К

КАЗНА  (тюрк.) — 1) сховище грошей, коштовностей та інших ма- теріальних цінностей ханів, царів, князів, монастирів. 2) В умовах централізованих держав — сукупність їхніх фінансових ресурсів; те саме, що й фіск.

КАЗНАЧЕЙСТВО (від казна) — державний фінансовий орган, що ві- дає касовим виконанням державного бюджету.

КАЛЕНДАР (лат.  calendarium, букв.  — боргова  книжка) — 1) Сис- тема  виміру часу,  що ґрунтується на періодичності явищ природи, пов’язаних із рухом  небесних тіл.  Сучасний К. бере початок від юлі- анського К. (старий стиль), запровадженого Юлієм  Цезарем 46 р. до н.е. У ньому з кожних 4-х років  3 роки були по 365 днів,  а четвертий, високосний (номер якого ділиться на 4) — 366 днів.  Оскільки трива- лість юліанського року довша за справжню на 11 хв. 14 сек., то за 128 років це призводило до запізнення початку календарного року майже на 1 добу.  Через  це 1582  р. папа  римський Григорій XIII  провів  ре- форму юліанського К. Було  запроваджено григоріанський К. (новий стиль). Середня тривалість року за григоріанським К. лише на 26 сек. довша за астрологічну. Різниця між юліанським і григоріанським К. становить: у XVIII  ст. — 11 діб, XIX  ст. — 12 діб, XX ст. — 13 діб. У Росії  юліанський К. запроваджено 1700  р. Петром  І, а григоріан- ський — лише  з 14 лютого  (1 лютого  за старим стилем) 1918  р. Про український К. дохристиянських часів відомо дуже мало, хоча про іс- нування календарної системи свідчать народні назви деяких місяців. Прийнявши християнство з Візантії, Київська Русь узяла звідти і К. (т. зв.  юліанський). В Україні новий  стиль  був уведений Централь- ною Радою  1 березня 1918  р. для  цивільного вжитку; у церковному житті залишився юліанський К. 2) Назва популярної книги, пошире- ної з XVII ст., що розвинулася з первісного додатка до богослужбових


 

книг (напр., місяцеслова) до типу  альманахів універсального попу- лярно-наукового і літературного характеру. Відомий К., друкований Ф. Скориною 1525  р. у Вільні під назвою  «Малая подорожная кни- жица», зміст  якої становили псалтир, часословець, акафісти, канон, шестидневець, календар і пасхалії. На початку XVIII ст. К. видавала друкарня Києво-Печерської лаври. Перший К.  під  назвою  «Кален- дарь, или месяцесловъ» вийшов 1700  р. Наприкінці XVIII ст. у Киє- ві виходили періодично два К.:  церковний і «Астрономо-политичес- кий». Періодичне видання К. розпочав Ставропігійський інститут у Львові (1864–1939 рр.).  Це був щорічний К.  наукового характеру з багатим змістом. Від 1870  до 1939  р. виходив К. товариства «Просві- та» у Львові. У 1920–1930 рр. на західноукраїнських землях К. вида- вали  різні  українські організації. Деякі з них залишалися джерелом матеріалів з історії  культурно-освітнього, визвольно-політичного життя. Відомий К. київської «Просвіти» (1907, 1908)  і «відривні К.» видавництва «Час». 1919  р. вийшов перший радянський К. під наз- вою «Календар довідний». 3) Покажчик усіх днів року.

КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ — найдавніший вид усної  по- етичної творчості. Виникла у християнську добу.  Цикли цієї  усно- поетичної словесності пов’язані з певними періодами року (календа- рем) — колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрів- чані пісні тощо,  або ж з відповідною трудовою  діяльністю людини — косарські пісні, обжинкові пісні.

КАЛИНА — символ вогню, сонця; неперервності життя, роду укра- їнців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любо- ві, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; пло- дючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам’яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби  й калини нема  України», — каже народна му- дрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею при- крашали найсвятіше — гільце (вільце) молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Ети- мологія слова  «калина» пов’язана з поняттям вогню, — першоеле- ментами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце,


 

а білий колір був  сакральним. Насінини калини за  формою дуже схожі на червоне серце. В Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню,  і ти червоною та здоровою калиною, неза- йманою та чистою до вінця!» Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода» («А Дівчина, як калина, личком рум’яная...»). Символізувала вона і вірне, довічне кохання («Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі  прожили добрень- ко»). Ламати калину означало виходити заміж, любити. «Символі- зуючи відновлювану від покоління до покоління кров  українського народу, — пише О. Братко-Кутинський, — калина тим  самим сим- волізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокров- ність, однак, пов’язує народ  не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв’язку між людніс- тю України» (Братко-Кутинський О. Символік світобудови. Укра- їнська традиція //Людина і світ.  — 1991.  — № 11 — 38 с.). У фоль- клорі, народній уяві символом України виступала саме  калина: А ми тую  червону калину та й підіймемо. А ми нашу славну Україну та й розвеселимо!... Червона калина стала також символом україн- ського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ «калинового мосту». «Калина — символ розквіту, — підкрес- лює Б. Ажнюк, — міст — життя, що з’єднує два береги: молодість і старість (ширше: народження і смерть). Перший берег  вже  за спи- ною (на...мості), попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя у хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає» (Ажнюк Б. М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О. О. Потебня і проблеми сучасної філології. — К., 1992.  — 41 с.). Сумну  символіку мала калина у хви- лину вічної розлуки з дорогою  людиною, її часто  висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами кали- ни обвивали домовину. «Так символічно, — вказує С. Боруцький, — виражалася потреба постійного зв’язку людини з «тамтим  світом», що хоч  там  небога  знайде свою долю  і вічне  життя» (Боруцький С.

«А ми тую  червону калину...» //Людина і світ.  — 1993.  — № 2. —

28 с.). І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, поса- джена в головах калина символізувала продовження життя в рідні, народі, світлу пам’ять.


 

КАЛОКАГАТІЯ — естетичний ідеал гармонії духовного і фізичного.

КАМІНЬ — символ буття, означає міць  і гармонійне примирення із самим собою; символ єдності й сили; у християнстві — один із сим- волів  Ісуса  Христа; у фольклорі, літературі — символ непорушнос- ті, твердості, водночас жорстокості, суму, душевного болю і відчаю; основи  світу; Місяця. Твердість, надійність каменю споконвіку вра- жала людей. Саме із цього  матеріалу вони  робили надійні знаряддя праці, а тому — обожествляли його.  У стародавніх переказах їх на- зивали «кістками землі». При  ударі  каменю об камінь з’являлися

«чудо-іскри» (вогонь), які теж  стали предметом культу. Довговіч- ність, сакралізація каміння спричинили і те,  що  більшість ідолів були  зроблені саме  з твердих порід  каменю. Обожненню цих  міне- ралів сприяли і метеорити, що падали з неба,  їх називали у слов’ян- язичників «перуновими» чи «громовими» стрілами і використовува- ли з лікувальною метою. «Особливою силою, — пише  З. С. Болтаро- вич (Народна медицина українців. — К., 1990. — 168 с.), — наділяла народна уява  камені незвичайних форм, великі, з заглибленнями на поверхні. В народній уяві  східних слов’ян такі заглиблення часто асоціювалися з слідами ніг Богородиці, а вода,  яка збиралася у них під  час дощу, вважалася цілющою... Таким каменям приносилися жертви у вигляді полотна, частин одягу, грошей та ін. Біля них від- правлялися молебні». У Росії  ще в XIX  ст. існував звичай класти в домовину померлого камінь. Вислів «побити камінням»,  як вважає А. Голан, походить від звичаю карати злочинця у країнах Стародав- нього  Сходу  саме  камінням. Це  символізувало принесення жертви богу землі через  його  атрибут — камінь. Відомий також «філософ- ський камінь», що  символізує в алхімії «поєднання протилежнос- тей», є символом «Всього». Християнська символіка часто  персоні- фікує Ісуса Христа саме через камінь («Кам’яна твердиня», «Камінь живий», «Духовний камінь» тощо). Біблійний вислів «камінь спо- тикання» означає перешкоду, на яку наражаються в якійсь справі. Інший вислів «каменю на камені не лишити» вживається в значенні

«знищити, зруйнувати вщент». В українських колядках камінь сим- волізує основу Всесвіту, Місяць. К. Сосенко  згадує про звичай клас- ти на Святвечір під стіл  камінь (на Гуцульщині) і кадило. На його


 

думку, «цей  святочний камінь є символом місяця; тут додам, що є він,  мабуть, також наглядною фігурою каменя, на якім світ зродив- ся  й розвився, та  посереднім об’єктом культу Бога...»  (Сосенко К. Різдво-Коляда. — 251 с.). У фольклорі, літературі камінь символізує також душевні муки (камінь на душі, на серці), самовідданих борців за щасливе майбутнє («каменярі» І.Франка).

