла  книга»  складається  із  9 глав,  містить  резюме  керівництва  та додатки.

Успіх заходів, запропонованих у «Білій книзі», та їх втілення за- лежить від відданості держав-членів ЄС. «Біла книга» також закликає до участі операторів, які несуть першочергову відповідальність за щоденне дотримання вимог безпеки продуктів харчування.

У «Білій книзі» пропонується як загальний принцип піддавати все ланки ланцюга виробництва продуктів харчування обов’язковому офіцій- ному контролю. Відповідальність за виробництво й контроль безпечних ха- рчових продуктів несуть спільно підприємці, національні органи влади і Європейська комісія. Підприємці відповідають за дотримання законополо- жень і за мінімізацію ризиків за власною ініціативою. Національні органи влади відповідають за забезпечення того, щоб підприємці дотримувалися стандартів безпеки продуктів харчування. Вони повинні впроваджувати системи контролю для гарантування дотримання правил Співтовариства і, якщо буде потреба, забезпечення їхнього дотримання. Для забезпечення ефективності даних систем контролю Комісія за посередництвом Бюро з питань харчових продуктів і ветеринарії реалізує програми аудиторських перевірок і інспекцій. У ході даних перевірок проводиться оцінка ефектив- ності роботи національних органів влади на основі їхньої здатності впро- ваджувати ефективні системи контролю й забезпечувати їхнє функціону- вання. Проведені перевірки підкріплюються відвідуванням окремих підприємств на предмет установлення, чи відповідає в дійсності робота підприємства припустимим стандартам.

Одним з пунктів дії в «Білій книзі» є розробка нормативного поло- ження про офіційний контроль безпеки продуктів харчування й кормів. Раніше цього року був опублікований Регламент 882/2004/EC (Європей- ського парламенту й Ради від 29 квітня 2004 року про офіційний конт- роль, що проводиться з метою забезпечення перевірок дотримання закону про корми й харчове законодавство й правил, що стосуються здоров’я і благополуччя тварин). Даним регламентом засновується основа Співто- вариства для створення національних систем контролю, які поліпшать якість контролю на рівні Співтовариства, а отже підвищать рівні безпе- ки харчових продуктів у всьому Європейському союзі. Відповідальність


 

за функціонування таких систем контролю покладається на окремі краї-

ни-члени.

Важливою необхідністю, про яку говориться в Білій книзі, є створен- ня списку послідовних і прозорих правил безпеки харчових продуктів. Опублікувавши Загальний продовольчий закон (ОПЗ), Європейський союз створив нову правову основу, що встановлює принципи забезпечення по- слідовного підходу й закріплення принципів, зобов’язань і визначень, що належать до області продовольчої безпеки.

Загальний  Регламент  харчового  закону  —  Регламент №  178/2002

Європейського Парламенту й Ради ЄС «Про встановлення загальних прин- ципів і вимог законодавства щодо харчових продуктів, створення Європей- ського органу з безпеки харчових продуктів та встановлення процедур у галузі безпеки харчових продуктів» було прийнято 28 січня 2002 року. Він встановлює загальні принципи і вимоги харчового закону, створюючи Єв- ропейське Агентство Харчової Безпеки і встановлює процедури у питаннях харчової безпеки.

Регламент ЄС визначає загальні принципи, що лежать в основі харчо- вого законодавства, і створення політики продовольчої безпеки в якості од- ного з основних об’єктів продовольчого закону ЄС. Крім того, у даному Регламенті встановлюються загальні рамки для тих областей, які не підпа- дають під сферу дії конкретних гармонізованих правил, але в яких функці- онування внутрішнього ринку забезпечується на основі взаємного визнан- ня. Відповідно до даного принципу, при відсутності гармонізованих пра- вил Співтовариства країни-члени можуть обмежувати реалізацію на своєму ринку продуктів, що збуваються на законній підставі на ринках іншої краї- ни-члена, тільки тоді й у тій мері, коли й у якому ступені це відповідає за- конним інтересам, таким як охорона здоров’я людини, і тільки якщо при- йняті міри носять розмірний характер.

