Ст. 218. Фіктивне банкрутство

Об’єкт  злочину  –  порядок  здійснення  господарської діяльності та її припинення.

Об’єктивна  сторона  злочину  –  завідомо  неправдива офіційна заява громадянина – засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність вико- нання  вимог  з  боку  кредиторів  і  зобов'язань  перед  бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Фіктивним  банкрутством  називається  завідомо  не- правдива (вигадана) заява засновника чи власника або посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності пре стійку фінансову неспроможність  виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

Частина 1 ст. 218 КК передбачає відповідальність лише за завідомо неправдиву заяву кредиторам. Будь-яка заява, зроблена на підставі помилки, складу злочину не утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кре-

диторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:

а) приховати витрачання коштів не за призначенням;

б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємницької діяльності;

в) порушити справу про банкрутство чи санацію суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ч. 2 ст. 218 КК, діяння кваліфікується у випадках, якщо заявою  про  фіктивне  банкрутство  було  завдано  великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнається матеріальна шкода, яка у п'ятсот разів і більше перевищує вста- новлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Суб’єкт злочину – відповідальними за фіктивне банкрутст- во є засновники чи власники, а також посадові особи суб'єктів підприємницької діяльності, яким на момент вчинення діяння ви- повнилося шістнадцять років.