 

 

КАНЕЛЮРИ (від франц. cannelure — паз,  жолобок) — 1) У трипіль- ській кераміці (див. Трипільська культура) жолоби орнамен- ту, заповнені іншим кольором глини. 2) В архітектурі — вер- тикальні жолобки на пілястрі.

КАНОН (грец. kanon — палиця, переносно — норма, правило, зра- зок) — 1) У релігійному контексті — установлення щодо віровчення, догматики, культу, церковної організації, що ведуться від апостолів, Отців  церкви або вироблені церковними соборами; церковна тради- ція  як  зразок. Має догматичний характер. У християнстві К. нази- вають: а) Символ  віри;  б) учення Ісуса  Христа та апостолів; в) кни- ги Святого  Письма (Старий Заповіт і Новий Заповіт); г) сукупність правил щодо  богослужіння, обрядів, ієрархічних відносин тощо;  д) церковні піснеспіви на честь  святого чи свята. К.  є джерелом і ви- явом віровчення, культу і церковного права. К. — установлене хрис- тиянською церквою правило, яке не підлягає перевірці та сумнівам і повинно сприйматись як  «богонатхнена» істина. 2) В образотворчо- му мистецтві — сукупність твердо  встановлених правил, що визна- чають  у художньому творі  норми  композиції та  колориту, систему пропорцій або іконографію цього  типу  зображення, яке  служить нормативним зразком. Теоретичні основи К. були розроблені давньо- грецьким скульптором Поліклетом у творі  «Канон» (2-га  пол.  V ст. до н. е.).  Системи  К.,  пов’язані з релігійними приписами, панували в мистецтві стародавніх культур Сходу,  Африки, в середньовічному мистецтві Європи та Азії. Для античності та Відродження характерні спроби  раціоналістичним шляхом знайти ідеальну закономірність у пропорціях людського тіла  й вивести незмінні, математично обґрун- товані  правила побудови  людської фігури.


 

 

 

КАПЛИЦЯ (лат. capella) — невелика споруда для від- прав  і молитов, а також меморіального призначення (мавзолей, усипальниця).

 

 

КАРІАТИДА (від грец.  karyatides — жриці храму Артеміди у Стародавній Греції)  — скульптурне зобра- ження стоячої жіночої фігури, що  служить  опорою балки в будинку. К. звичайно притулені до стінки або виступають з неї. Поширення набули в античній архі- тектурі та європейському будівництві XVII–XIX ст.

КАРМА  (санскрит) — доля, закон відплати, згідно  з яким будь-які добрі чи лихі  вчинки людини визначають перебіг  її тілесного життя, послідовності народження і смерті.

КАРНАВАЛ — універсальний механізм, який є противагою ієрар- хічності середньовічного суспільства.

КАРТИНА  СВІТУ — одна з форм світоглядного відображення об’єк- тивної реальності в суспільній свідомості, що являє собою науковий образ  освоєної  в практиці дійсності, компонент світогляду. Цілісна картина дійсності, насамперед узагальнений образ  соціального  се- редовища, що становить вихідну умову людського буття, створюєть- ся  в процесі практичної діяльності людей. Як  наукове зображення об’єктивної реальності, яке  відповідає безпосередньому сприйняттю суб’єктом, К.  с. відрізняється від  раціонального компонента свідо- мості  (системи філософії і наукових понять та принципів) чуттєвою очевидністю й органічною цілісністю.

КАСТА (порт.  casta — рід, походження, від лат.  castus — чистий) —

1)  Відокремлена група   людей  з  певними стабільними правилами, нормами, звичаями, законами, із суворою регламентацією відносин.

2) Переносно — замкнена суспільна група, що  зберігає свою  відо- кремленість і групові привілеї.


 

КАТАЛОГ (грец. katalogos — список) — 1) Систематизований від- друкований перелік предметів, товарів, послуг, складений за певни- ми ознаками для  полегшення їх пошуку та ознайомлення з ними. 2) Спеціальні видання — переліки книжкових видань, музейних експо- натів, товарів окремих фірм  чи багатьох товаровиробників, що над- силаються поштою. 3) Згрупований перелік друкованих матеріалів (літератури, газетних та часописних статей), що містяться у фондах бібліотек або у комп’ютерній пам’яті для  допомоги читачам у пошу- ках  матеріалів певного  змісту. За способом групування матеріалу K. бувають  алфавітні, систематичні, предметні.

КАТАРСИС (від грец.  katharsis — очищення) — термін античної ес- тетики, означає душевну розрядку, естетичну реакцію, що відчуває особистість на завершальній стадії  процесу художнього сприйняття.

КАТЕГОРІЯ  (від  грец. — обвинувачення, ознака) — 1)  філософ. Загальне поняття, яке відображає універсальні властивості і від- ношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх  матеріальних, природних і духовних явищ. 2) Родове понят- тя, що  означає розряд предметів. 3) Група однорідних предметів, явищ, осіб.

КАТЕХІЗИС — церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні  догмати православної,католицької чи протестантської церкви.

 

 

КАФЕДРА  (грец. букв.  — сидіння, стілець) — 1) Місце  для  викла- дача, лектора, промовця тощо.  2) У вищих навчаль- них закладах — основна навчально-наукова група, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну ро- боту з однієї або кількох, пов’язаних між собою науко- вих спеціальностей, а також підготовку і підвищення кваліфікації кадрів.

КВАЛІФІКАЦІЯ (від лат.  qualіs  — якість і facio — роблю) — щабель професійної підготовленості.


 

КВІТІВ СИМВОЛІКА — символіка, пов’язана з різноманітними кві- тами.  Квіти  у давні  часи мали  ритуальну значимість, що й зараз  зга- дується  в обрядах, особливо в родинних. Напр., весільні короваї  при- крашались кетягами калини, горщичок з кашею на хрестинах — риту- альним букетиком — «квіткою», що складався з трав, гілочок калини, колосся тощо. У практиці ритуального використання квітів знаходимо сліди найдавніших вірувань, пов’язаних з культом Великої богині — уособленням життя, землі  й плодючості. Цей культ  пізніше знаходив вияв у пошануванні давньоруських берегинь, рожениць, Мокоші. На- явність культу Великої богині,  за археологічними даними, просте- жується на Середньому  Подніпров’ї аж до періоду  розквіту Київської Русі. Є відомості, що у слов’ян богиня плодючості й життя Жива (Сіва) зображувалася в образі жінки з квітами в руках. У трансформованому вигляді цей образ зберігся на старовинних вишивках, в українському мистецтві дерев’яного різьблення. У X–XII  ст. образ Великої богині у пишному оточенні квітів, звірів і птахів зникає як культ, залишившись у родильній обрядовості та у повір’ях. Вагоме  символічне значення мали васильки, мак, рута-м’ята, мальва, конвалія, бузок, півонії (див. Ботанічна символіка). Поціновувалися як обереги полин і петрушка — від русалок на русалчин Великдень; м’ята, любисток, татарське зілля, якими прикрашали хати  на Трійцю, хрест  із пахучих, трав  на поку- ті — охорона  від злих  сил; пахуча трава, освячена на Маковея, — за- хист від «вроків», «навіювання» тощо. Що стосується певних квітів, то здавна  на Україні калина вважалася символом  любові,  щастя, краси, багатства, здоров’я, символом  зв’язку з потойбічним життям. Так,  на весіллях калиною оздоблюють  коровай та гільце, вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту, дівочу цнотливість, а також одяг молодого та весільні вінки. На хрестини калину затикали у калачі, шишки для кумів, клали в першу купіль дитини. Дівчата садили  цей кущ і на мо- гилах  коханих. Існувало  повір’я, що посаджений в саду барвінок при- носить щастя, а уміщений в букет — незмінне кохання. Тому барвінок саджають на могили дорогих людей як знак вічної любові і спогадів. Із нього плетуть  вінки  і кладуть у голови померлих. Збереглись у тради- ціях і пізніші нашарування символіки квітів, що побутували серед на- шого народу.  Наприклад, подарований букетик волошок  говорить про скромність і ніжність, квітучий барвінок — про освідчення в коханні; білий   бузок —  натяк  на  скромність,  листок   папороті   символізує