Загальний продовольчий закон складається із трьох частин. У першій частині викладаються загальні принципи й вимоги в продовольчому праві, у другій частині визначається створення Європейського органу з безпеці харчових продуктів, а в останній частині викладаються процедури, пов’яза- ні з питаннями забезпечення продовольчої безпеки. Звернемося до першої частини закону.

Загальний принцип продовольчого закону передбачає, що підприємці, що здійснюють діяльність з виробництва й обороту харчових продуктів і кормів, несуть основну відповідальність за забезпечення безпеки харчових


 

продуктів. Компетентні органи здійснюють моніторинг, забезпечення виконання й перевірку цієї відповідальності за допомогою використан- ня систем національного нагляду й контролю на всіх етапах процесів виробництва, обробки й доставки. Країни-Члени також зобов’язані вста- новлювати правила відносно мір і санкцій, застосовуваних у випадках порушення закону про харчові продукти й корми. Вони повинні бути ефективними, розмірними й переконуючими. Функція Комісії склада- ється в проведенні оцінки за допомогою аудиторських перевірок і ін- спекцій здатності компетентних органів забезпечувати функціонування таких систем.

Для успішного здійснення продовольчої політики необхідно забезпе- чувати відслідковуваність кормів і харчових продуктів і їхніх інгредієнтів. Це одне з важливих вимог Закону. Воно передбачає обов’язок підприємців, що займаються виробництвом і оборотом харчових продуктів і кормів, забезпечувати впровадження належних процедур по відкликанню продук- тів, які можуть нести потенційний ризик для здоров’я. Підприємці повинні також вести належний облік постачальників сировини й інгредієнтів, щоб можна було виявляти джерело проблеми.

Закон про харчові продукти регулює всі види діяльності у виробничо- му ланцюгу по обробці харчової продукції, від первинного виробництва до пропозиції споживачеві. Закон не регулює тільки ті харчові продукти, які виготовляються для особистого споживання. Закон відводить важливе міс- це відповідальності й самостійному контролю з боку виробника. Закон встановлює підстави й принципи нагляду, здійснюваного державними кон- трольними установами.

Сфера регулювання Закону про харчові продукти включає:

•     визнання підприємств;

•     загальні вимоги до харчових продуктів, обробки, підприємств;

•     вимоги до складу і якості певних категорій харчових продуктів;

•           спеціальні вимоги до харчових добавок, особливих харчових продук- тів, генетично змінених харчових продуктів, нових видів харчових продуктів і заморожених харчових продуктів;

•     дозволені в харчових продуктах забруднюючі речовини;

•     мікробіологічні вимоги до харчових продуктів;

•           дозволені в харчових продуктах добавки й штучні регулятори смаку й запаху;

•     гігієнічні вимоги до харчових продуктів;


 

•           вимоги до працівників, що приймають безпосередню участь у обробці харчових продуктів, а також до їхніх знань в області гігієни харчових продуктів і своєї професії;

•           матеріали й предмети, передбачені для контакту з харчовими продук-

тами;

•           вимоги до очищення, дезінфекції і засобів боротьби зі шкідниками;

•           вимоги до води, що використовується в підприємстві;

•           вимоги до маркування харчових продуктів і передачі про них інфор-

мації в будь-якій іншій формі;

•           самостійний контроль виробника;

•           ввезення харчових продуктів у Європейський Союз (включаючи ім- порт) з держави, що не входить до ЄС, а також експорт у держави, що не входять у ЄС;

•           державний нагляд і лабораторії, що аналізують узяті в рамках нагляду проби.

Загальними цілями Закону про харчові продукти є:

•           захист здоров’я споживача;

•           вільний рух продуктів харчування;

•           використання міжнародних стандартів, крім випадків, коли наукові дослідження пропонують інше.

