3.3. Форми та методи  досягнення комерційного успіху

Суть і зміст комерційного ризику

Діяльність підприємства  завжди пов’язана з невизначеністю. Наявність невизначеності в діяльності комерційних суб’єктів,  або іншими словами, ймовірного  характеру в проходженні подій, пов’язаних з функціонуванням всіх елементів ринку, обумовлює виникнення  ризиків,  без врахування яких неможливий  ефектив- ний розвиток  підприємств.

Економічний  ризик  — об’єктивно-суб’єктивна  категорія,  яка пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності у ситу- ації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного  результату, невдачі та відхилення від цілей з ураху- ванням впливу контрольованих та неконтрольованих чинників за наявності прямих і зворотних  зв’язків.

Особливо обтяжена ризиком  комерційна  діяльність. Комерційний  ризик — це ризик,  що виникає внаслідок будь-

яких видів діяльності, пов’язаних з виробництвом  продукції,  то- варів, послуг, їх реалізацією,  товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних  проектів.

У цих видах діяльності мають справу з використанням  і обо- ротом матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних (інте- лектуальних) ресурсів,  тобто ризик,  пов’язаний з повною чи ча- стковою  загрозою  втрати цих ресурсів.

Визначають ризик як загрозу зазнати збитків у вигляді додат- кових затрат, непередбачених у прогнозах, проектах, планах, про- грамах, або ж отримані доходи, менші за очікувані. Причому, якщо затрати необхідні у будь-якому  разі, то збитки  є наслідком  не- визначеності.

Об’єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно не відомі.

Під суб’єктом ризику розуміють особу (індивід або колектив), яка зацікавлена в наслідках керування об’єктом  ризику і компе- тентна приймати  рішення щодо об’єкта  ризику.

Джерело ризику — це чинники (явища, процеси),  які спричи-

няють невизначеність  результатів (конфліктність).


 

Під час розвитку ринкових відносин в Україні, безумовно,  по- силюватиметься конкуренція. Щоб вижити за цих умов, необхідно впроваджувати  нові технології і технічні новинки,  йти на сміливі, нетрадиційні дії, які, в свою чергу, підвищують ризик. Отже, необ- хідно навчитися прогнозувати події, оцінювати економічний ризик, йти на нього, але не переходити допустимих  меж.

Конкуренція змушує комерсантів активно вивчати інформацію,

щоб уникнути можливих помилок під час здійснення обтяжених ризиком  виробничих, фінансових, комерційних та інших операцій.

Ризик визначається багатьма причинами. В найбільш загаль-

ному вигляді комерційний ризик, основним джерелом якого є внутрішня і зовнішня невизначеність, можливий через такі головні причини:

— непередбачені зміни у зовнішньому середовищі, що неспо- дівано настали, які відображаються  (чи можуть відобрази- тися) на діяльності підприємств  (зміни цін, зміни в подат- ковому законодавстві,  коливання валютного курсу, зміни в соціально-політичній ситуації тощо);

— зміна  стосунків  підприємства  з його  контрагентами. Ці зміни можуть бути викликані як самим підприємством, так і контрагентами  даного підприємства  (можливість укласти більш вигідний договір, продовження або скорочення тер- міну договору, більш привабливі умови діяльності, зміна ділової орієнтації партнерів,  зміни  в умовах переміщення товарних, фінансових і трудових ресурсів між підприєм- ствами тощо), що потягне за собою зміни досягнутих рані- ше домовленостей  або відмови від них;

— зміни,  що відбуваються  всередині  самого  підприємства,

або інші причини внутрішнього походження (невідповідність рівня кваліфікації працівників підприємства запланованим виробничим  завданням, несподіваний  вихід з ладу основ- них виробничих фондів тощо);

— зміни, що відбуваються внаслідок науково-технічного про- гресу (наприклад, зміна ставлення до ручної праці після ви- никнення  машин).

Ці причини умовно можна поділити на дві великі групи:

— причини об’єктивного характеру, тобто такі, які не залежать від підприємства;


 

— причини  суб’єктивного характеру,  які безпосередньо  за- лежать від підприємства  (відсутність кваліфікованих спеці- алістів, відсутність достатньої кількості засобів на купівлю або збір всієї необхідної для проведення аналізу інформації, непередбачений  розвиток  високотехнологічних галузей).

Зміни, які впливають на діяльність підприємства, можна кла-

сифікувати за ступенем впливу на прямі і непрямі.

Прямі зміни відбуваються у внутрішньому  і зовнішньому  се- редовищі підприємства, які безпосередньо  впливають на пове- дінку підприємства  без будь-якого  опосередкування  інших рин- кових суб’єктів  (зміна цін на матеріали, що використовуються у виробництві, зміна орендної плати, зміна кваліфікованого рівня працівників підприємства  тощо). Непрямі зміни, на відміну від прямих, відображаються на поведінці підприємства  внаслідок впливу на їх діяльність інших суб’єктів ринку (зміна цін на сирови- ну, що використовуються постачальниками,  зміна цін на паливо і, як наслідок цього, зміна величини витрат на транспортування).

