Ст. 129. Погроза убивством

Погроза убивством є психічним насильством над особою Суспільна небезпечність цього злочину в тому, що він позбавляє потерпілого  спокою:  небезпека  його  вчинення  постійно переслідує потерпілого, не дає йому змоги ні працювати, ні відпочивати.

Погроза  вбити  може  бути  доведена  до  потерпілого  будь- яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.

Відповідальність  передбачається  лише  за  погрозу  убивст-

 

вом.


 

Обов’язковою ознакою складу злочину є реальність погрози.

 

Якщо  сам  потерпілий  не  вірить  в  реальність  погрози,  то  вона складу злочину не має.

Відповідальність за погрозу настає, незалежно від її мотивів,

з досягненням віку з 16-ти років.

Ст. 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Безпосередній об’єкт злочну – здоров’я людини.

Об’єктвна сторона злочину – створення реальної загрози зараження потерпілого ВІЛ-інфекцією або іншою невиліковною хворобою.

Способом поставлення в небезпеку зараження найчастіше є статеві зносини, але не можна виключати й інші дії.

Злочин важається закінченим з моменту поставлення іншої особи в небезпеку зараження незалежно від наслідків.

Суб’єктом  злочину – особа, яка досягла віку 16 років, яка знає про наявність у неї ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Суб’єктивна сторона характеризується умислом: суб’єкт усвідомлює наявність у нього ВІЛ чи іншої невиліковної хвороби і водночас усвідомлює, що своїми діями ставить потерпілого в небезпеку зараження.

Частина 2 ст. 130 КК передбачає відповідальність за зара- ження іншої особи хворобою, про яку йдеться в ч. 1, якщо винна особа знала, що вона є носієм вірусу.


Суб’єктивна сторона злочину таких дій характеризується прямим або непрямим умислом.