Загальний Регламент Закону про харчові продукти надає базу для за- безпечення послідовного підходу в розвиток законодавства про харчову продукцію. Воно дає визначення, принципи й зобов’язання, що охоплю- ють всі стадії виробництва й розподілу продуктів харчування й корми для тварин, внаслідок того, що в останні роки харчове зараження було одні- єї з основних проблем харчування. Воно також надає загальну основу для тих сфер, які не охоплені конкретними гармонізованими правилами, але де функціонування Внутрішнього Ринку забезпечується взаємним визнанням.

Примітно, що суб’єкти харчового бізнесу несуть первісну юридичну відповідальність за забезпечення й підтвердження відповідності з усіма ас- пектами закону про харчову продукцію й, зокрема, за безпеку будь-якого продукту харчування, розташовуваного ними на ринку. Це загальна вимога тісно взаємозалежна з іншими обов’язковими вимогами, зазначеними в спеціальному законодавстві — тобто застосування принципів HACCP або мікробіологічних критеріїв в області гігієни харчової продукції.


 

Держава-учасник відповідає за застосування Закону про харчову про- дукцію й повинна мати адекватні, ефективні процедури з моніторингу й підтверджувати виконання відповідних юридичних процедур підприємст- вами харчової індустрії. Вони повинні обслуговувати систему офіційної ін- спекції й інших відповідних видів діяльності, таких як нагляд і моніторинг, включаючи суспільну комунікацію по харчовій безпеці й ризику, що охоп- люють всі етапи виробництва, переробки й розподілу. Юридичні механіз- ми для правозастосування Закону ЄС про продукти харчування відповідно до держав-учасниць є питаннями національного суверенітету і юрисдикції й, тому, розрізняються серед країн.

Загальний Закон про харчову продукцію доповнений детальним зако- нодавством по повному спектру питань харчової безпеки, таких як гігієна, на виробництві, залишки і радіонуклідні домішки, використання пестици- дів, добавок і барвників, нових продуктів, харчових добавок і продуктів, що перебувають у контакті із продуктами харчування, такі як упакування й устаткування; тверді процедури контролю росту й використання продуктів, отриманих у результаті генетичної модифікації.

На додаток до загального права безпечної харчової продукції, спо- живачі ЄС мають право знати, що вони купують. Докладні правила по ма- ркуванню дуже точно визначають інформацію, надавану споживачам; подальші правила по рекламі й презентації вимагають, щоб споживач не був уведений в оману інформацією про продукт через будь-які засоби; використання довгого аркуша традиційних, географічних імен продуктів харчування строго регулюється.

Існують конкретні правила для продуктів тваринного походження, що включають м’ясо, молоко, рибу, яйця, мед, жаб’ячі лапки й желатин. Для захисту здоров’я людини, всі продукти тваринного походження повинні бути зроблені вповноваженим органом, звичайно під спостереженням офі- ційного ветеринара; використання ветеринарних препаратів, антибіотиків і гормонів строго контролюється.

Отже, Загальний Регламент харчового закону встановлює системи, проте залежить від низки інших нормативних документів, які разом забез- печують досягнення його практичного ефекту. Це:

•           Загальний Регламент Гігієни харчових продуктів 852/2004;

•           Регламент Гігієни продукції тваринництва 853/2004;

•           Директиви щодо добавок, контамінантів, пестицидів, етикеток, метро-

логії та інші.


 

Законодавство ЄС з гігієни харчових продуктів, або так званий «Па-

кет гігієнічних вимог», було прийнято 30 квітня 2004 р. і набуло чинності

1 січня 2006 р. 18-місячний перехідний період дозволив державам-членам Європейського Співтовариства, третім країнам і відповідним галузям еко- номіки підготуватися до нових вимог. Воно відповідає новому принципу

«від ферми до столу» і передає підприємствам кормової й харчової проми- словості повну відповідальність за безпеку виготовлених ними продуктів. Щоб відповідати цим вимогам, промислові підприємства повинні строго дотримуватися загальних і специфічних вимог гігієни, впроваджувати і, як- що потрібно, пристосовувати способи виробничим специфічним ситуаціям. Для подання й роз’яснення істотних положень гігієнічного законодавства в нього включені нові прийняті розпорядження й рішення Комісії, які сприя- ють здійсненню перехідних заходів відносно всього ланцюга виробництва харчових продуктів, спискам допущених підприємств, зразкам продукції, що сприяє здоровому харчуванню, виключенням для продуктів, що вигото- вляються традиційно, і специфічним положенням у дослідженнях паразитів і трихінелл у підданих зараженню тварин.

