1.2. Товари і послуги як об’єкти комерційної діяльності

Товар як об’єкт комерційної діяльності

Товар — це все, що призначене для задоволення певної по- треби і пропоноване на ринку продажу. Товаром можуть бути матеріальні об’єкти, послуги,  місця, організації  та ідеї.

Класифікація товарів за сферою застосування

Традиційно товари поділяють на дві великі групи:

— споживчі товари, або товари широкого  вжитку (ТШВ);

— товари промислового призначення (ТПП).

Разом з тим, товари кожної з цих груп також класифікують за різними  характеристиками.

Товаром є все те, що може задовольнити певну потребу. Про- понується у вигляді об’єктів, послуг, осіб, місця, організації, ідеї на ринку для привернення  уваги, придбання та використання.

Товари групуються:

1) за призначенням;

2) за характером  вжитку та ступенем обробки;

3) за терміном  використання;

4) за призначенням  і ціною;

5) за способом  використання.

Традиційно товари поділяють: на споживчі (особистого користування)  і виробничого  призначення.

До споживчих товарів відносять:

1) товари тривалого  використання  (витримують  багаторазо- ве користування);

2) вироби  короткочасного користування  (споживані  за один

чи кілька циклів користування);

3) послуги  — об’єкти  у вигляді  дій,  вигод  чи задоволених вимог.

Споживчі послуги,  в свою чергу, поділяються на такі кате- горії:

1) послуги,  пов’язані з орендою  товарів, тобто із здаванням

їх в оренду на певний строк;


 

2) послуги, пов’язані з переробкою або ремонтом товарів, які належали споживачеві;

3) надання послуг нетоварного характеру (юридичних, кон- сультативних,  навчання).

Величезне розмаїття товару відповідно до споживчих звичок

можна згрупувати  за такими ознаками:

1) товари повсякденного попиту, які споживач, звичайно, купує часто, без особливих роздумів та з мінімальними зусилля- ми щодо порівняння їх між собою;

2) товари попереднього  вибору,  які споживач  порівнює  між

собою в процесі  вибору та придбання  за показниками придат- ності, якості,  ціни та зовнішнього  оформлення;

3) товари особливого  попиту — товари з унікальними харак- теристиками  або окремі марочні товари, для придбання яких значна частина покупців ладна докласти додаткових зусиль;

4) товари пасивного попиту, що їх споживач не знає або знав,

але, як правило, не задумується,  чи варто їх купувати.

Товари виробничого призначення  класифікуються:

1) за рівнем прийняття рішень, необхідних для здійснення покупки;

2) за величиною вартості;

3) за швидкість  споживання;

4) за роллю в процесі виробництва тощо. Сюди входять: спо- руди, основне та допоміжне  устаткування, сировина,  компонен- ти, готові деталі, виробничі запаси.

Створюючи  товар,  розробник  повинен  сприймати  цей про- цес як трирівневий.  Основоположним  тут є рівень товару за за- думом, де важать не стільки властивості даного товару, як виго- ди від нього споживачеві. Товар у реальному виконанні має п’ять найістотніших  характеристик:

1) рівень якості;

2) набір властивостей;

3) специфічне оформлення;

4) марочна назва;

5) специфічне упакування.

Товар з підсиленням припускає надання додаткових послуг та вигод: гарантій постачання та кредитування, монтаж, обслугову- вання після продажу.


 

Кожна фірма, яка займається випуском продукції, завчасно турбується про визначення її різноманітності  та асортименту. Товарний асортимент  характеризується:

— широтою, що залежить від кількості запропонованих  асор-

тиментних груп;

— глибиною, яка відображає кількість позицій  у кожній асор- тиментній  групі;

— зіставлюваністю, в основі якої співвідношення  між запро- понованими асортиментними групами з позицій спільності кінцевого використання, каналів розподілу, груп споживачів та діапазону цін.

Товари повсякденного  попиту — це товари, які купують ча-

сто, без особливих роздумів та з мінімальними зусиллями щодо порівняння їх між собою. Це, зокрема,  хліб, мило, цукерки,  ци- гарки тощо.

Товари  попереднього  вибору — це товари,  які покупець

ретельно вибирає,  порівнює  між собою за показниками якості, ціни, зовнішнього оформлення тощо. До них належать, зокрема, одяг, взуття, посуд.

Товари особливого попиту — престижні  дорогі товари, до

придбання яких покупці ладні докласти додаткових  зусиль. Та- кими вважають автомобілі, відеоапаратуру, предмети антиква- ріату.

Товари пасивного  попиту  — це товари,  про  які покупець нічого не знає, а якщо щось і знає, то, як звичайно, не думає про їх придбання. Це, приміром, страхові послуги, для реалізації яких потрібні значні зусилля з боку продавців.

