Ст. 152. Згвалтування

Найпоширенішим серед статевих злочинів є згвалтування.

Згвалтуванням  в кримінальному  праві називають  статевий акт, учинений проти волі потерпілої із застосуванням фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного стану потерпілої.


Згвалтування порушує статеву волю жінки, яка є видовим об’єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє лише ста- теву волю жінки.

Статева  воля  чоловіка  кримінальним  законом  не охороняється і потерпілим від згвалтування не може бути особа чоловічої  статі  (особлива  думка  авт).  Статевою  волею володіють  усі  фізично  та  розумово  розвинуті  особи,  які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій.  Це  значить,  що малолітні,  віком  до 14-ти  років,  душевно- хворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею  не  володіють.  Відносно  цих  осіб  відповідний  статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

Сутність  згвалтування  полягає  у вчинені  статевого  акту поза волею жінки, без її згоди – насильно чи із застосуванням по- гроз із використанням безпорадного стану.

Статевий акт визнається згвалтуанням, якщо опір жінки ста- тевому акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито су- перечить, а насправді не перечить статевому акту.

При згвалтуванні статевий акт вчиняється насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утримання силою, зв’язування, завдання ударів, побоїв і подібних дій, які справді могли змусити потерпілу  припинити  опір, могли здолати його). При згвалтуванні статевий акт вчинюється із застосуванням пог- рози – убивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій потер- пілій чи її близьким та рідним (дітям чи батькам) за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.

Не визнаються ознаками згвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу припинити опір:

– застосувати насильство колись, у майбутньому;

– знищити чи пошкодити малоцінне майно;

-   розповсюдити  ганьбуючі  вигадки  чи  дійсні  факти,  які можуть зашкодити гідності потерпілої.

Погрози такими наслідками не перешкоджають потерпілій можливості вжити відповідних засобів захисту.

Статевий акт визнається згвалтуванням, якщо він був учи- нений з використанням безпорадного стану потерпілої, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчи-


нюваних  нею  дій  або  чинити  опір  винному,  який  міг усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані.

Такий  стан  може  виникнути  через:  хвороби,  похилий  вік,

фізичні недоліки, малолітність, патологічне сп’яніння і т. ін.

Фізіологічне сп’яніння, алкогольне чи наркотичне, теж може бути визанне безпорадним станом, але таке буває лише тоді, коли потерпіла була настільки п’яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти того, що з нею робиться, і тому не могла чи- нити опір насильству.

Для відповідальності за згвалтування не має значення, через що виник безпорадний стан потерпілої – чи його створив винний, чи він виник незалежно від його дій.

Щоб  визначити,  чи  була  потерпіла  в  безпорадному  стані

внаслідок  застосування  лікарських  препаратів,  наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.

Не визнається згвалтуванням:

– статевий акт із застосуванням обману (брехливої обіцянки одружитися) або зловживання довір’ям;

– будь-яке інше намагання вчинити статевий акт будь-яким чином, крім застосування фізичного насильства, погрози чи ви- користання безпорадного стану потерпілої (чи потерпілого).

Потерпілою від згвалтування визнається всяка жінка (чи чоловік) незалежно ні від її родинних відносин з винним (знайо- ма, дружина, родичка чи зовсім незнайома), ні від того, були чи не були перед тим між потерпілою та винним статеві стосунки.

Для визнання жінки потерпілою не мають значення ні її вік, ні її попередня поведінка, ні її моральне обличчя, ні попередні статеві стосунки.

Згідно з ч.2 ст. 27 КПК, справа про просте згвалтування (ч.1

ст. 155 КК) порушується не інакше як за скаргою потерпілої. Так, справа  не  може  бути  порушена  за  заявою  близьких  родичів, друзів  потерпілої  чи інших  осіб. Лише у виняткових  випадках, коли такий злочин має, особливе резонансне значення або коли потерпіла через свої фізичні вади чи залежність від винного, або з інших причин не може захистити свої законні права, інтереси, то прокурор може порушити справу про відповідальність за просте згвалтування і за відсутності скарги потерпілої.


Порушена справа про просте згвалтування не може бути закритою за примиренням потерпілої з обвинуваченим.

Закінченим  згвалтуванням  вважається  з  моменту  початку

статевого акту у фізіологічному розумінні, тобто з моменту за- ходження статевого органа чоловіка в статеві органи жінки, незалежно від дефлорації і сім’явиливу. Якщо ж винний не зміг, за  причин  від  нього  незалежних,  увійти  статевим  органом  у статеві органи жінки, то дії кваліфікуються як замах на згвалту- вання за ст. 15 та ч.1 ст. 152 КК.

Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної си- ли, погроз чи використання безпорадного стану потерпілої визнається замахом на згвалтування і в тих випадках, коли вин- ний внаслідок малолітності чи старості або фізичних недоліків об’єктивно не міг вчинити фізіологічний статевий акт.