Європейське законодавство щодо гігієни харчових продуктів та кор-

мів складається з декількох актів:

•     Регламент 852/2004 «Про гігієну харчових продуктів»;

•     Регламент 853/2004 «Про гігієну харчових продуктів тваринного по-

ходження»;

•           Регламент 854/2004 «Про організацію офіційного контролю продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною»;

•           Регламент 882/2004 «Про офіційний контроль, здійснюваний з метою забезпечення перевірок відповідності законодавству про харчові продукти і корми, та про правила відносно охорони здоров’я та благо- получчя тварин»;

•     Регламент 2073/2005 «Про мікробіологічні критерії для харчових про-

дуктів»;

•     2 Директиви (2002/99 ЄС — охорона здоров’я тварин; 2004/41 — від-

гук 17 директив);

•     4 Регламенти про застосування пакету гігієнічних вимог;

•     Регламент 183/2005 «Про гігієну кормів»;

•     Керівництво із застосування регламентів.

Європейський парламент і Рада Європи 29 квітня 2004 року прийня-

ли Регламент № 852/2004 «Про санітарно-гігієнічні правила виробництва


 

харчових продуктів». Цей документ замінює Директиву 93/43/ЄЕС, що регулювала ці відносини раніше. Новий Регламент визначає основні обо- в’язки підприємців у сфері гігієни харчових продуктів, створює основи для обміну найкращою практикою між ними й ставить цей процес під контроль Європейського агентства з харчової безпеки. Основною метою нових правил є захист споживача шляхом забезпечення високого рівня безпеки харчової продукції, для чого необхідний комплексний підхід, що охоплює всі етапи ланцюга створення цієї продукції — від первинного виробництва до реалізації на ринку. Кожний оператор харчового бізнесу повинен гаран- тувати, що безпека продукції, що випускається їм, не буде поставлена під загрозу на жодному із цих етапів. Постанова № 852/2004 визначає також деякі специфічні санітарно-гігієнічні вимоги до харчової продукції, імпор- тованої в ЄС.

Регламент ЄС № 853/2004, у якому викладено спеціальні санітарно-гі- гієнічні правила для харчових продуктів тваринного походження, був прийнятий 29 квітня 2004. Цей документ гармоніює з розглянутим вище Регламентом. Він надає основні дефініції продовольчої продукції й вимоги до торгівлі нею з урахуванням критеріїв гігієни, і після проходження процедур НАССР на предмет безпеки. У ньому встановлюються гігієнічні вимоги, які повинні дотримуватися при обігу з харчовими продуктами тва- ринного походження на всіх етапах харчового ланцюга.

Регламент ЄС № 854/2004, прийнятий 29 квітня 2004 року, встанов- лює специфічні правила для організації офіційного контролю продуктів тваринного походження. «Офіційний контроль» означає будь-яку форму контролю, що проводить компетентний орган з метою перевірки дотриман- ня харчового законодавства, включаючи правила, що стосуються здоров’я тварин  і  їхнього  добробуту.  Даний  Регламент  застосовується  тільки  до видів діяльності і суб’єктів, які охоплені Регламентом ЄС №853/2004. Офі- ційний контроль відповідно до цього Регламенту проводитися без упе- редження щодо первинної відповідальності операторів бізнесу харчових продуктів за забезпечення безпеки харчових продуктів, як встановлено в Регламенті ЄС №178/2002 від 28 січня 2002. Офіційний контроль продукції тваринного походження включає всі аспекти, які є важливими для захисту охорони здоров’я, а також, де необхідно, здоров’я і добробуту тварин.