Принципові  товарні  новинки,  такі,  якими  свого  часу були

мікрохвильові печі, перебувають у стані пасивного  попиту доти, доки інтенсивна реклама не познайомить  споживачів із вигода- ми їх використання.

Наведена класифікація товарів широкого  вжитку допомагає фахівцям вибрати правильну стратегію просування цих товарів з урахуванням специфіки процесу прийняття споживачем рішення щодо їх купівлі.

На промисловому ринку товари класифікують на підставі того,

яку участь вони беруть у виробничому процесі, якою є тривалість їх використання  і відносна вартість.


 

Капітальне майно використовують  у процесі виробництва як засоби праці. Ця група охоплює:

— будівлі і споруди;

— основне обладнання;

— допоміжне  обладнання.

Сировину й матеріали використовують  у процесі виробниц- тва як предмети праці. До них належать:

— природна  і сільськогосподарська сировина;

— основні матеріали (наприклад,  залізо, пряжа, цемент);

— допоміжні матеріали (для технічного обслуговування і ре- монту тощо);

— комплектуючі  вироби,  які входять у кінцевий  продукт  як його складові.

Ділові послуги, які поділяють на:

— послуги з технічного обслуговування і ремонту;

— послуги консультативного  характеру (консультації з питань права, аудиторські послуги, маркетингові дослідження тощо)

Специфіку  кожної  класифікаційної  групи  треба враховувати при визначенні стратегії  і тактики комерційної  діяльності.

Товарні знаки

Одним із важливих елементів товарної політики підприємства є рішення щодо використання  товарних марок.  Пропозиція  то- вару під певною  маркою  сприяє  зміцненню  його  ринкових  по- зицій, але водночас потребує додаткових витрат і відповідно підвищує ціну цього товару.

Товарна марка  — це ім’я, назва, символ, малюнок чи їх по-

єднання, призначені  для ідентифікації товарів чи послуг даного продавця і диференції їх від товарів конкурентів.

Товарний  знак  — це товарна марка,  що зареєстрована  у встановленому  порядку і має юридичний  захист.

Товарний знак є об’єктом  промислової  власності, його юри- дичний захист здійснюється  на основі Закону України «Про охо- рону прав на знаки для товарів та послуг», прийнятого  15 грудня

1993 р. Офіційну реєстрацію  товарних знаків (ТЗ) виконує Держ-

патент України.


 

Зареєстрований товарний  знак, як звичайно,  супроводжується буквою R у колі, іноді — позначенням ТМ (від англійської назви ТЗ —

«trade mark», що часом дослівно перекладають як «торгова марка»).

Згідно із Законом України офіційно зареєстрованими елемен- тами ТЗ не можуть бути:

— герби і прапори держав;

— емблеми, скорочення чи повні найменування міжнародних організацій  (приміром,  Червоний Хрест, ООН, ЮНЕСКО);

— родові назви товарів;

— знаки,  що дуже подібні до ТЗ відомих фірм (наприклад, aidas, abibas тощо, які нагадують знак adidas).

У 1994 р. Україна приєдналася  до «Паризької  конвенції»  — міжнародної організації, утвореної у 1883 р., яка контролює нор- ми охорони промислової власності. Відтепер товарні знаки ук- раїнських виробників мають юридичний захист на територіях усіх країн-учасниць  «Паризької  конвенції».

Функції товарних знаків:

— створюють відмінності  між товарами;

— полегшують  ідентифікацію товару;

— виступають гарантом  якості товару;

— надають інформацію про товар та його виробника;

— рекламують товар;

— підносять престиж продукції;

— забезпечують правовий захист товару.

Створення товарних знаків — це поєднання науки й мистец- тва, адже вони повинні одночасно  відповідати багатьом вимо- гам, основні з яких:

— новизна ідеї;

— асоціативність;

— естетичність;

— лаконічність;

— зручність вимови;

— легка запам’ятовуваність;

— гармонія  кольорів;

— а головне — можливість миттєвого розпізнання (як, наприк- лад, ТЗ фірми «Мерседес»).

З огляду на те, хто є власником  марок,  розрізняють  марки виробників і марки торговельних посередників  (дилерські марки).


 

Більшість марочних товарів виходить на ринок із марками виробників, які ще називаються загальнонаціональними  марка- ми. Ці марки орієнтовані  на широке  коло споживачів і є гаран- том якості продукції. Виробники витрачають значні кошти на підтримку своєї марки (контроль її якості, сервіс, рекламу тощо), що сприяє  підвищенню  цін на марочні товари. Головна мета — збільшити коло прихильників  даної марки.