 

довір’я; червоні садові маки означають красу і вірність, молодість, по- льові ж маки натякають на глупоту; лілові фіалки засвідчують невтіш- ну тугу за померлим, фіалки ж інших кольорів утверджують радість, веселощі; квітка едельвейса — символ  кохання і мужності, вірності і патріотизму. Якщо  говорити про кольорову гаму піл час складання букета, то й тут існують  деякі правила: поєднання червоного  та бла- китного кольорів символізує вірність і кохання, жовтий колір означає невірність, розлуку, а у поєднанні з червоним — недовір’я, білими кві- тами підкреслюють вірність, а у поєднанні з червоними — нагороду  і повагу;  пурпурові й зелені  кольори означають мудрість, обережність і пересторогу. Отже, даруючи букет, треба знати, які квіти  підібрати до певної нагоди. Дівчині дарують  квіти  з напіврозпущеними бутонами, що підкреслює чистоту  і щирість. Дарувати заміжній жінці червоні квіти  нетактовно, бо вони означають готовність віддати  їй своє серце. Чоловікам дарують, як правило, гвоздики, гладіолуси і хризантеми.

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — перша вища школа в Україні. Заснована 1632 р.

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА  ЛАВРА   —  символ духовності українського народу, його святості, смиренномудрості. Цей  православний монас- тир заснований у 1051  р. монахами Антонієм і Феодосієм у печерах поблизу Києва, звідси  й походить сама  назва. В XI ст. Києво-Печер- ська  Лавра була найбільшим у Давній Русі  центром, що поширював християнство. У XII ст. монастир отримав статус «лаври» –найвпли- вовішого православного чоловічого монастиря. Києво-Печерська Лавра була  центром літописання, тут  працювали відомі  літописці: Нестор, Никон,  Сильвестр, котрі займалися  перекладами на  цер- ковнослов’янську мову  та переписували твори  зарубіжних авторів. Саме тут було створено «Повість минулих літ», «Києво-Печерський патерик» та  ін.  твори. Києво-Печерська Лавра виступає осереддям образу  святості. Найвищим її покликанням вважалося те, до чого й був спрямований образ святості — об’єднати людей у пориванні поза межі наявного світу, до світу більш  досконалого як вищої цінності й мети  людського життя. Печерська Лавра мала  завдання насаджува- ти і вирощувати насіння чистої, істинної, благодатної віри. Печер- ська  Лавра — це не лише  святий центр  землі  Руської, але  й центр


 

всенародного просвітництва. Яскравіше за все свідчать про це слова преп.  Нестора: «Велика користь буває від вчення книжного... Книж- ки вказують і вчать  нас шляху покаяння. Якщо пошукаєш мудрості в книжках, то одержиш велику користь для  душі  своєї». У XVI ст. Печерська Лавра очолює  боротьбу українського народу  за свою віру. Тут працюють З. Копистенський, П. Беринда, Л. Зизаній. Лавра за- снувала осібний інститут проповідників, що понесли слово Боже в на- род і стали  за оборону православної віри. Була заснована тут і школа вищого типу, що у першій половині XVII  ст. була  перейменована у Києво-Могилянську Академію. З 1926  року  територія Києво-Печер- ської Лаври оголошена історико-культурним заповідником. Пізніше частина приміщень Лаври знову повернута церкві.

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ  — перший вищий навчальний заклад і ви- значний освітній і культурний центр  в Україні. Початок її поклала Київська братська школа (заснована 1615  р.),  яка 1632  р. об’єд- налася з Лаврською школою (заснована 1631 р.). Об’єднана школа стала  називатися Києво-Могилянською колегією на честь свого про- ректора митрополита П. Могили. У 1701 р. вона дістала титул і права академії й почала називатися Київською академією. Курс навчання в К. а.  тривав 12  років  і поділявся на  8 класів: фару  (підготовчий клас), інтиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі  — по- етику, риторику, філософію й богослов’я. Студенти набували філо- логічну підготовку, знання мов:  слов’янської, української літера- турної, грецької,  латинської,  польської, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку та  римську й частково середньовічну літературу, історію, географію. Філософію й богослов’я. З часом  у К. а. було введено  курс  російської, французь- кої,  німецької і староєврейської мов,  чисту  й мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру), а в останні роки існування академії — класи домашньої й сільської економіки й ме- дицини. Значне місце  відводилося художній і музичній освіті. К. а. була визначним науковим осередком. Тут формувався один з центрів філософської думки слов’янського світу в цілому. В К. а. відбувалося становлення української літературної мови,  склалася літературна й поетична школа. Щороку в К. а. навчалося від 500 до 2000 студентів.


 

Вікових обмежень не було. Для бідних учнів існувала б у р с а. К. а. була також важливим просвітительським центром. Вона заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові, Харкові, Переяславі й постійно їм допомагала. В академії навчалися Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Стефан  Яворський, Феофан  Прокопович, Григорій Ско- ворода та інші визначні діячі XVП–ХVШ ст. У 1817 р. К. а. закрили й замість неї в 1817 р. було створено Київську духовну  семінарію, пере- йменовану в 1819  р. в духовну  академію. В 1918  р. Київська духовна академія припинила своє існування. Відроджена в 1992  р. як  Націо- нальний університет «Києво-Могилянська академія».

КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА — організована 1615  р. київським богоявленським  братством.  Статут   К.   б.  ш.   був  затверджений

1620 р. за зразком статуту Львівської братської школи. Пер- шими ректорами її були І. Борецький (колишній ректор Львівської братської школи), М. Смотрицький, а в 1620–1624 рр. — К. Сакович. Школа мала  кваліфікованих світських і духовних учителів. Учні вивчали мови:   тодішню літературну українську  (слов’яноруську), еліногрецьку, латинську й польську, а також граматику, риторику, піїтику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію й музику. Велику увагу звертали на релігійно-моральне й патріотичне вихован- ня учнів. В 1632 р. її було об’єднано з Лаврською  школою.

КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ — вищий духовний навчальний заклад в Україні для  підготовки вищої православної ієрархії і ви- кладачів духовних семінарій. Заснована 1819  р. До К. д. а. прийма- ли осіб, які  закінчили духовну семінарію. Строк навчання — 4 роки. При К. д. а. діяла б у р с а (згодом  семінарія). К. д. а. припинила ді- яльність на початку 1920  р. Відновила роботу після 1991  р. як духо- вна академія Української православної церкви.

КИЇВСЬКА МУЗИЧНА  ШКОЛА — перший професійний музичний навчальний заклад у місті. Відкрита Київським магістратом 1768  р. з метою  підготовки кадрів для  магістратського оркестру. До школи набирали дітей міщан. Крім музики, в школі викладали математику, історію, географію та мови.  Існувала до 1852 р.


 

КИЇВСЬКА  РИСУВАЛЬНА  ШКОЛА  —  художній навчальний за- клад  останньої чверті  ХІХ  ст.  (1875–1901 рр.), що  відіграв велику роль у підготовці українських національних художніх кадрів. Засно- вана  художником-педагогом М. Мурашком за допомогою  передових діячів української культури. Діяльність школи заклала основи  ху- дожньої освіти в Києві.

КИЇВСЬКЕ МУЗИЧНЕ УЧИЛИЩЕ імені Р. М. Глієра — середній спе- ціальний музичний навчальний заклад. Засноване 1868  р. У 1913 р. училище було перетворено на консерваторію. В 1923–1934 рр.  існу- вало як музичний технікум, з 1934 р. — музичне училище. Має 8 від- ділень  денного та вечірнього навчання. Готує хористів, оркестрантів, концертмейстерів, керівників самодіяльності та викладачів дитячих музичних шкіл.

КИРИЛИЦЯ  — один  з двох  старослов’янських алфавітів (другим є глаголиця). Названий за ім’ям Кирила. Виникла на основі  грець- кого   письма.  К.   користувалися  православні  слов’яни,  а   також (до ХІХ ст.) румуни.