Регламент ЄС 882/2004 встановлює загальні правила для здійснення офіційного контролю для підтвердження відповідності законодавству про харчові продукти та корми, які націлені на:


 

•           попередження, усунення або зменшення до належного рівня ризиків для здоров’я людини та тварин напряму або через навколишнє сере- довище;

•           гарантію справедливої практики в торгівлі продуктами харчування та кормами та захист інтересів споживачів, включаючи маркування про- дуктів харчування та кормів та інші форми інформування споживачів. Даний Регламент вимагає, щоб держави-члени гарантували, що офі- ційний контроль здійснюється регулярно, на основі ризику і з відповідною частотою. Такий контроль повинен мати місце на кожній стадії виробницт- ва, переробки та розподілу харчових продуктів для забезпечення того, щоб виробники виробничого бізнесу додержувалися показників, вказаних у від-

повідному законодавстві на харчові продукти та корми.

Регламент 2073/2005 «Про мікробіологічні критерії для харчових продуктів» встановлює мікробіологічні показники для певних мікрооргані- змів та правила введення в дію, яких повинні дотримуватися всі учасники харчового бізнесу при здійсненні загальних та специфічних гігієнічних заходів. Регламент містить рекомендації, щоб мікробіологічні показники були доречними та ефективними по відношенню щодо захисту здоров’я споживача. Міжнародні керівні принципи щодо мікробіологічних показ- ників поки що не встановлено, тому Комісія під час введення певних по- казників даного Регламенту дотримувалась основних положень «Кодексу Аліментаріус», які викладено в «Принципах по усуненню та застосуван- ню мікробіологічних показників для харчових продуктів» CAC/GL 21 —

1997 і рекомендацій SCVPH  и SCF. Прийняття мікробіологічних норм Спільноти повинно сприяти торгівлі, забезпечуючи гармонізовані мікро- біологічні вимоги для продуктів харчування та замінюючи національні показники.

Директива Ради 2002/99 ЄС від 16 грудня 2002 року встановлює вете- ринарні правила, що регулюють виробництво, обробку, рух від виробницт- ва до споживача та представлення продуктів тваринного походження для споживання людьми.

Використання генетичних модифікацій, генетичної інженерії і тех- нологій рекомбінантної ДНК строго регулюється, для того щоб безпека ГМО для людей, тварин і навколишнього середовища в Європейському Союзі була підтверджена перед впровадженням ГМО на ринок збуту. Пер- ше законодавство по ГМО в Євросоюзі було прийнято на початку 90-х років. Із цього часу законодавство працює з метою захисту навколишнього


 

середовища й здоров’я людини в контексті об’єднаного ринку для біо-

технології.

18 квітня 2004 р. набули чинності Регламенти Європейського Парла- менту й Ради 1829/2003 і 1830/2003, що стосуються генетично модифікова- них продуктів харчування й кормів, а також відповідно контролю і марку- вання генетично модифікованих організмів (ГМО) і контролю харчових і кормових продуктів із ГМО. Для допуску на ринок таких продуктів потрі- бен попередній дозвіл компетентних державних органів, що містить докла- дну оцінку, що представляється Європейським управлінням щодо продово- льчої безпеки.

Відповідно   до   законодавства   Європейського   Союзу   спеціальний дозвіл для допуску продукту харчування на ринок не потрібен, якщо даний продукт містить не більше 0,5 % трансгенних компонентів або компонен- тів, отриманих з генетично модифікованої сировини і якщо наявність цих компонентів має випадковий характер або технологічно неминуча. При цьому продукт харчування повинен бути санкціонований Європейським управлінням з продовольчої безпеки.

