Ст. 190. Шахрайство

Шахрайством називається викрадення чужого майна або протизаконне набуття права на чуже майно обманом чи зловжи- ванням довір'я. Від інших форм розкрадання шахрайство відрізняється способом заволодіння чужим майном чи правом на майно: для цього винний застосовує обман чи зловживає довір'ям потерпілого (володаря майна).

Обман – це призведення до помилки потерпілого чи волода- ря майна повідомленням йому неправдивих відомостей або при- ховуванням певних обставин, щоб викликати в потерпілого (чи володаря майна) впевненість про вигідність або обов'язковість передачі майна чи права на майно.

Зловживання довір'ям – це несумлінне використання довір'я

потерпілого чи володаря майна для заволодіння їхнім майном, важливою обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна пере- дача потерпілим (володарем) майна чи права на майно винному.

Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які відносяться  до  особи  винного,  різних  предметів  і  явищ.  Існує п'ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

1) видає себе за особу, яка має право на отримання майна (грошей) і якою він у дійсності не є. Видає себе, наприклад, за інкасатора, за представника власника, за посланця близької потерпілому особи тощо;

2) отримує плату за роботу, виконувати яку не має наміру,

чи кошти на придбання речі (майна), якщо взятого на себе зобов'язання виконувати наміру не має;

3) змінює зовнішність речі чи видає одну річ за іншу (мідну – за золоту, «ляльку» – за пачку грошей і т. ін.);

4) змовчує про обставини, які для цього випадку є істотними і обов'язковими (наприклад, отримання виплат на вмерлу дитину);

5) надає підроблені документи для отримання майна чи грошей

(підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні квитки тощо).

Якщо  потерпілий  у  зв'язку  з  віком,  фізичними  чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керу- вати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вва- жати добровільною. Заволодіння майном засобом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, за наявності до то-


го підстав, може кваліфікуватися за ст. 185 КК, а заволодіння правом на майно – як недійсна угода (ст. ст. 51, 52, 54, 55 КК України).

Зловживання довір'ям – це обман довір'я, яке було виражене потерпілим винному. Використовуючи надане йому довір'я, вин- ний звертає у свою власність передане йому майно (наприклад, аванс за майбутню роботу, отримане напрокат тощо).

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання кваліфікується як шахрайство лише в тому разі, ко- ли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його привласнити, а зобов'язання не виконувати. Зокрема, якщо винна  особа  отримує  від  іншої  особи  гроші  чи  інші  цінності нібито для передачі посадовій особі в якості хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, то вчинене кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК. Якщо при цьому винний схилив хаба- родавця до замаху на дачу хабара, то його дії кваліфікуються за сукупністю   злочинів   за  ст.  190   КК  і  ст.  15,   ст.  26  КК  і відповідною частиною ст. 369 КК

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зло- вживання довір'ям вчиняє інший злочин (ст. 358 КК), її дії кваліфікуються за ст. 190 КК і за статею, яка передбачає відповідальність за цей злочин.

Шахрайство,  вчинене  посадовою  особою,  якщо вона з ме- тою обману чи зловживання довір'ям зловживала владою чи по- садовим повноваженням, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною статті 190 і ст. 364 КК.

Найістотнішими  ознаками  шахрайства  є  такі  його властивості:

–  особа,  яка  передає  винному   майно  чи  гроші,  не  ус-

відомлює факту обману;

– особа, яка передає винному майно чи гроші, помиляючись, вважає, що отримання – передача майна є правомірною і він добровільно передає його винному назавжди;

– разом з передачею майна чи грошей винному передаються і всі повноваження власника (або частина їх).

За  цими  ознаками  шахрайство  відрізняється  від  крадіжки, яка була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, які по- легшили її вчинення, або з використанням  доступу до майна. В


деяких  випадках  крадіжка  може  бути  вчинена  відносно  майна, яке було передано винному з певною метою (передати, перевезти, зберегти).

Шахрайство відрізняється від такої крадіжки за характером і змістом передачі майна: 1) якщо при передачі майна винному пе- редаються також і повноваження власника або хоча б частина їх, то викрадення кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК; 2) як- що ж при передачі майна винному ні в якій мірі повноваження власника не передаються, а майно йому передається для охорони, передачі  третім  особам,  перевезення,  то  викрадення кваліфікується як крадіжка за ст. 185 КК.

Шахрайство вважається закінченим з моменту заволодіння майном,  з  моменту  передачі  йому  майна,  оскільки  воно передається йому добровільно, то з цього моменту він має можливість ним розпоряджатися.

Спроба отримати майно чи гроші за допомогою обману чи зловживання довірою, якщо цей намір винному здійснити не вда- лося, кваліфікується як замах на шахрайство за ст. 15 і ст. 190 КК.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується  прямим

умислом і корисливою метою – застосуванням обману заволодіти чужим майном, грішми, цінностями.

Кримінальна відповідальність за шахрайство настає з шістнадцятирічного віку.