Ст. 447. Найманство

Кримінальна відповідальність за найманство була встанов- лена Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» від 11 листопада 1993 р. в зв'язку з ратифікацією 14 липня 1993 р. Міжнародної конвенції «Про бо- ротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням та навчан- ням найманців».

Участь громадян однієї держави у військовому конфлікті на території іншої країни, громадяни якої виступають в якості найманців,  підриває  добрі стосунки,  міждержавні  відносини  та- ких   країн.   В   цьому   полягає   і   суспільна   небезпечність   дій найманців.

Найманство, як загальне поняття, це запрошення або прий- няття добровольців для участі у збройних конфліктах (зовнішніх або внутрішніх) інших держав або насильницьких діях щодо державної влади за певну винагороду (переважно грошову).

Об'єктом злочину є мир та мирне співіснування конкретних

держав.

Об'єктивна сторона злочину полягає в активних діях, спря-

мованих на:

1) вербування найманців;

2) фінансування найманців;

3) матеріальне забезпечення найманців;

4) навчання найманців;

5) використання найманців.

Вербування найманців – це запрошення, набір чи залучення шляхом домовленості добровольців для їх участі у воєнних конфліктах або насильницьких діях особисто або у воєнізованих формуваннях чи групах.

Вербування може бути проведене, наприклад, по телефону, за допомогою  всесвітньої  електронної  мережі  (Інтернету),  шля- хом листування тощо. Згода особи, яку вербують, може бути на- дана як в письмовій (шляхом підписання контракту, розписки в отриманні грошей тощо), так і в усній формі.

Злочин буде вважатися закінченим з моменту викладення вербувальником пропозиції щодо участі у збройному конфлікті іншої країни за відповідну матеріальну допомогу.

Відмова особи від такої пропозиції не є тим чинником, який

обумовлює відсутність в діях вербувальника закінченого складу злочину.

Фінансування найманців – це забезпечення найманців гро- шовими коштами, а також надання винагороди за участь у зброй- ному конфлікті.

Матеріальне  забезпечення  –  це  надання  найманцю,  крім

грошей, ще і речей, необхідних для виконання найманцем своїх завдань  (уніформа,  зброя,  документи  для  проїзду  –  візи, закордонні паспорти – до району збройного конфлікту тощо).

При матеріальному забезпеченні найманець може отримати ті ж самі грошові кошти або майно, як і при фінансуванні, але в першому  випадку  вони  виступають  в  якості  необхідної матеріальної умови виконання найманцем тих дій,для здійснення яких він був завербований, а в другому – виступають уже в якості винагороди за участь у збройному конфлікті.

Навчання найманців – це проведення заняття з ними по оволодінню прийомами, способами, методами та формами веден- ня бою чи вчинення інших насильницьких дій.

Використання найманців – це направлення їх у місця зброй- них конфліктів або залучення їх до збройного конфлікту чи до вчинення насильницьких дій.

Насильницькі дії – це застосування зброї або фізичної сили (ведення бою, захоплення заручників, нанесення тілесних уш- коджень,  убивство  тощо)  на  території  іншої  держави  до  будь- якого державного діяча цієї держави з метою позбавити його вла- ди або примусити відмовитися від влади на всій території держа- ви або на певній її частині.

Насильницькі дії можуть полягати в захопленні важливих об'єктів іншої держави (засобів масової інформації, зв'язку, банків, державних  приміщень  тощо) з метою повалення  державної  влади або порушення територіальної цілісності держави.

Злочин буде закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з перерахованих у ст. 447 КК дій. Якщо такі дії були пов'язані з умисним убивством, нанесенням тілесних ушкоджень, підпалом житла, споруд тощо, організатори, керівники та виконавці таких дій будуть відповідати за сукупністю злочинів, наприклад, за ст.

447 КК і ст. 115 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу та спеціальної мети – використання найманців у збройних конфліктах інших держав або їх використання у на- сильницьких діях щодо державної влади чи територіальної цілісності будь-якої держави. Злочин може вчинятися з різних мотивів (політичних, соціальних, економічних, корисливих чи інших особистих).

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447 КК, може бу- ти громадянин  України,  іноземець  або особа  без громадянства, які досягли 16-річного віку.

Частина  друга  ст.  447  КК  передбачає  відповідальність  за

участь без дозволу відповідних органів державної влади в зброй-

них конфліктах інших держав.

Характерними ознаками цього злочину є:

1) наявність збройного конфлікту на території іншої держави;

2)  безпосередня   участь  у  збройному   конфлікті   в  іншій державі (участь в бойових діях, застосування зброї, вчинення на- сильства, керівництво боєм тощо);

3) відсутність дозволу відповідних органів державної влади

України для такої участі;

4)  суб'єктом  цього  злочину  може  бути  лише  громадянин

України;

5) наявність спеціальної мети з боку учасника збройного конфлікту -отримання матеріальної винагороди (одержання гро- шей чи майна, права на майно чи вигоди майнового характеру самим учасником або членами його родини тощо).

Сукупність зазначених ознак створює злочин, передбачений ч. 2 ст. 447 КК.