КІКЛІЧНИЙ  ЕПОС (циклічний епос)  — група  епічних творів, по- чинаючи з найдавніших часів, об’єднаних авторським задумом, іс- торичною епохою, головними героями, місцем  дії. Кіклічними нази- валися поети — наступники Гомера, які  мали  намір охопити якнай- більше коло (цикл) міфологічних подій.

КЛАСИЦИЗМ (від лат.  сlаssicus — взірцевий) — один  з основних напрямів у європейській літе- ратурі й мистецтві ХVII–ХVIII ст.,  зразком для якого було класичне (давньогрецьке і давньо- римське) мистецтво. Напрям у  мистецтві, для якого характерні раціоналізм, нормативність творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм,  до монументальності, ясності і простоти стилю, до врівноваженої композиції, схематиза- ції та ідеалізації.


 

КНИГОЗБІРНІ — місця зібрання книг, бібліотеки.

КОГНІТИВНА ПСИХОЛОГІЯ (від  лат.  cognito  — пізнання) — на- прям  у психології ХХ ст.,  завданням якого є доведення вирішальної ролі знання у поведінці людини.

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС (від лат.  cognito  — пізнання і dissona- ns — різноголосий) — напруження, яке  переживає людина, відчува- ючи несумісність кількох фрагментів знань.

КОГНІТИВНІ ПРОЦЕСИ (від лат.  cognitus — пізнавальний, розвід- увальний) — пізнавальні процеси людини, включаючи її відчуття, сприйняття, увагу, уяву, пам’ять, мислення, мову.

КОЗАЦТВО — символ України, її одвічної боротьби за волю та неза- лежність; мужності, лицарства, самопожертви, геройства; оборонців православної віри, рідної землі; людської та національної гідності. Козацтво —  вільна  воєнно-промислова людність у  східноєвропей- ських степах, що дістала цю назву  значно пізніше своєї появи. Слово

«козак» вперше зустрічається в словнику половецької мови  з сере- дини  XIII  ст.,  маємо  його також у візантійських джерелах, інструк- ціях італійських міст  своїм  колоніям на Чорноморщині. Козаками ці  джерела називають озброєних людей, які  займалися  охоронною службою у прикордонних місцевостях, давали охорону  купецьким караванам на  степових шляхах або й самі  займалися промислами. Під кінець XV ст. назва  козаків поширюється й на ту частину люд- ності Центральної і Східної  України, яка ходила на різні  промисли,

«у ходи», займалася полюванням, рибальством, бджільництвом, ви- добутком солі, селітри тощо.

Українське козацтво відмінне від інших козацьких формацій Східної Європи не тільки своїм етнічним походженням, але й роллю,  яку  воно відігравало в історії  України, зокрема в змаганнях українського наро- ду за відродження своєї державності, а також своєю боротьбою проти навали тюрксько-татарського світу.  Саме в процесі  боротьби степових

«уходників» з татарськими нападами виникла десь у першій половині

XVI ст. організація Запорозька Січ. Поволі козацтво починає проводити


 

власну незалежну від польського уряду зовнішню політику. Особливої сили  набирає козацтво в першій чверті  XVII ст.,  коли  гетьман Петро Сагайдачний прославив його вдалими походами проти татар.

КОЗАЦЬКЕ БАРОКО — національний варіант  українського бароко, що виник  у період Козацько-Гетьманської держави. Являє  собою син- тез класичних європейських форм та місцевих традиційних елементів.

КОЛЕКТИВІЗМ — концепція, яка надає  вищості груповим цілям та інтересам над особистісними.

КОЛЕСО — символ широкого охоплення чогось;  символ синтезу, ак- тивності космічних сил  і течії  часу;  вічної  течії  життя як  боротьби добра і зла;  бога — громовержця; богині  неба.  Колесо — один з най- вагоміших світових символів. Із правіку у багатьох народів планети воно виступило символом Сонця, бога неба.

КОЛИСКА — символ безсмертя роду і родоводу;  батьківщини, заро- дження, виникнення життя; центру, першопочатку чогось важливо- го. На думку Б. Чепурка, слова коло, колесо, колосок, колиска, коло- дязь, а також ритуальний, та й взагалі святковий «калач» — одноко- реневі  лексеми (Чепурко Б. Українці. — 33 с.). Якщо «врахувати, що вказані слова називали найсвятіші для праукраїнців іпостасі — Сон- це, хліб, воду, дитину, любов,  а коло було магічним оберегом  від не- чисті, то стає зрозумілим символічне значення самого предмета і сло- ва «колиска». А семантика його  сягає світових вершин. По-перше, колиску (невеличке ліжечко для спання і колисання дитини) колись плели із священних дерев — верби,  дуба, верболозу, явора. По-друге, формою колиска була подібна до еола (овалу). І форма, і назва  — сло- во (бо колись воно  було  великою магічною силою!)  — були  надій- ним  оберегом  немовляти від злих сил.  Колиску кріпили до сволока на гаку  чотирма мотузочками. Сволок  — брус,  на якому трималася стеля  хати, символізував міцність оселі,  довговічність, був оберегом. На ньому  записували імена, важливі дати, події в житті родини, ви- різали хрести, розетки — обереги. Чотири мотузочки теж  символі- зували чотири сторони  світу, який чекає на дитину. Немовля було


 

найдорожчим скарбом оселі, матері невипадково мріяли про «шовко- вії вервечки, золотії бильця, срібні коло кільця». Калинова колиска символізувала безсмертя роду і родоводу, батьківщину.

КОЛЬОРУ КВІТІВ СИМВОЛІКА — символіка, пов’язана із кольо- ровою  гамою. Червоний колір асоціюється з кров’ю і вогнем. Його символізм багатозначний та амбівалентний. З одного боку — енерге- тичний, активний, символізує повноту життя, свободу,  урочистість, радість, а з іншого — ворожнечу помсту, війну, агресивність. Він має цілющі властивості, охороняє від  «вроків» та чаклунства. Червоні квіти троянди, гвоздики та плоди  калини і горобини допомагають від нечисті. Аналогічну дію виявляють червоні нитки, зав’язані на руці дитини, писанки, намисто. Червоний колір — знак влади і вели- чі. У Візантії тільки імператриця могла  носити червоні чобітки. На прапорах він  символізує бунт,  революцію, боротьбу, незалежність. Білий колір — нейтральний, все збільшує та підкреслює. Тому квіти білого  кольору (лілії, конвалії та ін.)  — символ невинності, чисто- ти,  радості. Він асоціюється з денним світлом, чарівною силою, за- хованою в молоці та яйці. У християнських традиціях біле означає спорідненість із божим світлом. У білому  зображені ангели, святі. Білий колір має  і протилежну символіку; він  є знаком порожнечі, безтілесності, мовчання, смерті. Слов’яни одягали покійників саме у білий одяг. Жовтий колір — теплий, веселий. Символізує світло, радість, повагу. Жовтий колір — колір золота, зрілого колосіння пшениці, жита, ячменю, зів’ялого листя, але і колір хвороби, смер- ті потойбічного світу. У Європі  жовтий прапор означав карантин, а хрест  — чуму. В Україні жовтий колір сприймається як колір рев- нощів, зради, тому  жовті квіти чорнобривців, хризантем, нагідок, звіробою, безсмертників рідко  дарують дівчатам і жінкам. У Тібеті ревнощі називали «жовте око». Жовтогарячий колір —  веселий, життєрадісний, полум’яний, символізує владу, розкіш, сонце, ра- дість, марнославство. Синій  колір — спокійний, сентиментальний, серйозний. Символізує довір’я, безкінечність, сум.  Це колір неба  і моря. У християнській культурі асоціюється з вічною божественною істиною. Блакитні квіти цикорію, волошок, незабудок, фіалки сим-


 

волізують ніжність, покірність, легкий сум,  далечність. Мовою ге- ральдики синій колір означає доброчесність, добру славу, вірність.

«Голуба кров» свідчить про благородне походження людини. Зеле- ний  — колір трави, листя. Він спокійний і символізує мир, спокій, надію, силу. У багатьох народів зелений колір — знак юності, на- дії,  радості, але  разом  з цим  незрілості, недосконалості. Лісові на- садження, трав’яний покрив луків чи оточення з зеленим відтінком мають   заспокійливий вплив на  схвильованих, збуджених людей, хоч  інтенсивно-зелений колір може  пригнічувати. Зелено-жовтий колір символізує зраду, ревнощі, заздрість.

