Загальна характеристика злочинів проти власності

Злочинами проти власності називаються передбачені Кримінальним кодексом України діяння (ст. 185–198), що пося- гають на економічні відносини власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право: володіти, користуватися і розпоряжатися своєю власністю – ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної  власності  є непорушним.  Держава  забезпечує  захист прав усіх суб’єктів права власності.

Економічні відносини – це забезпечена суспільством і дер- жавою можливість володіти, користуватися і розпоряжатися пре- дметами власності. Суспільна сутність відносин власності поля- гає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоряжатися належним йому майном, а всі інші члени суспіль- ства зобов’язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнутвати їх. Саме тому держава закріплює економічні відноси- ни власності правовими нормами – заборони, головною з яких є норма-заповідь: «не вкради». Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, по- шкоджують чи зовсім знищують (анулюють економічні відноси- ни власності, позбавляють власника можливостей володіти, кори- стуватися і розпоряджатися своїм майном. При викраденні, при знищенні майна (грошей, цінних паперів) власник на час чи наза-


вжди втрачає свої можливості володіти, користуватися і розпоря-

джатися викраденим чи знищеним.

Головне  в  економічних  відносинах  власності  –  це  належ- ність певного фонду майна (певної речі) конкретній особі. Нале- жність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб дотримуватися і не порушувати цього панування, не заподіювати йому шкоди у володінні, корис- туванні його майном.

Право власності злочини не порушують і не руйнують, не знищують. Право власності не може бути ні викраденим ні зни- щеним. Власник завжди має право вимагати повернути йому ви- крадене в нього майно.

Право власності злочином не руйнується і не знищується, не

анулюється,  від злочину не страждає і шкода йому не заподіва-

ється, а тому право власності не є об’єктом посягання.

Злочини проти власності руйнують, пошкоджують на час чи на завжди економічні відносини власності, які і є об’єктами розк- радань чужого майна, грошей.

Родовим  об’єктом  злочинів  проти  власності  є  економічні

відносини власності.

Видовим об’єктом злочинів проти власності є ті суспільні відносини, на які посягають окремі, конкретні види посягань – крадіжка, грабежі, розбої, шахрайства і т. ін.

Безпосередніми  об’єктами злочинів проти власності є влас-

ність окремої особи (фізичної чи юридичної).

Предметами злочинів проти власності є:

– майно – матеріальні речі, створені працею людей для задово-

лення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну.

– гроші – національна та іноземна валюта, що знаходиться в обігу, а також інша валюта і валютні цінності.

– цінні папери – облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.

Не визнаються предметами злочинів проти власності земля,

її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Згідно зі ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші при- родні ресурси, які знаходяться в межах території України, приро- дні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського наро-


ду. Порушення встановленого порядку користування природними багатствами утворює окремі злочини: незаконна порубка лісу, не- законне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним промис- лом, незаконне видобування корисних копалин.

Не є предметами злочинів проти власності майно, яке вилу- чене з цивільного обігу: зброя, отрути, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини і т. ін. Незаконне заво- лодіння чи користування такими речами утворює окремі злочини, передбачені ст. 262, 263, 307, 313 КК.

Головним безпосереднім об’єктом посягання злочинів проти власності є відносини власності – це і є головною об’єктивною ознакою цих злочинів. Інші об’єкти, яким злочинами проти влас- ності заподіюється шкода (здоров’я при розбійницькому нападі), є додатковим  безпосереднім  об’єктом  посягання.  За цією озна- кою злочини проти власності слід відмежовувати від інших зло- чинів: так, головним безпосереднім об’єктом диверсії є економі- чна могутність України. Пошкодження чи зруйнування шляхів сполучення,  транспортних  засобів, розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин – громадська безпе- ка; розкрадання наркотичних речовин, засобів або психотропних речовин – народне здоров’я.

Другою головною ознакою злочинів проти власності є їх суб’єктивна сторона. Переважна більшість злочинів проти влас- ності вчинюються умисно і лише з прямим умислом. Такою є суб’єктивна сторона всіх видів розкрадання чужого майна.