У тих випадках, коли винний відмовився від згвалтування добровільно,  хоча мав можливість  це зробити,  він звільняється від кримінальної відповідальності за замах на згвалтування (ст.17

КК). При добровільній  відмові  від згвалтування  особа  підлягає

відповідальності   лише   за   ті   дії,   які   містять   у   собі   склад закінченого іншого злочину.

Добровільна відмова від згвалтування можлива лише до по- чатку статевого  акту, бо з моменту  його початку  злочин вважається закінченим. Для визнання відмови від згвалтування як добровільної потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від нього і з власної ініціативи (волі) припинила злочинні дії. В таких ви- падках  особа може нести відповідальність  за фактично  вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину.

Кримінальна відповідальність можлива і за готування до згвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила такі дії, які безсумнівно  свідчать,  що  винний  готувався  згвалтувати  певну особу – мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (щоб зв’язати чи привести цю осо- бу до безпорадного стану), шукав цю особу і т. ін.

Безпосереднім  виконавцем  згвалтування  може  бути  особа

чоловічої чи жіночої статі, яка досягла 14-річного віку (ч.2 ст.22

КК). Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки, і жінки.


Частина 2 ст.152 КК передбачає відповідальність за повтор- но вчинене згвалтування (особою, яка раніше вже вчинила такий злочин):

– якщо відностно попереднього згвалтування ще не закінчилися  строки відповідальності  за нього (ст.49 КК) або не знята чи не погашена судимість (ст.91 КК);

– якщо винний вчинив попереднє згвалтування чи замах на

цей злочин;

– якщо винний у попередньому вчиненому злочині був співучасником;

–   незалежно   від   того,   чи   було   засуджено   винного   за попереднє згвалтування;

– незалежно і від того, хто був потерпілою в попередньому та

повторному згвалтуванні: та сама жінка чи це були різні особи (по- терпілою  при повторному  згвалтуванні  може бути та сама особа, якщо умисел її згвалтувати виник у винного вдруге). При вирішенні питання про повторність згвалтування, попередні випадки згвалту- вання, коли потерпіла від згвалтування не подала заяви про притяг- нення винного до відповідальност,і не враховуються.

Кваліфікуючі ознаки злочину ч.3 ст.152 КК:

– вчинення згвалтування групою осіб;

– згвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Згвалтування визнається груповим, якщо воно було вчинено:

– групою осіб відносно однієї потерпілої, коли статевий акт вчинив тільки один із винних, а інші сприяли йому в цьому, впливаючи фізично чи психічно на потерпілу;

– групою осіб відносно однієї потерпілої, коли статевий акт

вчинили всі чи декілька членів групи.

Якщо ж насильство було застосоване одночасно, в одному і тому ж місті, але різними  винними  відносно  різних потерпілих без єдності наміру, то таке згвалтування не визнається груповим.

Дії особи, яка сприяла вчиненню згвалтування, але сама особисто статевого акту з потерпілою не вчиняла, не застосову- вала до потерпілої ні фізичного, ні психічного насильства, ви- знаються не співвиконавством, а пособництвом.

Згвалтування,  вчинене однією особою з допомогою  пособ-

ника, не визнається вчиненим групою осіб.


Згвалтування кваліфікуються як згвалтування неповнолітнього, тобто особи жіночої чи чоловічої статі, яка не досягла  18-річного  віку,  якщо  винний  знав  або  міг  знати,  що вчинює згвалтування неповнолітнього.

Неповнолітніми потерпілими від згвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років.

Кваліфікуючими ознаками злочину згідно з ч.4 ст. 152 КК є:

–  вчинення  згвалтування,  яким  були  причинені  особливо тяжкі наслідки;

– згвалтування малолітньої потерпілої чи малолітнього потерпілого.

Особливо тяжкі наслідки згідно з ч.4 ст.152 КК:

– смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого ор- гана чи його функції, душевна хвороба або інший розлад здро- ров’я,  поєднаний  зі  стійкою  втратою  працездатності  не  менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, перериван- ня вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а також за- раження вірусом імунодефіціту людини або сифілісом, що стало- ся внаслідок згвалтування.

Згвалтування малолітньої, тобто дівчинки (чи хлопчика) ві- ком до 14-ти років, кваліфікується за ч.4 ст.152 КК лише тоді, ко- ли винний знав або допускав, що вчинює насильницький  стате- вий акт з малолітньою, чи міг і повинен був це передбачити.

Згода малолітньої (чи малолітнього) на вчинення з нею ста-

тевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в та- кому віці не розуміє характеру та значення таких дій.  Тому вчи- нення статевого акту з малолітньою чи малолітнім завжди на- лежить кваліфікувати за ч.4 ст.152 КК.

Відповідальність  за згвалтування  настає  з чотирнадцяти

років (ч.2 ст.22 КК).