Основні вимоги до якості товарів

Якість товарів чи послуг є одним із найважливіших факторів успішної комерційної  діяльності будь-якої організації.

На якість товарів впливають фактори сфери виробництва, умови вирощування рослинницької продукції, якість сировини, напівфабрикатів матеріалів, технології, обладнання, праці вироб- ників; фактори сфери розподілу, якість зберігання, транспорту- вання, реалізації; фактори сфери споживання: якість коротко- термінового  зберігання,  споживання  і засвоєння.

Якісні характеристики  однієї або декількох властивостей про- довольчих товарів називають показниками якості.

Показники якості товарів бувають одиничними, якщо визна- чають одну властивість продукції,  наприклад,  колір,  консистен- ція, вміст жирів, кислот,  цукрів тощо, і комплексними, якщо ха- рактеризують дві або більше властивостей продуктів, наприклад, зовнішній  вигляд фруктів об’єднує форму, розмір,  забарвлення тощо. Показники  якості поділяють також на органолептичні,  що визначаються за допомогою  органів чуття: форма, колір, стан поверхні, смак, запах, консистенція  тощо; фізико-хімічні: питома вага, щільність, температура плавлення, масова частка води, цукру, кухонної солі, кислот, жиру тощо; мікробіологічні: вміст сальмонел, бактерій кишкової  палички, дріжджів тощо.

Кількісну характеристику  показників  якості вивчає наука ква-

ліметрія (від лат. юуалітас — якість і грец. метрео — вимірюва- ти). Фізичні  показники  якості  визначають  фізичними  методами за допомогою приладів, наприклад, температуру плавлення за допомогою  термометра,  щільність рідин — пікнометра  або аре- ометра, інтенсивність забарвлення — калориметра, показник заломлення  — рефрактометра;  хімічні показники  — хімічними


 

методами, наприклад, масову частку кислот — титруванням роз- чином лугу, кухонної  солі — титруванням  розчином  азотнокис- лого срібла; мікробіологічні  показники — методами мікробіології, наприклад, знімають проби з продуктів, сіють їх на поживне се- редовище і підраховують кількість окремих груп мікроорганізмів, що проросли.

Показники  якості товарів умовно об’єднують в групи: показ-

ники призначення, збереженості, естетичні, транспортабельності, безпеки  у споживанні.

Показники  призначення  характеризують  властивості продук-

ту. До них відносять фасування, пакування, маркування, органо- лептичні, фізико-хімічні,  мікробіологічні  показники.

Показники збереженості відображають здатність продукту зберігати  якість протягом  певного строку за оптимальних умов.

Естетичні показники  — це інформаційна  виразність  товару, привабливість, раціональність форм, товарний вигляд пакуваль- ного матеріалу, чіткість маркування, виконання усіх позначень тощо.

Показники транспортабельності  — це здатність харчових про- дуктів зберігати  споживні  властивості під час перевезення.

Показники  безпеки  характеризують  нешкідливість  продукту для людини при споживанні.

Оцінюючи продукцію,  встановлюють рівень її якості, який по- лягає у співвідношенні  значень показників  якості продукції з ба- зовими  значеннями відповідних показників.

Продовольчі товари за показниками якості поділяються на стандартні (відповідають всім вимогам  стандарту), нестандартні (не відповідають вимогам одного або декількох показників), брак технічний (підлягають переробці) і абсолютний (не можуть вико- ристовуватися  в їжу).

Стандартну  продукцію  деяких  видів продовольчих  товарів

поділяють на товарні сорти. Сорт — це градація якості продукції певного  виду за одним або кількома показниками якості,  вста- новленими  нормативною  документацією.

Головне завдання фахівців — товарознавців — вивчення якості

товарів, а підвищення якості є одним з важливих народногоспо- дарських завдань. Стандартизація забезпечує розробку норма- тивних вимог  для кожного  з зазначених  показників  і дозволяє


 

підвищити якість продовольчих товарів. Випереджуюча стандар- тизація полягає у встановленні підвищених вимог до досягнутих норм на практиці і наближення їх до міжнародних стандартів.

Якість  — це сукупність  властивостей  продукції,  покликаних

задовольняти потребу відповідно до призначення продукції. Будь- який продукт являє собою сукупність властивостей, куди входять надійність, ергономічність,  естетичні властивості,  безпека  і еко- логічність.

Якість продукції вимірюють системою показників,  що харак- теризують надійність, функціональність, довговічність, ремонто- придатність, економічність, дизайн, легкість у користуванні та інші споживчі  властивості товару.

Якість — абсолютний  показник,  результат праці; вона охоп- лює характеристики, які об’єктивно  закладені  в даний товар у процесі його розроблення  і виробництва,  хоча при тому окремі споживачі можуть сприймати  по-різному рівень якості одного й того самого  товару.