Із суб’єктивних ознак злочинів проти власності найбільше практичне  значення  мають  мотив  і  мета.  Майже  всі  злочини проти власності вчинюються із корисливих мотивів із метою не- правомірного збагачення, нелегального набуття майна, грошей, цінностей. З інших спонукань (помста, кар’єризм, хуліганство) можуть бути вчинені лише два злочини – умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст.194 КК).

Із врахуванням способу вчинення, а також мотиву і мети всі

злочини проти власності розділяються на три групи.

1. Розкрадання чужого майна (грошей, цінностей). Такими є:

крадіжка  (ст.  185  КК),  грабіж  (ст.186  КК),  шахрайство  (ст.190

КК), привласнення,  розтрати і розкрадання з використанням  по-

садових повноважень (ст.191 КК), розбій (ст.187 КК), вимагання


(ст. 189 КК). Ці злочини характеризуються протиправним корис- ливим заволодінням чужим майном, поєднаним із вилученням цього майна із володіння власника.

2. Спричинення власникові майнової щкоди. Це також кори- сливі посягання на власність, але вони не мають ознак розкра- дання, спричинення майнової шкоди обманом або зловживання довір’ям (ст.192 КК), привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, державного чи колективного майна (ст.193 КК). Ці злочини вчинюються також із корисливих мотивів, але вони не поєднані з безпосереднім вилученням чужо- го майна і володіння власника.

3. Некорисливі посягання на власність. До них належать умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст. 194 КК), необережне   знищення   чужого   майна   (ст.196   КК),   злочинно- недбале ставлення до охорони майна (ст.198 КК).

Розкраданням називається корисливе, протиправне і не- оплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами власності з метою зробити їх своєю власністю.

Суспільна сутність розкрадання полягає в тому, що злочи-

нець ставить себе на місце власника майна і в разі, якщо злочин не буде розкрито, то він буде володіти і використовувати чуже майно як своє власне. Може також розпоряжатися цим майном як власник. При вдалому для злочинця збігу обставин, він стає фак- тичним володарем цього майна, а право власності залишається у законного власника. Останній непозбавлений права своє майно, і тому він завжди може примусово (за судом) вимагати повернення йому його речей, а коли це неможливо, то відшкодувати йому збитки. В цьому якраз і полягає суспільна небезпечність розкра- дання – вони позбавляють власника можливості володіти, кори- стуватися і розпоряжатися своїм майном. Так порушується од- не з головних суспільних відносин – власність.

Розкрадання чужого майна права власності на це майно не руйнує, не порушує, право власності залишається за його закон- ним власником. А викрадене майно лише порушує відносини власності – забезпечувані суспільством і державою можливості володіти,  користуватися  і  розпоряжатися  належним  йому  май- ном. Ці економічні відносини і є родовим об’єктом розкрадань чужого майна.


Предметами розкрадань можуть бути:

– майно;

– гроші;

– цінні папери, які вже перебувають у власності певної особи.

Предметом розкрадання може бути майно:

– яке вже знаходилось у майнових фондах організацій, уста- нов чи підприємств (не може бути предметом розкрадання майно (речі), якіще не надійшли  у фонди організацій,  а лише повинні бути їй передані (податок, мито тощо);

– передане організацією-власником  для тимчасового корис- тування посадовим особам або приватним особам, для службово- го користування, для перевезення, переробки тощо;

– вилучене із фондів організацій чи іншої особи без закон-

них підстав (викрадене, тому – розкрадання викраденого теж роз-

крадання);

– вилучене із природного стану із застосуванням і витратами праці, яке має грошову оцінку (вартість і ціну), речі видобуті з надр, виготовлені, вирощені і т. п. Не можуть бути предметом ро- зкрадання дикоростучі рослини та їх плоди, не вилучені з приро- дного стану корисні копалини, дикі тварини, птахи;

– речі, які перебувають у приватній власності громадян і бу- ли передані на зберігання, для перевезення або іншої мети органі- зації чи установі, яка несе за них матеріальну відповідальність;

– предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й

право на нього.