Ризики класифікують за такими ознаками:

1. За належністю до країни функціонування господарського суб’єкта ризики  можуть бути поділені на:

— внутрішні ризики, які виникають в певній країні і впливають на діяльність тільки її господарських суб’єктів;

— зовнішні ризики,  джерело виникнення  яких для внутрішніх виробників  перебуває за межами їх власної країни.

2. За рівнем виникнення ризики можуть бути класифіковані на:

— ризики,  що виникають на мікрорівні,  тобто безпосередньо на підприємстві  або в приватних осіб;

— ризики  галузевого  походження, які виникають в цілої гру-

пи підприємств, що відносяться до певної галузі і, відпов- ідно, впливають на свою галузь;

— ризики міжгалузевого походження, наявність яких обумов- лена впливом і залежністю окремих галузей і сфер еконо- мічної діяльності між собою;

— регіональні  ризики,  які можуть виникати  через  наявність

специфіки розвитку і управління окремими  регіонами все- редині країни;

— державні ризики,  які виникають на макрорівні і впливають на всі господарські суб’єкти  даної країни;


 

— глобальні (світові)  ризики,  які виникають  в економіці  де- кількох країн або усього світового співтовариства,  вплива- ючи при цьому на діяльність господарських суб’єктів цих країн. Найчастіше такі ризики можуть бути представлені геополітичними ризиками (наприклад, зміною світової рівноваги, глобальними екологічними  і демографічними проблемами тощо).

3. За сферою походження розрізняють:

— соціально-політичні, походження яких базується на можли- вості виникнення непередбачених ситуацій в разі зміни по- літичного курсу, що здійснює  держава, а також можливого введення в дію незапланованих раніше соціальних програм або інших дій, які в основі свого  походження мають соці- альну сферу (наприклад, страйки, зміна психологічного настрою в суспільстві тощо);

— адміністративно-законодавчі, які виникають  у разі реалі-

зації незапланованих адміністративних обмежень госпо- дарської  діяльності ринкових  суб’єктів, а також змін в за- конодавстві (збільшення податкових ставок, заборона на право займатися  певним видом діяльності тощо);

— виробничі, пов’язані з виробництвом  продукції (товарів, послуг), із здійсненням будь-яких видів виробничої діяль- ності;

— комерційні,  які виникають у процесі реалізації товарів і по- слуг, що були здійснені  або закуплені підприємством;

— фінансові, які виникають у сфері відносин підприємства  з банками та іншими фінансовими інститутами,  а також по- в’язані з невиконанням суб’єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов’язань. Крім цього, дана група ри- зиків може бути наслідком змін, які відбуваються в цілому у фінансовій системі (наприклад, інфляційні процеси тощо);

— природно-екологічні, які виникають  внаслідок  залежності

людини і в цілому суспільного  виробництва  від природно- кліматичних умов (наприклад, більша, порівняно, кількість опадів, і як наслідок — зниження врожаю сільськогосподарсь- ких культур тощо), а також і зворотного  зв’язку  між суспіль- ним виробництвом  і навколишнім  середовищем  (несприят- лива дія шкідливих виробництв на здоров’я людей тощо);


 

— демографічні, які виникають внаслідок змін демографічної ситуації. Особливістю цих ризиків є те, що вони можуть існувати як у формі самостійних  ризиків,  так і спричинити інші ризики (наприклад, зниження тривалості життя насе- лення може бути наслідком виникнення такого ризику, який пов’язаний з реалізацією продукції підприємств, що орієн- туються на населення похилого віку тощо);

— геополітичні — глобального характеру, такі як світова мігра-

ція робочої сили, поява хвороб, які загрожують життю ціло- го людства тощо.

4. За причинами виникнення розрізняють  декілька груп ризи- ку, які викликані невизначеністю майбутнього, тобто тією звичай- ною невизначеністю, що характерна для функціонування всіх суб’єктів ринку, і як наслідок цього — складністю у прогнозуванні їх поведінки. Невизначеність майбутнього  може бути викликана:

— як наявністю невизначеності  у функціонуванні економічної

системи самого підприємства або його найближчого оточен- ня (наприклад, партнерів), так і невизначеністю навколишнь- ого середовища (наприклад, економіки  країни в цілому);

— нестачею інформації для прийняття рішень, що пов’язано

з об’єктивною неможливістю урахування і розгляду всіх па- раметрів, необхідних для прийняття виробничо-госпо- дарських  рішень;