КОЛЬОРУ СИМВОЛІКА — це символіка забарвлення, світлового тону.  Символіці кольору присвячені десятки томів  наукових праць, оскільки вони протягом тисячоліть відігравали важливу роль у міфо- логії, богослужінні, народних обрядах, геральдиці, алхімії, образот- ворчому мистецтві та ін. Сакральним у всіх культурах світу був білий колір. Його антипод — чорний. Символіка кольорів змінювалася про- тягом віків, вона зумовлена етнокультурними особливостями. І все ж практично по всюди  червоний колір асоціювався з кров’ю, війною, ранами, смертю, любов’ю,  чоловічою силою,  вогнем; жовтий — із сонячним світлом, зелений — з життям (і водночас — смертю), го- лубий, блакитний — з небом,  морем;  коричневий — із землею; сріб- ний — з Місяцем. Колір  був промовистим символом соціального ста- тусу. Наприклад, одяг римських імператорів, кардиналів був пурпу- рового кольору (символ влади, величі, духовності). Жовтий вважався священним привілеєм імператорської сім’ї в Китаї. В алхімії чорний колір символізував стадію гниття, падіння, затемнення, червоний — любов і страждання, білий  — просвітлення, сходження, одкровення, золотий — славу тощо (Керлот Х. Словарь  символов. — 554 с.). Чор- ний колір практично в усіх етнокультурах — це символ темряви, зла, смерті, диявола, пекла, Заходу та ін. Водночас  в езотериці цей колір розглядають як символ первісної мудрості, що походить із Прихова- ного Джерела. Для  Віктора Гюго, Рікарда Вагнера пітьма — це «ма- теринське начало» (Керлот Х. Словарь символов. — 556 с.). В Україні символіка кольорів відігравала величезну роль варіювалася залежно від означувальних предметів, регіональних особливостей, традицій.


 

Вагоме  навантаження мав  колір у писанках, квітках, вінку, одязі. Поняття «краса дівчини» пронизане перш  за все кольоровою симво- лікою: чорні  брови,  карі  очі,  біле  (рум’яне) личко, руса  коса  та ін. У фольклорі, літературі назви кольорів часто  набувають символіч- ного значення. Напр., прикметник «сивий» означає «давнину», «пе- чаль», «втому». Згідно з християнськими догматами, голубий колір символізує «устрімлення світу  до Бога». Вагоме  символічне значен- ня має золотий колір. У православ’ї «золотий» співвідноситься з Бо- гом,  Богородицею, святістю, Господньою енергією, силою,  світлом Христа та ін.  У літературі «золотий» є символом-синонімом до слів

«багатий, щасливий, рідний, дорогий, коштовний, сонячний». По- ширеним символом Природи, життя, буяння, розквіту рослин є сло- во «зелений» (зелене жито, гай, дуб, клен). Оригінальним символом є вишневий колір, що символізує рідну землю, красу, сум.

КОЛЯДА — дохристиянський цикл стародавніх слов’янських ново- річних свят,  пристосованих до аграрного культу, що супроводжували- ся веселими звичаями (перевдяганням, іграми, танцями, ворожінням, банкетами, відвідуванням домівок, побажаннями господарям щастя та благополуччя, обдаруванням колядників тощо).  З поширенням християнства К. за часом частково збіглися зі святом  Різдва. Багато  з обрядів К. церква поєднала з християнськими культовими діями.

КОЛЯДКИ — народні календарні обрядові пісні, що їх співають на Різдвяні свята. К. належать до найдавніших видів народнопоетичної творчості. Подібні  пісні  та обряди зустрічаються у фольклорі давніх українців і всіх слов’ян. За своїм змістом і характером до К. близькі щедрівки.

КОМЕДІАНТ (від італ. commediante — актор) — 1) До ХVIII ст. назва актора; пізніше — виконавця ролей  у балаганних виставах. 2) Пере- носно — удавальник, чванько.

КОМЕДІЯ (грец.) — 1) У стародавній Греції  імпровізована весела  ви- става  — процесія з музикою, піснями й танцями. 2) Драматичний твір  веселого  характеру, часто  з висміюванням негативних явищ у


 

побуті  чи суспільному житті. 3) Переносно — смішна подія; удаван- ня,  лицемірство.

КОМЕДІЯ ДЕЛЬ АРТЕ, або комедія масок — вид італійського народ- ного театру, що виник в середині XVІ століття. Особливість комедії масок  — відсутність літературного тексту, акторська імпровізація, постійні персонажі (наприклад, Арлекін, Панталоне), які  носили на обличчях напівмаски.

КОМЕРЦІЯ (від лат.  commercium — торгівля) — діяльність, пов’яза- на з реалізацією товарів.

КОМПЕНСАЦІЯ (від  лат.  compensatio — винагорода, зрівноважен- ня) — 1) Відшкодування, винагорода за будь-що (К. збитків, грошова К.  та ін.).  2) Спосіб припинення зобов’язань зарахуванням зустріч- них  вимог  кредитора й боржника. 3) Зрівноваження хворобливих розладів в організмі через розвиток відповідних пристосувань (напр., К. пороку серця). 4) Нейтралізація зовнішніх впливів, що заважають правильній дії точних механізмів (К. компаса, маятника).

КОМПЕТЕНТНИЙ (від лат.  competens (competentis) — належний, відповідальний) — 1) Досвідчений у певній галузі, якомусь питанні.

2) Повноважний, повноправний у розв’язанні якоїсь справи.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ (від лат.  competens — відповідний, здатний) — психосоціальна якість, що означає силу і впевненість, джерелом яких є відчуття власної успішності та корисності. К. сприяє усвідомленню особистістю власної здатності ефективно взаємодіяти з оточенням.

КОМПЛЕКС МЕНШОВАРТОСТІ — глибоке всеохоплююче почуття власної неповноцінності порівняно з іншими людьми. Часто супрово- джується дефективними, помилковими установками і поведінкою.

КОМПРОМІС (від лат.  соmpromissum — угода,  згода) — 1) Згода, по- розуміння з супротивником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

2) Пристосування до обставин, пов’язане з відмовою  від  особистих переконань. 3) У римському праві  — угода про третейський (третьо- сторонній) розгляд справи.


 

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ  (від  лат.   communico  —  з’єдную,  повідо- мляю)  — риса особистості, яка відображає її здатність до спілкуван- ня з іншими людьми.

КОМУНІКАТИВНИЙ (від лат. communico — з’єдную, повідомляю) —

той, що виступає засобом спілкування та зв’язку.

КОНВЕНЦІЙНИЙ (від лат. conventio — договір, угода) — такий пред- мет (явище), уявлення про характеристики якого поділяє більшість людей у певній культурі; договірний.

КОНВЕРГЕНЦІЯ (від лат.  convergо  — сходжуся, наближаюся) — утворення однакових явищ у різних суспільствах або в одному  сус- пільстві в різні  епохи, без прямого наслідування, на основі  однако- вих ідеологічних, економічних, культурних умов.

КОНВЕРСІЯ (від лат. conversio — перетворення, зміна) — 1) Заміна  ра- ніше випущених державних позик новою, щоб продовжити строки кре- диту й заміни умови позики. 2) Обмін валюти даної країни на іноземну.

КОНКУРЕНТ (від лат. concurrens (concurrentis) — той,  що біжить разом із кимось) — особа,  що суперничає в будь-якій сфері  діяль- ності з іншою.

КОНСОЛІДАЦІЯ (від лат.  consolidatio — зміцнення,  об’єднання) — згуртування, об’єднання певних політичних сил,  груп, народу  для вирішення спільних завдань.

КОНТО (італ.) — рахунок.

КОНТРАКТ (від лат. contractus — угода)  — договір, письмова уго- да сторін.

КОНТРОЛЬ (франц. сontrole, contrerole — подвійний список) — 1) Пе- ревірка, облік, спостереження за чим-небудь. 2) Установи, особи, що перевіряють діяльність будь-якої іншої  організації або відповідаль- ної особи, звітність тощо.  3) Заключна функція управління.