Не можуть бути предметом розкрадань:

а) речі, які були викинуті власником із-за відсутності потре- би в них, речі йому не потрібні (відходи виробництва, не здатні задовольнити якусь потребу в них), не мають ніякої економічної, господарської або культурної цінності;

б) документи, які не є цінними паперами, квитанції, наклад-

ні, чеки, вимоги тощо;

в) речі, вилучені з цивільного обігу – зброя, наркотики, ра- діоактивні матеріали, а також предмети, що знаходяться в могилі чи на могилі (викрадення цих предметів утворює самостійні зло- чини ст.262, 308, 313 КК).

Важливою  ознакою об’єктивної  сторони розкрадання  є на-

стання його злочинних наслідків – зменшення майна власника, з


одного боку, і збагачення за його рахунок злодія – з другого, тоб- то обов’язкова об’єктивна сторона розкрадання – є заподіяння майнової шкоди власникові.

Об’єктивно  розкрадання  – протиправне  і безоплатне прив-

ласнення чужого майна.

Корисливістю в кримінальному праві називається прагнення до матеріального надбання, бажання винного звернути майно у свою власність назавжди, без наміру колись повернути його вла- сникові чи відшкодувати його вартість.

Корисливий   мотив  –  обов’язкова  ознака  розкрадання,

без корисливості розкрадання немає.

Розкрадання вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди власнику, тобто тоді, з того моменту, коли влас- ник втрачає можливість володіти, користуватися та розпоряжати- ся майном.

Вимагання вважається закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з погрозою застосувати насильство, пошкоди- ти чи знищити майно, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєдна- ного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, заволо- діла винна особа майном потерпілого чи ні.

Таким  чином,  в  усіх  випадках,  крім  розбою,  розкпадання

вважається закінченим за наявності двох умов:

– заподіяння власникові майна шкоди (майна немає, нема можливості його використовувати чи розпоряджатися);

– незаконного  збагачення  винного  за рахунок  чужого  (ви-

краденого) майна.

Різноманітність  видів  розкрадань  відрізняються  способами їх вчинення.

Способи розкрадань визначені законом:

– крадіжка – таємно (ст. 185 КК);

– грабіж – відкрито та із застосуванням  насильства (ст.

186 КК);

– розбій – нападом (ст. 187 КК);

– шахрайство – обманом (ст. 190 КК);


– привласнення чи розтрата – зловживання довір’ям відно-

сно чужого майна (ст.191 КК);

– вимагання – психічне насильство (погрози та шантаж) – (ст.189 КК);

– зловживання посадовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК).

Кваліфікуючі ознаки, за наявності яких розкрадання визна-

ється вчиненим при обтяжуючих обставинах.

Дві групи ознак:

1) особливі – притаманні тільки деяким, окремим способам розкрадань;

2) загальні – притаманні всім розкраданням.

Загальними кваліфікуючими ознаками розкрадань є:

– повторність;

–  вчинення  розкрадання  за  попереднім  зговором  групою

 

осіб;


 

– у великих та особливо великих розмірах.

Особливими   чи  спеціальними   кваліфікуючими   ознаками

 

розкрадань є:

–  розкрадання  вчинено  з  проникненням  у  житло, приміщення  чи інше  сховище  – ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186,  ч. 3 ст. 187 КК;

– розкрадання,  поєднане  з заподіянням  насильства  – ч. 2

ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК;

– розкрадання, поєднане з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень – ч. 4 ст. 187 КК;

– розкрадання,  яке завдало  значної  шкоди  потерпілому,  –

ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК;

– розкрадання, яке завдало великої шкоди потерпілому чи спричинило інші тяжкі наслідки, – ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК;

– розкрадання в особливо великих розмірах – ч. 5 ст. 185,

ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 190 КК;

– розкрадання, вчинене організованою групою – ч. 5 ст. 185,

ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК.

Повторність як кваліфікуюча ознака розкрадання передба- чена частинами другими статей 185–191 КК. Поняття повторності надається у примітці до ст. 185 КК. Розкрадання,  вчинене засо- бом крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), розтрати, при-


власнення чи зловживанням посадовим становищем (ст. 191 КК) та шахрайство (ст. 190 КК) визнаються вчиненими повторно, як- що йому передувало вчинення цією особою якого-небудь із цих злочинів або злочинів, передбачених статтями 187, 262 КК.

