Ст. 186. Грабіж

Об’єкт злочину – право власності на майно як фізичних, так і юридичних осіб.

Викрадення  визнається  вчиненим  відкрито  – грабіж,  якщо

його бачать, усвідомлюють і розуміють власники, володарі, охоронці, а також сторонні особи, які, на думку винного, не схва- люють його дій.

Вирішальне  значення для визнання  розкрадання  відкритим має суб'єктивне  переконання  винного.  Якщо він впевнений,  що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоча б у дійсності його дії і спостерігались кимось, то викрадення не може бути визнане відкритим (грабежем). Розкрадання визнається відкритими і тоді, коли  воно  вчиняється  в  присутності   малолітніх  старше  5–6- річного віку, оскільки, як свідчить практика, особи в такому віці уже розуміють суспільну сутність викрадення.

Інколи розкрадання  починається  таємно, а потім викривається і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких ви- падках залежить від того, як діяла винна особа потім.

Якщо винний, будучи викритим, припинив викрадення, то йо-

го дії кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. 15 і ст. 185 КК.

Дії,  розпочаті  як  крадіжка,  але  виявлені  потерпілим   чи іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною осо- бою з метою заволодіння майном або його утримання, кваліфікується як грабіж.

А коли винний застосував насильство чи висловлював по- грози його застосувати – залежно від характеру насильства чи по- гроз – його дії кваліфікуються як грабіж чи розбій.

Дії,   розпочаті   як   таємне   викрадення   чужого   майна,   а закінчені в присутності сторонніх осіб, кваліфікуються як грабіж,


оскільки винна особа в такому випадку розуміє і усвідомлює, що вона викрита, але від завершення злочину не відмовилась. Таке переростання крадіжки в грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки. Тому тоді, коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав можливість використати викрадене майно або розпорядитися ним, то крадіжка уже не мо- же перерости в грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно. Непра- вильно, наприклад, були кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК дії У. Його було засуджено за те, що він викрав у М. золоту обручку. Проте в судовому засіданні У. заявив, що попросив у М. обручку і гроші для передачі їх Ч., якому вони належали, але цього не зробив і привлас- нив їх. Таким чином, У. вчинив не грабіж, а шахрайство.

Важливою  ознакою  грабежу  є  насильство,  яке  засто- совується винним з метою заволодіння чи утримання майна. За- стосоване при грабежі насильство може бути як фізичним, так і психічним: удари, побої, заподіяння легких тілесних ушкоджень без розладу  здоров'я,  зв'язування,  позбавлення  волі і таке інше, або погроза застосування такого насильства. Насильство при грабежі характерне тим, що воно не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого – воно не загрожує його життю чи здоров'ю.

Оскільки фізичне насильство є способом вчинення злочину, то  заподіяння  потерпілому  побоїв,  легких  тілесних  ушкоджень без  розладу  здоров'я  і  такої  іншої  шкоди  охоплюється диспозицією статей про відповідальність за грабіж і додаткової кваліфікації цих дій не потребує.

Насильство при грабежі застосовується з метою:

– заволодіти майном чи мати доступ до нього;

– утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство, щоб звільнитися від затримання,  припинивши  викрадення  (наприклад,  покинув  май- но, речі, гроші), то таке насильство не може бути підставою для кваліфікування його дій як грабежу за ч. 2 ст. 186 КК.

В залежності  від способу викрадення  (таємно чи відкрито)

його дії в такому випадку кваліфікуються як крадіжка чи грабіж

(ненасильницький).   Заподіяння  потерпілому  при  цьому  певної


шкоди             здоров'ю         утворює          окремий         злочин            проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького (ч. 2 ст. 186 КК) грабежу ви- крадення способом «хапка» (хапання), оскільки винний у такому випадку застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Суб’єктивна сторона – грабіж вчинюється умисно і лише з прямим умислом, оскільки винний діє з корисливою метою – заволодіти чужим майном.

Кримінальна відповідальність за грабіж (ст. 186 КК) настає з віку чотирнадцять років (ч. 2 ст. 22 КК).