 

КОНТРОЛЬ ФІНАНСОВИЙ — 1) Одна з форм  управління фінанса- ми, особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використан- ням  фінансових ресурсів у всіх  структурних підрозділах економіки держави. Передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитив- них кінцевих результатів. Сферою К. ф. є господарські операції, здій- снювані з використанням грошей, а в окремих випадках і без них (на- приклад, бартерні угоди). К. ф. охоплює такі  показники: виторг  від реалізації продукції та інші  надходження, основні види витрат, стан обігових коштів, активів і пасивів балансу, рентабельність, фінансо- вий стан і платоспроможність підприємства, розрахунки з бюджетом та кредитними установами. Залежно від часу проведення К. ф. буває попереднім, поточним (оперативним) і подальшим. 2) Контроль за веденням фінансової документації, її відповідністю встановленим нормам і правилам. 3) Фінансовий контроль — це цілеспрямована ді- яльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади  і недер- жавних організацій, спрямована на забезпечення законності, фінан- сової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і ви- користання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів  держави з метою  найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових правовідносин.

КОНСТРУКТИВНА ВІДПОВІДЬ (від лат.  constructio — побудова)  — така відповідь людини на дії або висловлювання іншої  людини, яка містить корисні пропозиції щодо  вирішення проблеми, що  хвилює іншу  людину, і може стати  основою для подальших дій.

КОНТРИБУЦІЯ (лат. contributio — збираю, стягую) — 1) Під час вій- ни примусові грошові або натуральні стягнення з населення окупова- ної території, які  провадять ворожі війська. 2) Після війни грошові суми, що їх за умовами мирного договору держава-переможниця стя- гує з переможеної держави.

КОНТРРЕФОРМАЦІЯ  (від лат.  contra — проти  і Реформація) — ре- лігійний рух у Європі середини XVI — XVII ст., спрямований на збе- реження та зміцнення становища католицької церкви в боротьбі з Ре- формацією  і протестантизмом.


 

КОНФЛІКТ (лат.  зіткнення) — несумісність дій та цілей агентів взаємодії.

КОНФОРМІЗМ (від лат.  conformis — подібний, схожий) — 1) Пасив- не, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, без- апеляційне визнання існуючих порядків, норм  і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. 2) Вчення англіканської церкви.

КОНФУЦІАНСТВО — 1)  Філософсько-етичне вчення   давньокитай- ського мислителя VІ ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція). Основним тво- ром конфуціанства є трактат «Луньюй» («Бесіди і судження»), складе- ний учнями Кун Фу-цзи. Головним у конфуціанстві є поняття «жень» (гуманність) — моральний закон, який визначає взаємини людей  в сім’ї і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. 2) Віровчення, що склалося після  смерті Конфуція на ґрунті його філософсько-етичного та релігійного вчення.

КОНЦЕПТУАЛІЗМ  — художній світогляд, в якому дійсність замі- нюється її вербалізованою концепцією.

КОНЦЕПЦІЯ  (від  лат.  conceptio — сприйняття) — 1)  Система  по- глядів на певні  явища, спосіб тлумачення явищ, дій,  розуміння те- орії.  2) Форма  і засіб наукового пізнання, що є способом  розуміння, пояснення, тлумачення основної  ідеї,  теорії; науково обґрунтоване і логічно доведене  вираження основного змісту  теорії, але на відміну від теорії  воно ще не може бути втіленим у систему точних наукових понять. 3) В економіці — система поглядів, помислів, що визначають основний напрям, стратегію і тактику реалізації бізнесово-підприєм- ницьких проектів, програм.

КОН’ЮНКЦІЯ (від лат.  conjunctio — зв’язок, об’єднання) — логічна операція, за допомогою  якої з двох або більше висловлювань утворю- ють нове висловлювання (пор. диз’юнкція).

КОРАН  (араб.  «читання») — священна книга мусульман; збірник релігійно-догматичних, міфологічних і правових матеріалів, складе- них у VII ст.


 

КОРИГУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНЕ (від лат.  corrigo — виправляю, по- ліпшую) — подолання чи послаблення порушень, вад психічного, фі- зичного або соціального розвитку дітей.

КОРОВАЙ (каравай)  — символ плодючості; продовження роду;  єд- нання; Сонця; Бога; з’єднання молодих у сім’ю; щастя; спільної долі. Коровай у східних слов’ян — символ родючості, обрядовий круглий хліб. Для  його приготування існував цілий комплекс обрядів: зерно для  короваю мололи на спеціальних жорнах, його пекли спеціальні жерці. При  виготовленні короваю до Бога  зверталися з молитвою, щоб він спустився з неба та допоміг пекти. В Україні й зараз коровай для обрядів печуть жінки — коровайниці. Цілком очевидний зв’язок його з Богом  в українських назвах обрядового хліба  — Дивень, Див- ний  коровай, «Божий коровай». У весільних обрядах дві  половин- ки  короваю символізують наречену і нареченого. У різних регіонах України є свої особливості випікання  та оздоблення короваю. Його верх прикрашають різними виробами з тіста  — птахами та рослина- ми. З давніх часів збереглися й ритуальні дії при цьому  — спів вели- чальних пісень, танок та ін. Як символ закінчення польових робіт ви- пікався обжинковий хліб. Україна взагалі багата  видами обрядового хліба. Окрім  караваю, це  верч,  хліб, яким обмінювалася весільна рідня на Поліссі, дивень  та калач (перший на Півдні, Полтавщині та Слобожанщині, другий — на Поділлі, Буковині, у Карпатах). Вико- нував  функцію короваю лежень, різновид колача (калача). Цей  тип обрядового хліба  був  характерним для  Лівобережної України. Ще один вид обрядового хліба, котрий не був пов’язаний ні з весіллям, ні з Різдвом, — це калита (калета). Його пекли на Андрія (13 грудня), на день молодіжних гулянь. Калита був центром веселощів. Дівчата випікали круглий хліб  з отвором  посередині й підвішували його до сволока: «Сторожив Калиту так званий «Пан Калитинський», трима- ючи в руці квача, обмащеного в сажі. Інший учасник гри,  осідлавши коцюбу  («Пан  Коцюбинський»), скакав до нього,  і між  ними  відбу- вався  жартівливий діалог» (Українська минувшина. — 104 с.) Сим- воліка обрядового хліба, як правило, пов’язана з сонцем  і місяцем, з картиною зоряного неба: «Хліб, випечений як  сонце», «За  лісом, за пролісом золота  діжа кисне».


 

КОРФ Микола Олександрович  (14.VII.1834, Харків — 25.ХІ.1883, с.  Нескучне Донецької обл.)  — український та  російський педагог і  методист, діяч  у  галузі народної освіти, організатор початкових земських шкіл в Україні. Захищав загальну обов’язкову початкову освіту, навчання рідною мовою, відстоював звуковий, аналітико-син- тетичний метод  навчання грамоти. Спеціально для  сільської школи написав книгу «Наш друг» (1871), яка містила практичні поради. К. сам влаштовував школи, інспектував їх, навчав учителів, давав зраз- кові  уроки, захищав інтереси народної школи в пресі. Був  ініціато- ром (1867)  з’їздів-курсів для вчителів народних шкіл, організатором учительських бібліотек. Вимагав навчання учнів  рідною мовою.

КОРЧАК (Korczak) Януш (справжнє прізвище та ім’я  — Гольдшміт Генрік; 22.VII.1878 або 1879, Варшава — 5 або 8.VIII.1942, Треблін- ка) — польський педагог, письменник, лікар. З 1912  по 1942  працю- вав у заснованому ним «Будинку сиріт». Під час Першої світової ві- йни перебував в Україні і брав участь в організації роботи дитбудинку для польських дітей у Києві. Головні  принципи виховної системи К. виклав у книзі «Як  любити  дітей». Основна  засада виховної роботи К.,  на якій ґрунтуються всі його твори  й уся практична педагогічна діяльність у керованих ним дитячих установах, — це самовиховуюча активність дітей, формування у них уміння й навичок самопізнання, самоконтролю, самооцінки, самоуправління. Система дитячого само- врядування, яку розробив К., спиралася на активність, самостійність і самодіяльність. В роки окупації Польщі гітлерівською Німеччиною К. героїчно боровся  за життя варшавських дітей. Загинув у газових камерах Треблінки разом  з 200 своїми вихованцями.

КОСМОМОРФНІСТЬ (від грец.  kosmos — порядок, світ,  Всесвіт і mo- rphe — форма)  — втілення у рукотворному предметі понять про бу- дову Всесвіту  («космосу»). У стародавньому прикладному мистецтві космоморфна річ поділялася по висоті на три головні частини: серед- ню (світ перебування людей), нижню («потойбічний» світ) та верхню (місце перебування вищих, надлюдських сил та явищ: світил, небес- ної вологи, божеств та духів).