Згідно із законом, розкрадання визнається повторним:

1) у випадках закінченого попереднього злочину, готування до нього чи замаху на нього;

2) як тоді, коли винна особа була виконавцем попереднього злочину, так і тоді, коли вона брала в ньому участь у ролі пособ- ника, підбурювача чи організатора;

3) злочин визнається повторним незалежно від того, чи була особа притягнена  до відповідальності  за попередній  злочин,  чи була вона за нього засуджена, чи відбувала за нього покарання і відбула його.

Розкрадання визнається повторним незалежно від того, від різних чи від одного власника вилучалося майно (гроші), крім випадків, коли розкрадання було продовжуваним.

Продовжуваним розкраданням визнається неодноразове не-

законне безоплатне вилучення чужого майна, що складається з кількох тотожних злочинних дій, які мають загальну мету неза- конного заволодіння майном, що охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин.

Повторність розбою має особливості. Розбій (ст. 187 КК) вважається  повторним  тільки  тоді,  коли  йому  передувало  вчи- нення такого самого злочину чи бандитизму (ст. 257 КК).

Не утворюють повторності:

1) розкрадання,  відносно яких закінчилися  строки давності

(ст. 49 і ст. 80 КК) чи за які судимість знята або погашена (ст. 91

КК);

2) продовжуване розкрадання, яке утворюють кілька тотож-

них дій поєднаних єдиним умислом;

3) замах на розкрадання  з наступною добровільною  відмо-

вою від закінчення злочину (ст. 17 КК);

4)  повторення  раніше  невдалої  спроби  викрасти  те  саме майно чи ту саму річ.

Як вчинене за попереднім зговором групою осіб розкрадан- ня кваліфікується  тоді, коли в його вчиненні брали участь двоє або більше осіб, які попередньо, до початку розкрадання чи під


час цього, домовилися вчинити його спільно. Крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання кваліфікуються як вчинені за по- переднім зговором групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідно- го злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Розкрадання не може кваліфікуватися як вчинене за попере- днім зговором групою осіб, якщо розкрадання було вчинене без- посередньо однією особою, а інші були підмовником чи пособ- ником.  Розкрадання,  вчинене  за  попереднім  зговором  групою осіб, розуміється як таке, в якому брали участь двоє або більше осіб, котрі заздалегідь домовилися про це.

Вчинення розкрадання за попереднім зговором групою осіб має свої особливості.  Ця кваліфікуюча  обставина  характе- ризується двома головними ознаками:

1) вчинення розкрадання групою не менше як двох суб'єктів, які безпосередньо брали участь у цьому злочині. Співучасть у розкраданні, яке було вчинене одним виконавцем злочину, не утворює групи. Для визнання групи не потрібно доводити її стійкості, міцної поєднаності та особливої організованості.

Розкрадання кваліфікується як вчинене групою осіб незале- жно від того, що інші учасники злочину на підставі ст. 22 КК чи ст. 19 КК не підлягають відповідальності,  незалежно від притяг- нення до кримінальної відповідальності інших членів групи;

2) наявність попередньої,  до початку розкрадання чи під час

його вчинення, змови між членами групи про вчинення розкрадання.

За наявністю сукупності цих двох ознак розкрадання кваліфі- кується як вчинене за попереднім зговором групою осіб за частина- ми другими статей 185–191 і ч. 3 ст. 191 КК без застосування ст. 27

КК.

Згідно з частиною другою примітки до ст. 185 КК, розкра- дання визнається вчиненим у великих розмірах і вважається та- ким, що завдало великої майнової шкоди, якщо воно вчинено од- нією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і бі- льше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро- мадян, установлений законодавством України.

Для визначення розміру розкрадання застосовуються держа-

вні роздрібні ціни, а за їх відсутності – ціни на аналогічні товари.


Крім вартості викраденого майна враховується також маса, обсяг,  кількість  викраденого  та  значущість  його  для  власника. Але вирішальною є грошова вартість викраденого майна, оскіль- ки в ній відбиваються і всі інші показники.

У справах про розкрадання державного майна, коли заподі- яні матеріальні збитки стягуються в кратному обчисленні, до но- рмативно-правових актів щодо цін і ціноутворення.

При визначенні  розміру  шкоди суд має виходити  з цін на

майно, що діють у даній місцевості на час розгляду справи, і за- стосовувати  встановлені  нормативно-правовими  актами  для  та- ких випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на добав- лену вартість, акцизний збір тощо.

