ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ОСОБИ

Злочини проти життя:

Умисне убивство.

Умисне убивство, вчинене в стані сильного душевного хви-

лювання.

Умисне убивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Умисне убивство  при перевищені  меж необхідної  оборони або в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Убивство через необережність.

Доведення до самогубства.

Убивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої особи. Убивство – один із найтяжчих злочинів. Воно позбавляє потерпілого найціннішого блага – життя.

Убивство – це заподіяння смерті іншій особі. Самогубство або замах на самогубство убивством не називається, оскільки об’єктом убивства  може бути тільки життя іншої людини відносно вбивці. Але сприяння самогубству чи допомога самогубцеві в досягнені ним цієї мети визнається сприянням вбивству, оскільки в цьому випадку заподіюється смерть іншій людині.

Об’єктом  убивства є життя. Убивство  може бути вчинено

тільки відносно живої людини, незалежно від її віку, стану здо-

ров’я, гомадського стану чи властивостей її особи.

Життя як об’єкт кримінально-правової охорони – це певні суспільні відносини, що існують задля охорони біологічної осно- ви життя.

Якраз  тому,  що  об’єкт  посягання  при  вбивстві  –  певна

сукупність суспільних відносин, які забезпечують охорону біологічної  особи,  кримінальний  закон  містить  низку кримінально-правових   норм,  що  охороняють  ці  відноситни,  – ст. 115 – 119 КК.

Початок життя людини фіксується з моменту фізіологічних

пологів  її  матері.  Початок  фізіологічних  пологів  (патологія  до уваги не береться) –це якраз той момент, коли закінчується роз- виток плода, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері;


тоді й фіксується поява нового життя, нового громадянина. З цьо- го моменту кримінальний закон і бере життя цього громадянина під свою охорону.

Посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плоду до початку фізіологічних пологів, кваліфікуються як аборт.

Настання  смерті  пов’язуються  не  з  припиненням  роботи серця,  а з незворотними  процесами  в головному  мозку  і центральній нервовій системі.

З настанням смерті внаслідок посягання на життя діяння вважаються  закінченим,  тобто  воно  містить  усі  ознаки закінченого злочину.

Посягання на життя може кваліфікуватися як замах на убив- ство лише тоді (якщо внаслідок посягання на життя смерть не на- стала – замах на убивство), коли воно було вчинено з прямим умислом, коли смерть потерпілого була бажаним наслідком для винного, коли заподіяння потерпілому смерті було метою дій винного.

Кримінальна  відповідальність  за убивство  настає  з 14 (чо-

тирнадцяти) років. (ч. 2 ст. 22 КК).

Суб’єктом злочинів, передбачених ст. 115 – 119 КК, визна- ються особи, яким до моменту вчинення убивства уже виповни- лось чотирнадцять  років. Цей вік настає з наступної доби після дня, коли особі виповнилося 14 років.

За відсутності в особи документів, які підтверджують її вік,

проводиться судово-медична експертиза для встановлення віку, а в необхідних випадках – і для визнання її осудності.

Якщо убивство було заподіяне в співучасті кількома особа- ми (двома або більше), то всі вони підлягають кримінальній відповідальності за убивство, вчинене спільно за змовою вбити потерпілого. У випадках навмисного убивства, вчиненого групою осіб, завжди треба з’ясувати характер дій кожного із співучасни- ків, а при кваліфікації злочину враховувати зміст їхнього умислу. Виконавцями злочину при вбивстві визанються ті особи, які діяли спільно, з наміром заподіяти смерть, і безпосередньо брали спів- участь у самому процесі заподіяння смерті. Виконавцями убивст- ва визнається кожен зі співучасників, який діяв з наміром убити потерпілого  і спричинив  йому  рани життєво  важливих  органів,


незалежно від того, яка з цих ран стала безпосередньою  причи-

ною смерті.

Виконавець убивства – не тільки той, хто безпосередньо спричинив смерть, чи той, хто викорнував дії, що утворюють об’єктивну сторону злочину убивства, а й той, хто в змові з ін- шими співучасниками був на місці убивства і мав намір убити потерпілого, але не зміг чи не встиг цього зробити за обставин, від нього незалежних (його випередили інші співучасники).