Сучасне виробництво  — це виробництво  високоякісної про-

дукції. Споживач часто надає перевагу якості, а не ціні, оскільки розуміє,  що висока якість знизить  витрати на експлуатацію,  ре- монт і більш повно задовольнить його потреби.

Якщо аналізувати причини  процвітання  фірм типу «Адідас»,

«Тойота», «Грундіг», «Фольксваген», то можна побачити, що імідж цих фірм базується на якості продукції,  а не на ціні.

А якість,  у свою чергу,  забезпечує  ріст продажів,  зниження витрат, збільшення прибутку.

Якість продукції,  що випускається, — це своєрідний  символ сьогоднішньої економіки підприємства. Як відзначають зарубіжні менеджери, якість — це не гасло, це ціла філософія, в якій зни- ження витрат, зростання продуктивності праці потіснені якістю продукції, що вийшла на передній план. Фірми різних країн і кон- тинентів, що випускають продукцію найрізноманітнішого асорти- менту, активно працюють над її якістю. Витрати на роботи щодо підвищення якості продукції мають значну питому вагу, яка постій- но росте. Підвищення якості — трудомістка  робота для підпри- ємства, оскільки зачіпає практично всі напрями діяльності і внас- лідок цього  виходить на такий  макроекономічний показник,  як якість життя.


Таблиця 1.1

Різниця в діяльності підприємств комерційного типу і підприємств, орієнтованих на показники  приросту

 

 

Критерій

Підприємства

Комерційного

типу

Орієнтовані на по-

казники  приросту

1

2

3

Ставлення до при-

бутку

Орієнтовані на отри-

мання надприбутків

Задовольняються

середньою нормою прибутку

Сфери функціо-

нування

Створюють нові сфе-

ри з новими продук- тами і технологіями

Працюють в тради-

ційних сферах

Ставлення до ри-

зику

Йдуть свідомо на

підвищений ризик

Поривання в сфери з

мінімальною часткою ризику

Ставлення до яко-

сті

Орієнтовані на над-

високу якість, на но- ві товари і послуги

Орієнтовані на тра-

диційну якість

Ставлення до пот-

реб

Формують нові пот-

реби

Задовольняють іс-

нуючі потреби

Стратегія щодо

конкурентів

Цінова стратегія

Розширення меж

ринку

Більш глибоке вхо-

дження на ринок

Поєднування надви-

соких і наднизьких цін

Стабільний середній

рівень цін

Ставлення до бан-

крутства

Розглядають як мож-

ливий варіант

Стараються мінімізу-

вати вірогідність бан- крутства

Розмір підприємс-

тва

Малі підприємства

іноді середні

Крупні фірми

Мотив діяльності

Отримання надвисо-

ких прибутків за раху- нок іншого поєднання виробничих чинників

Отримання прибутку

за рахунок кращої ор- ганізації, використо- вування всього поте- нціалу виробничих чинників, їх традицій- ного поєднання


 

Якість продукції  — результат якості:  праці, предметів  праці, засобів  праці,  технології,  управління, виробничого  середовища в цілому. Якщо ми одержуємо  якісний проміжний продукт, то він, у свою чергу, формує якість кінцевого  продукту,  а останній без- посередньо  впливає на якість життя, де разом  з такою складо- вою, як якість продукту і послуг, бере участь якість обороноздат- ності, природного середовища, інфраструктури, національного багатства.

Останніми роками передовими фірмами світу послідовно уп- роваджується  нова стратегія  управління якістю продукції.

Забезпечення якості розуміється не як технічна функція, реа- лізована якимось підрозділом,  а як систематичний  процес, про- низуючий всю організаційну  структуру  фірми.

Новому поняттю  якості  повинна відповідати  певна органі-

заційна структура  підприємства.

Питання якості  актуальні не тільки в рамках  виробничого

циклу,  а й у процесі  розробок,  конструювання,  маркетингу  і

післяпродажного обслуговування.

Якість повинна  бути орієнтованою  на задоволення  вимог

споживача,  а не виробника.

Підвищення якості вимагає  застосування  нової технології

виробництва,  починаючи з автоматизації  проектування  і кінча-

ючи автоматизованими  вимірюваннями  в процесі  контролю якості.

Всеосяжне підвищення якості досягається тільки зацікавле-

ною участю всіх працівників — від виконавця до керівника фірми.

Все це здійснене тільки тоді, коли діє чітко організована  сис- тема Управління якістю, спрямована на інтереси споживачів, що зачіпає всі підрозділи і прийнятна для всього персоналу.

