Ст. 345. Погроза або насильство  щодо працівника  пра-

воохоронного органу

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що такими діями порушується або може бути порушена нормальна робота правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання ними своїх службових обов'язків, підривається їх авторитет, за- подіюється шкода їх здоров'ю або здоров'ю близьких родичів.

Об'єктом злочину є безпека працівника правоохоронного органу, його здоров'я та здоров'я близьких родичів, а також його майнові інтереси.


Об'єктивна сторона характеризується активними діями.

Це, зокрема: 1) погроза убивством; 2) погроза насильством;

3) погроза знищення або пошкодження майна; 4) заподіяння по- терпілому побоїв; 5) заподіяння легких або середньої тяжкості ті- лесних ушкоджень; 6) заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Слово «погроза» в словнику української мови визначено як обіцянка заподіяти яке-небудь зло, неприємність; можливість або неминучість виникнення, настання чогось небезпечного, прикро- го для кого-небудь.

Термін  «насильство»  визначено  як  застосування  фізичної сили до кого-небудь, застосування сили для досягнення чого- небудь, примусовий вплив на когось.

Під      погрозою        убивством   слід        розуміти   виражений   у

відповідній формі і доведений до працівника правоохоронного органу намір позбавити його життя або життя його близьких родичів.

Згідно з постановою ПВСУ «Про застосування судами зако- нодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохорон- них органів» від 26 червня 1992 р. за № 8, на відміну від погрози убивством (ст. 129 КК), для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 345 КК наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз не є обов'язковою.

Під      погрозою        насильством –          погроза           заподіяння

потерпілому  побоїв, мордування,  катування  чи тілесних ушкод-

жень.

Під погрозою  знищення  чи пошкодження  майна  – погроза його знищення будь-яким способом (підпал, вибух, затоплення водою тощо).

Під майном слід розуміти як рухоме (гроші, цінні папери,

носильні речі, автомобілі, мотоцикли, худоба тощо), так і неру- хоме  (жилий  будинок,  дача,  плодоягідні  та  інші  насадження, посіви тощо).

Знищення  майна  –  це  доведення  його  до  повної непридатності використання за призначенням; пошкодження – це погіршення його якості, зменшення цінності, приведення на дея- кий час у стан, не придатний для використання за цільовим при- значенням.


Потерпілими від злочину можуть бути лише працівники правоохоронних   органів   та  їх  близькі   родичі.   Ст.  2  Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохорон- них   органів»   від   23   грудня   1993   р.   до   таких   працівників відносить:

працівників прокуратури, внутрішніх справ, СБУ, митних органів, охорони державного кордону, державної податкової адміністрації, державної контрольно-ревізійної служби, рибо- охорони,  державної  лісової  охорони,  інших  органів,  які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Повноваження  цих органів  визначено  в законах,  положен-

нях, наказах, інструкціях тощо.

Посягання  на  технічних  працівників  цих  органів  – секретарів, спеціалістів, операторів, робота яких не пов'язана з правозастосовними чи правоохоронними функціями, має кваліфікуватися як злочини проти особи, власності тощо.

Термін «у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків» означає, що злочинні дії можуть бути вчинені під час виконання ними службових обов'язків і у вільний від роботи час в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, у відпустці).  Відповідальність   за  такі  дії  буде  й  тоді,  коли  це пов'язано з виконанням службових обов'язків у майбутньому або помстою за службову діяльність у минулому.

Якщо такі дії пов'язані з грубим порушенням громадського

порядку, їх слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (ст. 345 та

296 КК).

Близькими родичами, згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників правоохоронних органів», є: бать- ки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки.

Суб'єктивна сторона злочину – умисна форма вини.

Мета – перешкодити виконанню потерпілим своїх обов'язків або домогтися прийняття неправомірного рішення чи помститися йому за службову діяльність.

Суб'єкт злочину-загальний.  Вік залежить від характеру вчи-

нення дій та тяжкості наслідків. За дії, передбачені  ч. 1 ст. 345

КК, та за умисне заподіяння  побоїв чи легких тілесних  ушкод-

жень (ч. 2 ст. 345 КК) відповідальність настає з 16-річного віку.


Якщо  винний  умисно  заподіяв  потерпілому  середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 і ч. з ст. 345 КК), відповідальність настає з 14-річного віку (ст. 22).

Кваліфікуючі ознаки: за ч. 2 ст. 345 КК – заподіяння побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень; за ч. 3 – заподіяння  тяжкого  тілесного  ушкодження;  за  ч.  4  –  діяння, вчинені організованою групою.