 

КОСМОС (грец. — букв.  порядок) — у філософії — світ як упорядко- вана універсальна система.

КОШТОРИС ВИТРАТ — основний плановий документ, який визна- чає загальний обсяг,  цільове надходження та використання, а також щоквартальний розподіл коштів, що  відпускаються з  бюджету на утримання бюджетних установ  або здійснення централізованих за- ходів  щодо соціального, господарського, екологічного, культурного та іншого  будівництва.

КОШТОРИСНИЙ ПРОЦЕС — це процес  складання кошторису. Він включає кілька етапів: складання, затвердження, виконання.

КРЕАТИВНИЙ (від лат.  creatus — такий, що створює)  — творчий.

КРЕАТИВНІСТЬ (від лат.  creatio  — створення) — творча  сила, кон- струювання, породження.

КРЕДИТ (від лат.  creditum — позика, від credo — вірю) — позичка

в грошовій або товарній формі на умовах повернення, що надається банком чи юридичною (або фізичною) особою, кредитором, іншій особі — позичальникові. Позичальники за користування К. сплачу- ють процент. Розрізняють фінансовий кредит, який надають банки (банківський К.) чи небанківські установи, а також товарний (ко- мерційний) К., який надають господарські партнери, та інші  види кредиту. К. є формою вияву кредитних відносин і формою руху по- зикового капіталу.

КРЕДИТ ДЕРЖАВНИЙ є відносинами вторинного  розподілу  вартості валового  суспільного продукту  і частини  національного доходу.  При державному кредиті взяті  в борг грошові  кошти  надходять у розпоря- дження держави, перетворюючись в її додаткові  фінансові  ресурси.

КРЕДИТ ДОВІРИ — форма страхового захисту підприємців від неза- довільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персона- лом,  якому з огляду на виконувані ним службові обов’язки довірено майнові цінності.


 

 

 

КРИМСЬКИЙ Агатангел (Агафангел) Юхимович (1871–1942) — укра- їнський учений, один з найвидатніших сходознавців сві- ту,  поліглот  (знав  близько  60  мов),  етнограф, письмен- ник,  член  і один  з організаторів АН України (1918  р.), секретар, голова  історико-філологічного відділу;   1921–

1929 рр. очолював  Інститут  сходознавства ім. О. Потебні в Києві; член НТШ, професор Київського університету; дослідник арабської, турецької, перської, а також україн-

ської мов, історії та культури; в «Трудах по востоковедению» (курсив) Лазаревського інституту опубліковано 26 монографій К., у т. ч. Історія мусульманства, Історія  арабів і арабської  літератури, Історія  Персії та її письменства, Історія Туреччини та її письменства у 4-х т.; монографії про Хамасі Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафіза, П. Халеппського; пере- клад  Корану  російською  мовою,  Гафіза, Хайяма, Рудкі  українською; Українська граматика у 2-х т, Нариси з історії української мови (у спів- авторстві з О. Шахматовим), редагування Академічного словника укра- їнської  мови;  низка оригінальних художніх творів;  звинувачений в антирадянській та націоналістичній діяльності; 1941 р. вивезений до Казахстану, де незабаром помер з голоду.

КРИТИЧНИЙ  РЕАЛІЗМ  — це «мистецтво для  суспільства». Пред- ставники цього  методу  керувалися програмою морального впливу на людину, виступали проти  важкого політичного гніту, зображали драматичні моменти життя бідноти, апелювали до моралі, почуття справедливості панівного стану.

КРУЖАЛЬНИЙ — те саме,  що й гончарний, виготовлений на гон- чарному крузі.

КРУШЕЛЬНИЦЬКА  Соломія (1872  –1952), співачка (сопрано); ви- ступала на оперних сценах Львова, Варшави, Відня, Мілана, Петер- бурга, Парижа, Неаполя, Каїра; концертувала в США та Південній Америці; репертуар: понад  60 оперних ролей: Чіо-чіо-сан, Тоска (однойменні опери  Пуччіні), Саломея, Електора (однойменні опери Р.Штрауса), Галька (однойменна опера Монюшка), Оксана («Запоро- жець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), українські народні пісні.


 

КСЕНОФОБІЯ (від грец.  xenos  — чужий і phobos — страх)  — страх чужого, незнайомого, іншого, інакшого.

 

 

КУБІЗМ (франц.)  — модерністична течія  в образотвор- чому мистецтві першої чверті ХХ ст., представники якої намагалися звести пластичне рішення художнього обра- зу до комбінацій геометричних тіл або фігур.

КУЛЬТ РЕЛІГІЙНИЙ (від лат.  cultus — догляд, поклоніння) — сис- тема релігійних дій,  предметів і символів, протягом певного  часу ет- ноконфесійно зорієнтованих, апробовуваних у релігійній практиці і за потреби  змінюваних. Пов’язаний з релігійними уявленнями віру- ючих і спрямований на задоволення релігійних потреб. У деяких кон- фесіях К. р., завдяки високому розвитку церковного мистецтва, може задовольняти й естетичні потреби  віруючих. Розрізняють два  види К. р.: магія (чаклунство) та умилостивлюючий (пропиціальний).

КУЛЬТ СВЯТИХ — вшанування віруючими певних  реальних чи ви- гаданих осіб, канонізованих даною церквою. У більшості конфесій ви- никнення цього культу пов’язане зі сприйняттям святих як  осіб, що мають особливі заслуги перед Богом,  можуть творити чудеса і бути по- середниками та заступниками людей перед Богом.  Ознакою К. с. є на- явність відповідних свят,  обрядів, молитов, церковних служб  і літур- гій,  а також існування релігійних і позарелігійних організацій, які  у своїй діяльності пропагують ідеї та спосіб життя святих. К. с. особливо розвинутий у православ’ї, католицизмі, ісламі, буддизмі, іудаїзмі.

КУЛЬТУРА (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — може бути оха- рактеризована як:  1) Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством  протягом його історії. Матеріальні цінності ста- новлять матеріальну К. суспільства. Досягнення суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва, літератури, в організації державного і сус- пільного життя є його духовною К. 2) Рівень, ступінь розвитку певної галузі господарської або розумової діяльності. 3) Інтелектуальність,


 

освіченість, начитаність. 4) Освоєння, гуманізація,  облагородження людиною  природи; все, що створене  руками і розумом  людини. 5) Су- купність способів  і прийомів людської діяльності (як  матеріальної, так  і духовної), об’єктивованих у предметних, матеріальних носіях (засобах  праці, знаках), що передаються прийдешнім поколінням. 6) Визначальний фактор потреб і поведінки людини, яка  засвоює у сім’ї чи через інші суспільні інститути певний набір цінностей, стереотипів сприйняття, поведінки і дій у навколишньому середовищі.

КУЛЬТУРА ВИРОБНИЦТВА — комплексний показник, що відобра- жає  ступінь відповідності технології та організації виробництва ер- гономічним (див. Ергономіка), фізіологічним, естетичним, економіч- ним,  соціальним вимогам і відбиває рівень  задоволеності працівника процесом праці, її змістом і характером.

КУЛЬТУРА ДУХОВНА — сфера людської діяльності, що охоплює різ- ні сторони духовного життя людини і суспільства. К. д. включає форми суспільної свідомості  (політичну, правову, моральну, естетичну, релі- гійну, науку й філософію) та втілення їх у літературні, архітектурні та інші пам’ятки людської діяльності. До К. д. належать освіта, вихован- ня, мова і писемність, фольклор, народне мистецтво та ін.

КУЛЬТУРА ЕКОНОМІЧНА (див. Економічна культура).

КУЛЬТУРА МАСОВА — явище культури ХХ ст.,  породжене науко- во-технічною революцією, урбанізацією, руйнуванням локальних спільностей та розмиванням територіальних і соціальних кордонів. К.  м.  характеризує особливості виробництва культурних цінностей у  сучасному індустріальному суспільстві, розрахованих на  масове споживання (масове  виробництво культури при  цьому  розуміється, як аналог з поточно-конвеєрною індустрією). Масова культура являє собою культуру щоденного життя, призначену для сприйняття масо- вою свідомістю, за допомогою  засобів масової інформації.

КУЛЬТУРА МАТЕРІАЛЬНА — сукупність матеріальних цінностей, створюваних народом  у процесі його історичної діяльності (знаряддя праці, одяг,  їжа, транспортні засоби, житло, побутові речі,  ін.).