Відповідно  до Декрету  КМУ «Про стандартизацію  і сертифі- кацію», в Україні створено систему сертифікації продукції УкрСЕП- РО, функціонування якої спрямоване на забезпечення  належно- го рівня якості продукції.

Сертифікація — це дія, яка за допомогою  сертифіката відпо-

відності стверджує, що даний товар чи послуга відповідає стан- дартам якості.


 

Стандартизація і сертифікація продовольчих товарів

Кабінет Міністрів України 29 травня 1992 р. схвалив Концеп- цію з питань національної стандартизації, метрології і сертифі- кації, прийняв Декрет від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію». В Україні створено Державний  комітет стандар- тизації, метрології і сертифікації — Держстандарт України, Україн- ський науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації, інформатики,  а також обласні центри стандартизації,  метрології і сертифікації.

Держстандартом України спочатку  було розроблено  п’ять

основних державних стандартів, чинних з жовтня 1993 р.: Основні положення, Порядок розробки державних стандартів, Порядок розробки  і побудови технічних умов, Стандарти підприємств, За- гальні вимоги до побудови, змісту, викладу стандартів, на основі яких розробляються інші стандарти, а також впроваджено націо- нальну систему сертифікації (УкрСЕПРО). 31 липня 1995 р. вве- дено обов’язкову  сертифікацію харчових продуктів вітчизняного виробництва та тих, що завозяться з-за кордону, на відповідність вимогам  безпеки  в державній системі сертифікації.

Сертифікат відповідності  вимогам  стандартів  і безпеки  хар-

чових продуктів видають акредитовані органи сертифікації, що діють в обласних центрах і великих містах України.

Кожна партія харчових продуктів, що надходить від виробни- ка, повинна супроводжуватися посвідченням про якість, серти- фікатом відповідності державній системі сертифікації або його копією, завіреною постачальником, на товар, котрий підлягає обов’язковій сертифікації або ж зазначений у товаросупровідній документації  певним реєстраційним номером.

Сертифікація  передбачає  перевірку  відповідності  харчової

продукції  встановленим стандартам і контроль за дотриманням технологій її виготовлення.

Харчові продукти, які супроводжуються  сертифікатом, вважа- ються проконтрольованими і відповідають  вимогам  стандартів і безпеки.

Держстандартом України досягнуто  домовленості  з деякими

країнами ближнього і далекого зарубіжжя про визнання сертифі- катів, що видані в системі  сертифікації  України.


 

Україна бере участь в роботі Міжнародних нарад з питань стандартизації,  метрології  і сертифікації  товарів.

Відповідно до Міжнародних договорів в республіці застосо- вують міждержавні  стандарти.

Згідно  з Декретом  Кабінету Міністрів  України від 10 травня

1993 р. № 46–93  «Про стандартизацію  і сертифікацію» норма- тивні документи зі стандартизації  розподіляють  за такими кате- горіями:  державні стандарти України — ДСТУ; галузеві стандар- ти України — ГСТУ; стандарти  науково-технічні та інженерних товариств  і спілок  України — СТТУ; стандарти  підприємств  — СТП; технічні умови України — ТУУ.

Стандарти колишнього  СРСР (ГОСТ) та республіканські  стан-

дарти колишньої УРСР (РСТ) застосовують як державні стандар- ти України (ДСТУ).

Галузеві стандарти України (ГСТУ) розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України (ДСТУ) чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповню- ють вимоги  державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ) встановлюють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержа- них в окремих галузях чи сферах професійних інтересів.

Стандарти підприємств  (СТП) розробляють на продукцію, що

використовується лише на конкретному  підприємстві. СТП не повинні суперечити  обов’язковим вимогам  державних і галузе- вих стандартів.

Технічні умови України (ТУУ) містять вимоги,  що регулюють відносини  між постачальником  (розробником, виготовлювачем) і споживачем  (замовником) продукції.

Державні,  галузеві стандарти України та стандарти науково- технічних та інженерних товариств і спілок України, а також зміни до них підлягають державній реєстрації  у Держстандарті  Украї- ни, а технічні умови України в його територіальних органах — обласних центрах стандартизації  і метрології  (ЦСМ).

Державним стандартам присвоюють позначення, яке скла- дається з індексу  державного  стандарту  (ДСТ), скороченої  на- зви держави  (У), реєстраційного номера  і двох останніх цифр року затвердження  або перегляду стандарту.


 

Назва технічних умов складається з індексу документа (ТУ), скороченої назви держави (У), коду підприємства  (організації)  — власника оригіналу (ТУ) із ОКПО (вісім знаків), реєстраційного номера,  двох останніх  цифр року  затвердження,  наприклад: ТУУ 12345813.001-93.