Вартість викраденого майна, визначена із застосуванням ко-

ефіцієнта, має враховуватися як при вирахуванні розміру матері-

альних збитків, так і при кваліфікації злочину.

У тих випадках, коли збитки заподіюються розкраданням м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, розмір сум, що під- дягають стягненню на відшкодування збитків, визначається за державними роздрібними цінами на ці товари із застосуванням коефіцієнтів: м'ясо і м'ясні продукти – 3, молоко і молочні проду- кти – 2,5. При кваліфікації  дій осіб,  винних  у розкраданні  або втраті м'яса, молока, м'ясних і молочних продуктів, необхідно ви- ходити з одноразової вартості викраденого або втраченого майна. Вартість викраденої продукції і товарів у підприємствах громад- ського харчування і в комісійній торгівлі визначається за цінами, встановленими для реалізації цієї продукції і товарів.

У тих випадках, коли роздрібні ціни нижчі від оптових, для визначення розміру розкрадання застосовуються оптові ціни, не- залежно від того, викрадено майно в органіацій, які займаються роздрібною торгівлею, чи в інших організацій.

Якщо роздрібні ціни на викрадене майно відсутні і немає можливості визначити його вартість за порядком, передбаченим Державним комітетом, то вартість викраденого визначають ек- сперти.

При викраденні майна й інших цінностей, відносно яких за-

конодавством  установлений  особливий  порядок,  визначений розмір   заподіяної   шкоди   (дорогоцінні   метали,   камені   тощо) вартість викраденого визначається за цим порядком.


Кваліфікація розкрадання при цьому проводиться, виходячи із однократної вартості викраденого, без врахування додаткових коефіцієнтів.

При кваліфікації викрадень іноземної валюти, платіжних документів, фондових цінностей в іноземній валюті їхня вартість визначається за курсом Держбанку на день вчинення злочину, а розмір відшкодування заподіяних злочином збитків – за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

Розкрадання із контейнерів товарів, на які є роздрібна ціна, їхня вартість визначається за цими цінами, а вартість майна гро- мадян – виходячи з ціни, яка була вказана в товарних документах при відправленні вантажу.

Вартість  сільськогосподарської   продукції  визначається  за

середньориночними цінами, що існували на день розкрадання.

Розмір шкоди, заподіяної розкраданням квитків до театрів, оплачених талонів єдиного державного фонду на паливні та мастильні матеріали, одноразових проїзних автобусних чи тро- лейбусних квитків, визначається за їх номінальною вартістю і кваліфікується як закінчений злочин.

При визначенні розміру розкрадання враховується:

– усе майно, викрадене з одного й того самого місця, одним і тим самим способом;

– усе майно, викрадене групою осіб, незалежно від частки кожного зі співучасників;

– усе майно (та гроші), використане, реалізоване чи повер-

 

нене.


 

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на

 

викрадення у великому розмірі, але фактично розкрадання було вчинено лише на незначну суму, дії винного кваліфікуються як замах на розкрадання у великому розмірі за ст. 15 КК і відповід- ною частиною статей Особливої частини (ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 3 ст. 190 ч. 3 ст. 189 КК).

У разі вчинення  винною особою декількох  злочинів проти

власності, одні з яких були закінченими, а інші – ні, незакінчені злочини кваліфікуються окремо з посиланням на відповідну час- тину ст. 15 КК.


Вартість викраденого майна повинна бути повністю обґрунтована і доведена. Осудною може бути лише така сума, яка не викликає ніяких сумнівів і доведена всіма доказами у справі.

У тих же випадках, коли винна особа мала намір викрасти певну суму грошей чи майна на певну суму, а фактично викрала більше, то її дії кваліфікуються, виходячи з тієї суми, яка фактич- но була викрадена.

Згідно з частиною 3 примітки до ст. 185 КК, розкрадання державного або колективного майна визнається вчиненим в особ- ливо великих розмірах, якщо воно вчинено однією особою чи групою осіб на суму, що в шістсот і більше разів перевищує не- оподатковуваний мінімум доходів громадян, установлений зако- нодавством України.