 

КУЛЬТУРА  НАЦІОНАЛЬНА тісно пов’язана з поняттями «нація»,

«етнос» і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників. Українська куль- тура  бере  свій  початок з часів  легендарного суспільного Трипілля, охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, створе- них українським народом  на терені  України та за її межами (діаспо- рою) упродовж усієї його історії.

КУЛЬТУРА ПЕДАГОГІЧНА (див. Педагогічна культура).

КУЛЬТУРА СВІТОВА — це вікова сукупність культур цілісного сві- ту, що визначається власною системою  загальнолюдських цінностей і  залежно від  умов  розвитку конкретизується і розгалужується на певні рівні якісного і кількісного характеру, акумулює, відсортовує і розвиває найкращі риси національних культур.

КУЛЬТУРА ПРАЦІ І ВИРОБНИЦТВА — форма культури, що являє собою нагромаджений досвід людства у матеріальному виробництві, в окремих його сферах. Культура праці і виробництва включає в себе як основні  соціально-економічну і техніко-технологічну підсистеми, в яких людина виступає суб’єктом праці і виробництва, тобто реа- лізує  у своїй  діяльності об’єктивні, що склалися історично, досвід  і знання трудової діяльності попередніх поколінь людей.

КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ — 1) Сукупність вимог до зовнішньої сторо- ни процесу управління і до особистих властивостей керівника, зумовле- них нормами і принципами моралі, етики, естетики і права. 2) Характе- ристика якісної  сторони управлінської діяльності суб’єкта управління.

КУЛЬТУРНА САМОСВІДОМІСТЬ — виділення людини  із світу куль- тури й усвідомлення себе в ній, оцінка себе як особистості. Людина  не тотожна своїй життєдіяльності, вона розрізняє себе як діяча  і предме- ти своєї діяльності. У процесі формування К. с. важливу роль відіграє мова, способи діяльності, спільна праця, система знань і спілкування.

КУЛЬТУРНА  СПАДЩИНА — матеріальні і духовні цінності, ство- рені в минулому, а також історико-культурні пам’ятки і об’єкти, що


 

мають  значимість для  збереження і розвитку самобутності народу, його внесок  у світову  цивілізацію. Конвенція ЮНЕСКО  1972  р. дає поняттю К. с. детальне розшифрування, включаючи в нього: а) твори архітектури, монументальної скульптури, живопису та ін., що мають цінність з погляду історії, мистецтва або науки; б) «пам’ятні місця», що є універсальною цінністю з погляду історії, естетики, етнології, антропології та ін.

КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ (від лат. contextus — зчеплення, з’єднан- ня, зв’язок) — сукупність життєвих обставин, завдяки яким утворю- ється  той чи інший зміст.

КУЛЬТУРНІ ТРАДИЦІЇ — стійкі, «інерційні» моменти  в культурі. У більш загальному розумінні К. т. — це традиції, що є елементами куль- турної спадщини: ідеями, цінностями, звичаями, обрядами, способами світосприйняття та ін.,  для яких характерним є збереження і переда- вання від покоління до покоління (традиція — від лат. передача).

КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ (КУЛЬТУРА) — поняття, що має два харак- терологічних аспекти: 1) дезаксіологічний (позаціннісний, об’єкти- вістський), за яким в культуру входить все, створене людиною: і за- соби творення, і засоби нищення; і літературна мова, і кримінальний жаргон. Як факти культури стоять в одному ряду  плуг і гільйотина, велична симфонія і непристойна пісенька; 2) аксіологічний (цінніс- ний), коли  факти культури співвідносяться з прийнятою системою цінностей і поділяються на позитивні і негативні, світлі і темні. Вар- тісне, переважне, бажане, благородне — все це вказує на щось пози- тивне  для  людини і для  людського життя. У цьому  значенні цілком виправдані опозиції: К. — варварство, К. — безкультур’я, К. — неви- хованість. Іноді твердять, що природа — це дійсність поза цінностя- ми, а культура — дійсність з позиції цінностей.

КУЛЬТУРОГЕНЕЗ — процес  зародження культури людства, пов’я- заний зі становленням і розвитком знаряддєвої, комунікативої та се- мантичної діяльності.


 

КУЛЬТУРОЛОГІЯ (від культура і ...логія) — наука, що формується на стику соціального і гуманітарного знання про людську культуру як цілісний феномен. Про предмет  і місце К. в системі наукового знання не склалося єдиної  думки. В Оксфордському словнику вказано на те, що слово kulturologie вперше використав німецький вчений В. Освальд

1913 р., а англійський термін culturology вжив 1949 р. американський антрополог Л. Уайт. Після чого термін К. вжито в літературі лише де- кілька разів — в 1949, 1956, 1957 рр. У тому ж словнику «К.» тракту- ється як наука або вчення про культуру. Наукове вивчення культури, здійснюване етнографами, філологами, соціологами, дає можливість побачити в культурі складне багатовимірне утворення. Повне знання про культуру виникає на перетині антропологічного, гуманітарного і соціологічного знання. В К. виділяють такі  підрозділи: теорія  куль- тури (світова  художня культура), прикладна та емпірична К. (антро- пологія і соціологія культури). К. перебуває ще на стадії  становлен- ня,  пошуку свого предмета і методів, її науковий статус  повністю  не визначений. Вона  належить одночасно  галузі соціального значення (цьому  сприяють соціологія культури і антропологія), де використо- вуються кількісні методи  збору  даних, і гуманітарному знанню (за- вдяки мистецтвознавству і філософії культури), котре  вибудовується на цінностях і якісних методах дослідження. Культуролог найчасті- ше звертається до методів філософії, логіки, соціології, мовознавства, психології, семіотики, історичних методів, а також до аналітичних процедур міждисциплінарного плану.

КУПАЛЬСЬКА  СИМВОЛІКА — символіка, що стосується одного  з найпоетичніших свят  праукраїнців Івана  Купала, що відбувалося в ніч з 23 на 24 червня (7 липня). Як  відомо, Іванів день припадав на час  літнього сонцестояння, присвячувався Сонцю,  Купалу (Купай- лу) — богу родючості, врожайного літа, лікарських рослин, кохання. Купальські обряди та  ритуали мали  глибокий символічний зміст, пов’язувалися з міфологією, практичними потребами праукраїнців. Основою цих обрядодій були елементарні асоціації та імітативна ма- гія. 24 червня (за старим стилем) сонце досягало зеніту своїх можли- востей, і злі  сили  (відьми, чарівники), за  народними віруваннями, ставали особливо  небезпечними у цей  день.  Тому  на  Івана  Купала


 

переважали  обряди очисного характеру.  Стрибання через  вогонь, купання у воді,  «замаювання» зеленню хат  символізувало очищеня від впливу злих сил.  «Чільне місце  в купальській  обрядовості посі- дала ідея плодючості. Вона виражалася в асоціативних зв’язках між родючістю природи і жіночою фертильністю: чітко простежується прерогатива дівчат і жінок в обрядових діях  (розпалювання купаль- ського  вогню,  виконання пісень, вінкоплетіння, прикрашення ку- пальського деревця, збирання ягід, зілля» (Климець Ю., Купальська обрядовість на Україні. — 120 с.). купальського вогню, узяти від ньо- го вдосталь життєвої енергії, запліднюючої сили» (Ю. Климець).Ку- пальське деревце виступало символом запліднюючої й родючої сили.

КУРГАН — могила з високим земляним насипом. Найстаріші похо- вання такого роду походять з ІІІ тис. до н. е.

КУРТУАЗНА ЛІТЕРАТУРА  (від франц. сourtois — витончено ввіч- ливий, люб’язний, лицарський) — придворно-лицарський напрямок у європейській літературі ХІІ–ХІV століть; представлений лірикою трубадурів і труверів у Франції, міннезінгерів в Німеччині та лицар- ськими романами. Класичні зразки — творчість Бертрана де Борна та Кретьєна де Труа.

КУТЯ (від грец.  — зерно, боби) — обрядова страва східних слов’ян та ін. народів (румун, греків) під час новорічних свят. Вживання К. відо- ме з дохристиянських часів. Готується з цілих зерен  пшениці, рису, до яких додаються родзинки, мед тощо.  К. як  обов’язковий елемент поминальних обрядів називається коливом. Це засвідчує про зв’язок різдвяно-новорічної обрядовості з обрядами культу предків.