Необхідна інформація про дію стандартів (ДСТУ, ГОСТ), зміни

до них та скасування їх друкується у щорічному та щомісячному інформаційному  покажчиках  «Стандарти».

Управління системою сертифікації продукції УкрСЕПРО здійснює Держстандарт України, який має мережу територіаль- них органів із сертифікації,  випробувальні лабораторії.

Сертифікація продукції може бути обов’язкова  чи добро- вільна.

З 1 липня 1994 р. введено обов’язкову сертифікацію для знач- ної частини товару і послуг, які увійшли до затвердженого пере- ліку. Серед них продукти харчування, лікарські препарати, мед- техніка, синтетичні мийні засоби,  побутова техніка тощо.

За бажанням підприємств-виробників можна проводити  доб-

ровільну сертифікацію продукції, яка не увійшла до затверджено- го переліку. Така ініціатива набуває дедалі більшого поширення, адже наявність сертифіката  відповідності  є нормою  торговель- них відносин у світі.

З 1 січня 1997 р. в Україні запроваджено  нові бланки серти-

фікатів відповідності  стандартам якості, які мають кольорове ху- дожньо-графічне  оформлення і 12 ступенів захисту.

Загальний контроль якості, здійснюваний фірмами США, Японії і Східної Європи, передбачає три обов’язкові  умови.

1. Якість як основна  стратегічна  мета діяльності визнається

вищим керівництвом фірм. При цьому встановлюються конкретні завдання і виділяються кошти для їх вирішення. Оскільки вимоги до якості визначає споживач,  не може існувати такого  поняття, як постійний рівень якості. Підвищення якості повинне йти по зростаючій,  бо якість — це безперервно  змінна ціль.

2. Заходи щодо підвищення якості продукції повинні зачіпати

всі без винятку підрозділи підприємства. Досвід показує, що від

80 до 90% заходів не підлягають контролю відділів якості і надій- ності. Особлива увага приділяється підвищенню  якості на таких етапах, як виготовлення  нових виробів.


 

3. Процес навчання, орієнтований на певне робоче місце, що не припиняється,  і підвищення мотивації персоналу.

«Тільки нерозумінням суті проблем якості, — говорить японсь- кий економіст К.Ісикава, — можна пояснити такі заяви керівників підприємства: «управління якістю  означає роботи  жорсткішими умови приймання  продукції», «управління якістю  означає упро- вадження  стандартизації»,  «управління якістю  є статистикою»,

«управління якістю на практиці  представляється  вельми трудо- містким  заходом», «хай питаннями  управління якістю займаєть- ся відділ приймання  або контролю», «успіхи підприємства  в уп- равлінні якістю виключають необхідність проведення додаткових заходів» і «управління якістю ніяк не стосується адміністрації або відділу реалізації продукції».

На думку американського економіста А.Фейнгенбаума, в умо-

вах гострої конкурентної боротьби (приблизно  70% продукції США, що випускається,  зазнають  гострої  конкуренції  продукції, що імпортується)  фірми зможуть  успішно  розвиватися,  керую- чись такими принципами.

Якість є не одним з напрямів діяльності фірми, а безперер-

вним процесом,  що зачіпає всі функції підприємства.

Підвищення якості залежить від ступеня участі в його фор-

муванні кожного  співробітника  фірми.

Якість не перешкоджає,  а сприяє  зниженню  собівартості

продукції.

Якість означає використання  нової техніки і технологій.

Якістю  необхідно  управляти  так  само  безпосередньо   і

ефективно, як управляють устаткуванням, виробництвом  і фінан- сами.

Час на розробку  і виготовлення нових видів продукції постій- но скорочується  (достатньо порівняти період в 20 років, протя- гом якого був спроектований, проведений  і став предметом  не- обхідності телевізор, з періодом в п’ять років, за який той же шлях виконала персональна ЕОМ). Вимогливість,  що росте до підви- щення якості виробів сьогодні одна з характерних рис світового ринку. Системи розробки  нових виробів повинні містити ряд ос- новних положень:

— якість розглядається  нарівні зі всіма технічними новаціями

з самого  початку розробки  виробу;


 

— планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт організовується таким чином, щоб не обмежувати проектування варіантів виробу з якнайкращими  характери- стиками;

— прискорення  розробки  виробу  повинне  стати основним

критерієм  ефективності  системи  розробки.

Другим чинником, що обумовлює конкурентоспроможність підприємства, є ціна продукції,  що випускається.