При визначенні особливо великого розміру розкрадання враховуються:

1) усі розкрадання,  вчинені винним, незалежно від витоку,

способу, форми і часу вчинення злочинів;

2) уся вартість викраденого групою осіб незалежно від част- ки, отриманої кожним співучасником (вирішальним є не розмір прибутку кожного злодія, а розмір заподіяної власникові майно- вої шкоди їхніми спільними діями).

Найбільше значення для кваліфікації розкрадання має спо- сіб його вчинення, як найважливіша його ознака. Залежно від способу розкрадання закон диференціює кримінальну відповіда- льність за різні види цих злочинів.

Ст. 185. Крадіжка

Найпоширенішим   є  таємний   спосіб   викрадення   чужого майна, грошей, цінностей. Головна ознака крадіжки – це таємний спосіб її вчинення. Таємно – значить непомітно:

1) для власника, володаря або охоронця – в їхню відсутність чи

і   в   їхню   присутність,   але   коли   вони   не   помічають   чи   не усвідомлюють факту розкрадання (через різні особливі обставини);

2) для третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається;

3) розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно спостерігається й усвідомлюється співучасниками та особами, причетними до цього злочину.


Найскладніше  визначити.  таємний  чи  відкритий  характер має розкрадання чужого майна тоді, коли воно вчиняється в присутності  сторонніх  осіб  (які  не  є  ні  матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи, тощо).

За такими обставинами розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним, оцінки присутніми його поведінки.   Якщо   винний   вважає   або   безсумнівно   знає,   що присутні при цьому одобрюють його дії чи, принаймні, байдуже ставляться до цього, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає, як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не одобрюють їх, і все ж таки чинить ви- крадення, то воно визнається відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняєть- ся в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факту ви- крадення через малолітність (до 5–6-річного віку), хворобливість або інші особливі обставини. При відмежуванні крадіжки від гра- бежу належить виходити зі спрямованості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи хара- ктер  учинюваних  винним  дій.  У  зв'язку  з  цим  викрадення  на- лежить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно вчи- нюється за відсутності потерпілого чи інших осіб, а й тоді, коли воно чиниться в їхній присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту про- типравного вилучення майна.

Вирішальним для відмежування таємного від відкритого розк- радання є суб'єктивний фактор – думка, міркування винної особи, її оцінка, оцінки присутніми його дій. Тому якщо винний сумлінно помилявся, вважав, що вчинене ним викрадення або ніхто не спо- стерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту викрадення, то воно визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів, що вчинюється викрадення.

З усього наведеного треба зробити висновок: головна різниця

між таємним та відкритим викраденням у тому, що при відкритому викраденні винний долає істотну психічну перешкоду, психічний бар'єр, докладає значних вольових зусиль для того, щоб їх подолати,


розуміючи, що його дії усвідомлюють, розуміють і осуджують при- сутні при цьому особи (власники, володарі, охоронці, сторонні). Та- ка психічна перешкода, бар'єр виникає й тоді, коли в дійсності факту викрадення ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і в кожну мить можуть затримати, покликати міліцію тощо.

Таємним визнається  розкрадання,  при вчиненні  якого вин- ний не зустрічає ніяких психічних перешкод, будучи впевненим у тому, що його дій ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту викрадення, а присутні при цьому – сторонні особи – не осуджують його дій або ставляться до них байдуже.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, учинення розкрадання групою осіб, у великих розмірах), крадіж- ка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена з проник- ненням у житло, приміщення чи інше сховище (ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК).

Проникнення – це термін не технічний, а юридичний. Головне в ньому не фізичне пересування чи перебування, не фізичний рух, а його юридичний зміст – за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщенні, сховищі чи в житлі; легально чи нелегально вона ввійшла, вторглася до приміщення, сховища, житла.

Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення в приміщення, сховище чи житло, щоб учинити крадіж- ку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватись як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безпе- решкодно, а також за допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із приміщення, сховища чи житла без входу до них. (Див.: п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. – Там само. – С. 120-121).

Проникнення – це нелегальне, без дозволу, поза волею поса- дових чи матеріально відповідальних осіб або громадян, які пра- цюють чи відпочиваючих у приміщенні, сховищі, чи мешканців житла, або в даний час відсутніх.

