Ст.  371.  Завідомо  незаконні  затримання,   привід  або арешт

Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має

право на свободу та особисту недоторканність. Незаконні затри- мання, привід або арешт порушують важливі конституційні права особи.

Об'єктом        злочину          є          право людини          на        особисту

недоторканність, разом з тим, на неприпустимість її незаконного арешту, приводу або затримання. Це право закріплене також в ст.

3 Загальної декларації прав людини 1948р.; ст. 5 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.

Затримання  –  це  короткострокове   позбавлення  волі  (не більш як на 72 години) особи, яка підозрюється у вчиненні зло- чину, за який може бути призначене позбавлення волі. Підстави і порядок передбачено ст. 106, 106, 115, 149, 165 КПК.

Привід – це примусове доставлення особи в органи дізнання чи досудового слідства або в суд, яка без поважних причин не з'явилася  в  ці  органи  за  викликом.  Підставами  цього  є  ст.  70,

72,135,136 КПК.

Арешт (взяття під варту) – це міра запобіжного заходу, що застосовується до підозрюваного (обвинуваченого) з метою запобігти спробам ухилитись від дізнання слідства або суду, пе- решкодити встановленню істини в кримінальній справі або про- довжити злочинну діяльність.

Арешт є також вид покарання,  яке призначається  вироком суду строком від одного до шести місяців, а також як адміністративне  стягнення,  яке  призначається  постановою  суду на строк до 15 діб. Під арештом слід розуміти санкціоноване суд-


дею  тримання  підозрюваного  (обвинуваченого)  під  вартою  як запобіжний захід.

Об'єктивна сторона (ч. 1 ст. 371 КК) полягає в завідомо незаконному  затриманні  чи незаконному  приводі; а ч. 2 ст. 371

КК – в завідомо незаконному арешті або триманні під вартою.

Завідомо незаконним є затримання, привід, арешт не в по- рядку, визначеному КПК та Законом України "Про попереднє ув'язнення"   від  30  червня  1993  р.  без  винесення  постанови, санкції судді.

Суб'єктивна сторона – прямий умисел.

Мотив – корисливість, помста, бажання шляхом порушення закону розкрити злочин тощо.

Кваліфікуючими обставинами злочину (ч. з ст. 371 КК) є дії:

1) поєднані зі спричиненням тяжких наслідків (замах на са- могубство, самогубство, звільнення з роботи, захворювання на душевну хворобу, заподіяння значної матеріальної шкоди тощо);

2) вчинені з корисливих мотивів (бажання отримати матеріальну вигоду);

3) скоєні в інших особистих інтересах (помста, заздрість, кар'єризм, бажання розкрити злочин шляхом порушення закону тощо).

Суб'єкт злочину – спеціальний (працівник органу дізнання, слідчий, прокурор, суддя). Приватні особи за такі дії несуть відповідальність за ст. 146 КК.