В умовах планового господарювання  підприємству  планував- ся рівень цін, витрат і норматив рентабельності. В ринкових умо- вах ці величини вільно встановлюються підприємством. Ціна служить істотним регулятором  виробництва і надає як безпосе- редній, так і опосередкований вплив на величину формованого прибутку,  на характер і результати конкурентної  боротьби.  Ціна на продукцію,  що випускається,  для підприємства  є договірною ціною між ним і споживачем.  Існує декілька варіантів договірних цін (Цд):

Перший варіант: Ц = Собівартість + Прибуток;

Другий  варіант: Ц = Попит — Пропозиція;

Третій варіант: Ціна конкурента і > Цд < Ціна конкурента  j. Перший варіант встановлення договірної  ціни повністю  виз-

начається  умовами  виробництва  і зосереджується в рамках

підприємства. Проте в умовах ринку це швидше виняток, ніж правило, оскільки на Ринку звичайно не один виробник.  Другий і третій варіанти наближені до реальної дійсності.

При розрахунку ціни за першим, найпростішим варіантом, необхідно мати на увазі, що складова основи ціни собівартість — це об’єктивний показник,  але на ньому одному при ухваленні управлінських рішень базуватися не можна. Успіх на ринку зале- жить не від величини собівартості  продукції виготовлення,  а від того, скільки, ким, коли, де і як буде проведено і запропоновано споживачеві  товарів.

Цей варіант може бути застосованим  у тому разі, коли фірма, яка виготувала товар, є ведучою на цьому ринку і коли результа- ти фінансової діяльності задовольняють керівництво.  Він дозво- ляє достатньо справедливо розподілити  прибуток між виробни- ком, який пропонує  дефіцитний товар, і споживачем,  для якого ціна не є вирішальним  чинником  при покупці.


 

При другому варіанті встановлення ціни за основу прийма- ються прогнозований попит і собівартість  товару. Завдання для підприємства  ставиться так: ціна за одиницю товару заздалегідь визначена і необхідно встановити, при якій кількості проданих товарів підприємство почне одержувати реальний прибуток. Можливе і зворотне завдання: відома приблизна кількість ви- робів, яку можна реалізувати на ринку, необхідно визначити, при якій ціні цей обсяг продажу не призведе до збитків.

Третій варіант формування ціни враховує рівень конкуренції на ринку  і часто дає добрі результати.  Виробник  вивчає дина- міку цін конкурентів  і визначає, яка буде ціна конкурента на ана- логічний товар. Основна увага при цьому спрямована  на змен- шення витрат і збільшення прибутку.

Розгляд трьох варіантів показує, що в умовах ринкової економі- ки ціна — чинник забезпечення конкурентоспроможності продукції.

Штрихове кодування товарів, послуг, робіт

У міжнародній практиці виробництва і торгівлі прийнято штри- хове кодування товарів, що дає можливість ефективно управля- ти їх виробництвом, здійснювати сортування, відбір, відвантажен- ня товарів, а в сфері торгівлі — приймати товари, контролювати запаси, відбирати і відвантажувати товари зі складів в роздрібну торговельну  мережу.

Після прийняття  Декларації  про  незалежність  України була

створена Українська асоціація «СКАНА», яка розробляє стандар- ти, програмно-технічні засоби,  впроваджує  штрихове  кодуван- ня. З метою широкомасштабного залучення вітчизняних підпри- ємств  до  системи  ЕАН заснована  Національна Нумеруюча Організація «ЕАН-Україна». Згідно з Державною програмою  про перехід на міжнародну  систему обміну і статистики  організовані регіональні центри штрихового  кодування.

Використання  штрихового  кодування дає можливість втілити

автоматизовану  ідентифікацію товарів на базі комп’ютерної тех- ніки, що значно підвищує продуктивність  праці, суттєво зменшує витрати обігу, є економічно  ефективним.

Автоматизований  облік проданих  товарів дозволяє  стежити

за наявністю їх на складах, в роздрібних торговельних підприєм-


 

ствах і в разі необхідності швидко подавати товари зі складів в торговельні підприємства. Такий облік дає оперативну інформа- цію про наявність або відсутність ходових товарів, що користу- ються попитом  населення, або тих, що швидко псуються тощо.

Використання штрихового кодування дозволяє значно покра-

щити і оптимізувати такі технологічні процеси: у сфері виробниц- тва — сортування,  підрахунок,  облік,  контроль  запасів,  відбір і відвантаження товарів; у сфері оптової торгівлі — приймання товарів, контроль запасів, відбір, відвантаження, розрахунки за товар; у сфері транспортування  — одержання, відбір і відванта- ження товарів; у сфері роздрібної  торгівлі — приймання товарів, відвантаження зі складів, продаж, контроль запасів і асортимен- тного переліку, обсягів продажу тощо.