У маркуванні будь-якого ГМО повинна міститися інформація про йо- го трансгенний характер. При цьому встановлюється рівень припустимого вмісту випадкових або технологічно неминучих кількостей матеріалу, що містить або який отриманий із ГМО, який дорівнює 0,9 %. На продукти, що відповідають цій вимозі, правила по маркуванню не поширюються.

На додаток до такого точного маркування потрібне створення строгої системи контролю, що дозволяє здійснювати контроль і спостереження за продуктом на всіх стадіях його виробництва й поширення з найпершого етапу виробництва аж до моменту надходження до споживача.

Відповідно до Регламентів ЄС країни — члени Європейського Союзу зобов’язані самі розробляти систему санкцій за порушення зазначених Рег- ламентів і вживати всі необхідні міри для її дотримання. Санкції повинні бути ефективними, розмірними й безумовними.

Положення 1829/2003 встановлює, що ГМ їжа й корми не повинні:

•           мати шкідливий вплив на здоров’я людини, тварин або навколишнє середовище;

•           вводити в оману покупців;

•           відрізнятися від їжі й кормів, які вони мають намір замінити в такій мірі, що їхнє споживання не буде несприятливо позначатися на поку- пцях або тваринах


 

Відповідно до Директиви 2001/18/ЄС, компанії, що прагнуть поши- рювати ГМО, повинні спочатку представити одній з держав, що входять у Євросоюз, повну оцінку ризику для навколишнього середовища. Якщо да- на держава задовольняє ця оцінка, то воно інформує інші держави, потім видається дозвіл на 10 років. Якщо згода не досягнута, то Європейська ко- місія з безпеки їжі створює експертну комісію для консультації з питань медицини, харчування, токсикології, біології, хімії. Тільки після цього Єв- ропейська комісія приймає рішення.

За нормами Директиви 2001/18/ЄС, держави, які вважають, що в них є підстави затверджувати про наявність у ГМО, які вже одержали письмовий дозвіл на вихід на ринок, ризику шкоди здоров’ю людини або навколиш- ньому середовищу, можуть заборонити або обмежити використання або продаж цих товарів на своїй території до вивчення науковим комітетом, призначеним Євросоюзом.

Нові положення уможливлюють подання єдиної заявки для одержан- ня дозволу навмисного випуску ГМО в навколишнє середовище, відповід- но до критеріїв, викладених у Директиві 2001/18/ЄС і для дозволу викорис- тання цих ГМО в їжі й кормах, відповідно до критеріїв, викладених у Рег- ламенті 1829/2003. Це дозвіл, що має чинність у всьому співтоваристві, да- ється на 10 років при єдиній оцінці ступеня ризику під відповідальність

«Європейського органу з безпечної їжі». Також Єврокомісія і її представ- ники від держав-членів ЄС, через створення Комітету регулювання пови- нні проводити (впроваджувати) єдину систему менеджменту ризиків. Оде- ржавши дозвіл, товари заносяться до відкритого реєстру ГМ продуктів і кормів, які і є предметом моніторингу.

У 1997 році було прийнято «Регулювання нових продуктів харчуван- ня» («Novel Food Regulation»), яке мало на меті контроль над продуктами і їхніми інгредієнтами, що містять або складаються з генетично модифікова- них організмів, з новою або спеціально модифікованою первинною моле- кулярною структурою, або виділені з мікроорганізмів, водоростей і грибів, які піддаються процесу виробництва, що значно змінює склад, метаболізм або структуру продукту.

Законодавство           Євросоюзу     щодо   насіння,          зокрема           Директива

98/95/ЄС, вимагає, щоб національні влади, що вирішили використовувати насіння на своїй території, повідомили про це комісію. Комісія перевіряє надану інформацію, і коли насіння дозволені до використання відповідно до директиви 2001/18/ЕЕС, Комісія внесе її в «Загальний каталог різнови-


 

дів сільськогосподарських рослин». Це означає, що насіння можуть прода- ватися по всьому Євросоюзу. Якщо насіння будуть використані в їжу, по- трібно також мати дозвіл відповідно до вимог Положенням про ГМ проду- кти і корми.