Проникнути в приміщення, сховище чи житло винний може:

– за допомогою усунення перешкод (запорів, замків, загоро-

ди, охорони тощо);

– подоланням опору людей;

– обманом;


– використанням зручних обставин, наприклад, коли, примі- щення сховище чи житло залишене незачиненим, без охорони тощо. Не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, сховище чи житло викрадення, якщо винна особа була допущена в приміщення, сховище чи в житло уповноваженою або яка там меш- кає особою, або опинилася там з їхнього дозволу, за їх запрошенням, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, наприклад, викра- дення товарів із магазину під час його роботи не може кваліфікува- тися як учинене з проникненням у приміщення, оскільки за такими обставинами немає проникнення.

Не можуть вважатися  такими, що проникли  в приміщення чи сховище, ті особи, які в цих приміщеннях працюють, – сторо- жі, підсобні робітники, вантажники, якщо вони вчинили викра- дення під час роботи.

Не може бути кваліфікуючої ознаки «проникнення в житло»

в діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квартирі.

Проникнення в приміщення, сховище чи житло є кваліфіку- ючою ознакою не саме по собі, а лише за наявності мети – викра- сти майно чи гроші. Причому, треба довести, що цю мету винний мав уже, проникаючи в приміщення, сховище чи житло. Якщо ж така мета виникла у винного уже під час перебування в примі- щенні, сховищі чи житлі, куди він увійшов легально, за дозволом чи за запрошенням, то його дії не мають такої кваліфікуючої ознаки. В тих випадках, коли винний потрапив до приміщення, сховища чи в житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід з метою викрадення майна чи заволодіння ним, його дії кваліфікуються як вчинені з проник- ненням до приміщення, сховища чи в житло.

«Приміщенням»   визнається  будова,  споруда,  призначена для розміщення там людей чи матеріальних цінностей. Воно мо- же бути як постійним, так і тимчасовим, як стаціонарним, так і пересувним.

«Інше сховище» – це відведення для постійного чи тимчасо-

вого зберігання матеріальних цінностей ділянки території, які обладнані загородою чи технічними засобами або забезпечені ін- шою охороною: пересувні автолавки, рефрижератори,  контейне- ри, сейфи та інші сховища.


До «інших сховищ» не відносяться ділянки території, які вико- ристовуються не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої- небудь продукції (городи, садки, баштани, ставки тощо).

«Житло» – це приміщення,  яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, кварти- ра, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті складові його частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балко- ни, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (ві- докремлені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Якщо викрадення було вчинено з проникненням у примі- щення, сховище чи житло за попередньою  змовою групою осіб, то дії винних кваліфікуються за частиною третьою ст. 185 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за частиною другою цієї статті непо- трібно. Але осудними у вину повинні бути поставлені всі квалі- фікуючі ознаки злочину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у житло приміщення чи інше сховище було вчинене за попереднім згово- ром з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфі- куються за ч. 3 ст. 185 КК. Крадіжка визнається кваліфікованою і в  тих  випадках,  коли  цим  потерпілому  була  заподіяна  значна шкода (ч. 4 ст. 185 КК).

Для визначення розміру шкоди враховуються:

– вартість викраденого на час вчинення злочину;

– кількість викраденого майна;

– значущість майна для потерпілого;

– матеріальне становище потерпілого;

– наявність у потерпілого утриманців та інші обставини.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність ви- краденого, престижність володіння певним майном), при визначенні розміру  викрадення  не  враховуються.   Розмір  заподіяних потерпілому збитків визначається, виходячи з вартості майна на мо- мент  вчинення  злочину  за  державними  роздрібними (закупівельними)   цінами.   Це   стосується   і   тих   випадків,   коли вилучені в потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи


добуті на законних підставах. Якщо потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, то вартість повинна визначати- ся, виходячи з цих цін на час вчинення злочину.

Крадіжка – злочин умисний, умисел тільки прямий, оскільки суб'єкт діє з корисливою метою – залучити чуже майно у свою власність – використати його чи розпорядитися ним як своїм.

Відповідальними  за крадіжку (ст. 185 КК), згідно з ч. 2 ст.

22 КК, є всі осудні особи, що досягли чотирнадцятирічного віку.