Штриховий  код складається  з чіткого  рисунка  вузьких і ши-

роких смуг, пробілів між ними і чисел, він наноситься на упаковку з допомогою поліграфічної техніки: матричних, термічних, лазер- них і струменевих принтерів. Смуги і пробіли між ними познача- ються певними цифрами в кодах електрообчислювальної маши- ни, яка «зчитує» їх скануючою  системою.

Інформація, що «зчитується» машинним способом  з великою швидкістю і достовірністю,  на два порядки вища, ніж при клавіа- турному введенні.

Кожний  товар має свій індивідуальний  штриховий  код.  Для

«зчитування» кодів використовують  обладнання ручне і стаціо- нарне. Ручне обладнання поділяють на контактне  і дистанційне. Робочим елементом контактного  обладнання є світлове перо, що рухається безпосередньо по поверхні штрихового коду. Таким чином вимірюється  інтенсивність  відбитого  світла від чорних і білих смуг коду.

У дистанційному  обладнанні використовують  лазерний  або

інший промінь і код «зчитується» на відстані до одного метра, а також і через прозору  упаковку.

Після «зчитування» на табло висвітлюється ціна товару, яка була введена попередньо в ЕОМ.

Одночасно у центральний комп’ютер  надходить інформація, що товар проданий.  Цей комп’ютер підраховує кількість товару, що залишається, і в разі необхідності вимагає зі складу нову партію цього товару.


 

Цифровий еквівалент коду ЕАН-13 складається з 13 цифр. Перші зліва три або рідше дві цифри називають префіксом.  Він позначає державу — виробника  або продавця товару. Його ще називають «прапором країни».

Наступні 4–5 цифр позначають реєстраційний номер фірми,

відомства, виробника товару, 8–12 цифри — товарний код, який присвоюється  продукції  з урахуванням вимог системи  ЕАН, ос- тання 13-а цифра — контрольна,  яка використовується для пе- ревірки правильності «зчитування» попередніх цифр коду скану- ючою системою.

Кожна країна має свій префікс.  Наприклад, США, Канада —

00–09, Мексика — 75.0, Аргентина — 77.9, Бразилія — 78.9, Німеч- чина — 40–44.0, Великобританія,  Ірландія — 50, Данія — 57, Фінляндія — 64, Туреччина — 86.9, Австрія — 90–91, Норвегія —

70, Угорщина — 59.9, Греція — 52.0, Китай — 69.0, Японія — 49.

Частину коду,  яка відображає  країну (префікс),  встановлює

Міжнародна  асоціація по кодуванню  виробів.

Частину коду, що характеризує підприємство виробника, при- своює відповідна національна асоціація. В Україні ці функції ви- конує асоціація «СКАНА».

Частину коду, яка інформує про товар, присвоює асоціація товарної нумерації «ЕАН-Україна», створена відповідно до Поста- нови Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 860.

Крім зазначеного  штрихового  кодування, в Україні з 1993 р. впроваджена  Гармонізована  система  опису  і кодування товарів (ГС), що становить класифікацію експертно-імпортних продоволь- чих товарів, за якою вони розподілені  у чотирьох розділах,  а в кожному розділі товари об’єднуються у декілька груп.

У розділі  1 — «Живі тварини  і продукція  тваринництва»  —

товари об’єднані у п’ять груп: група 01 — «Живі тварини»; гру- па 02 — «М’ясо і субпродукти  харчові»; група 03 — «Риба і ра- коподібні,  молюски  і інші водні безхребетні»; група 04 — «Мо- локо і молочні продукти,  яйця птиці, мед натуральний»; група

05 — «Інші продукти  тваринного  походження  (кістки,  шкурки,

губки  натуральні».

У розділі 2 — «Продукти рослинного  походження» — товари об’єднані у 13 груп.


 

У розділі 3 — «Жири і масла тваринного  або рослинного  по- ходження, продукти їх розщеплення,  приготовлені харчові жири, віск тваринного і рослинного  походження» — об’єднані у 15 груп.

У розділі 4 — «Продукція харчової промисловості, алкогольні

і безалкогольні напої, оцет, тютюн і його замінники» — об’єднані у групи 16–24.

Код кожному товару присвоюється з урахуванням номера групи, номера найменування товару в даній групі і має не менше чотирьох знаків. Наприклад, м’ясо великої рогатої худоби свіже або охолоджене, яке значиться у групі 02 під номером 1, матиме код 02.01; м’ясо свиней свіже, охолоджене або заморожене,  що значиться в цій же групі під номером 3, матиме код 02.03; тома- ти свіжі або охолоджені, що входять у групу 07 під номером  2, матимуть код 07.02.

Гармонізована  система  опису  і кодування продовольчих  то- варів впроваджена з метою полегшення заповнення митних, банківських,  страхових, статистичних документів і є неодмінною умовою контрактів  купівлі-продажу.