— особистісними суб’єктивними факторами (власне розумі- ння процесів, що аналізуються, рівень кваліфікації, співвідношення кількості часу, необхідного для якісного і всебічного  аналізу, і який для цього є, тощо);

5. За ступенем обґрунтованості  прийняття  ризики  бувають:

— обґрунтовані  — це такі ризики,  які підприємство вирішує взяти на себе, при цьому їх вплив на діяльність підприєм- ства буде мінімальним.  Таким чином, в ході аналізу абсо- лютно і відносно дається аналітична оцінка прогнозованих результатів і можливих затрат з урахуванням втрат;

— частково обґрунтовані — це такі ризики,  які підприємство

бере на себе або передбачає взяти за рівності результатів і затрат. Таким чином, ймовірність  несприятливої  події на- стільки велика, що в разі її настання господарюючий суб’єкт може отримати нульовий ефект;


 

— авантюрні ризики  — це ті, за яких є значна ймовірність не досягнути поставленої мети. Господарюючий  суб’єкт, що бере на себе авантюрний ризик, діє без врахування ре- альних сил, умов і можливостей  в розрахунку на випадко- вий успіх.

6. За адекватністю  часу стосовно  прийняття  комерційного

рішення можна виділити такі групи:

— ризики  попереджувальної  групи  — це такі, які враховані під час складання планів розвитку  підприємства, тобто до моменту їх появи і щодо яких вироблена стратегія  пове- дінки підприємства;

— поточні ризики  — це ризики,  які не були раніше передба-

чені, а також не була вироблена стратегія поведінки підприємства в разі їх виникнення і господарюючий суб’єкт реагує на них в момент їх виникнення (на перших стадіях);

— ризики,  що запізнилися — це такі, що не були передбачені

підприємством під час складання своїх планів, і стратегія поведінки підприємства  при цьому розробляється  (визна- чається) вже після їх виникнення.

7. За масштабами впливу, або за сферою охоплення, всі ри-

зики можуть бути класифіковані  на:

— одноосібні  ризики,  тобто такі, які впливають лише на це підприємство і на його найближче оточення (наприклад, банкрутство  підприємства, що потягнуло за собою втрату замовлень для його постачальників);

— багатоосібні,  тобто такі ризики,  виникнення  яких відобра- зиться не тільки на одному підприємстві і його найближчо- му оточенні, а й на цілій групі інших підприємств  (наприк- лад, страйк працівників торговельно-закупівельної бази може вплинути на діяльність постачальників, торговельних баз, роздрібних  торговельних  підприємств, забезпечення споживачів  товарами).

8. За можливістю  прогнозування  ризики  поділяються на:

— ті, що прогнозуються — це ризики, виникнення яких підля- гає прогнозу;

— ті, що частково прогнозуються (форс-мажорні ризики)  —

це ризики, що виникають внаслідок настання форс-мажор- них подій,  які не можуть  бути повністю  передбачені  або


 

попереджені певними заходами і які являють собою непо- долані перешкоди (наприклад, стихійні лиха, катастрофи тощо). Їх часткова непрогнозованість є наслідком  досить низького ступеня ймовірності під час визначення можли- вості їхнього здійснення через обмеженість інформації і людських знань, необхідних для побудови прогнозу.

9. За ступенем  впливу на діяльність господарських суб’єктів

ризики як ймовірнісна категорія, яка являє собою таку подію, що за наявності певної сукупності умов може бути реалізована, бу- вають:

— негативні — такі, за яких суб’єкти залишаються в програші;

— нульові — такі, що не мають ніякої дії на суб’єкт;

— позитивні  — виграшні  для господарюючого суб’єкта. По- зитивним ризик може бути в тому разі, якщо реалізований для одного суб’єкта з негативним або нульовим результа- том, він є вигідним  для іншого суб’єкта (наприклад, реалі- зація ризику  у фірми-конкурента тощо).

Аналіз і оцінка комерційного ризику

Ризик як ймовірнісну  категорію  найбільш обґрунтовано мож- на характеризувати як ймовірність виникнення певного рівня втрат. Певні сфери або зони ризику, залежно від величини втрат, зображені  на рис. 3.3.1.

Сфера, в якій втрати не очікуються, — це зона без ризику,  їй

відповідають нульові втрати або негативні (перевищення прибутку).

Зона допустимого ризику — це сфера, в межах якої цей вид комерційної  діяльності зберігає  економічну  доцільність,  тобто

 

Зони ризику

Зона  без ризику

Зона допус- тимого ри- зику

Зона  крити- чного ризику

Зона   катас- трофічного ризику

 

0

Розрахунко- вий прибу- ток

Розрахунко- ва виручка

Майновий стан підпри- ємства

Величина можливих втрат

Рис. 3.3.1. Схема зон ризику


 

втрати менші від очікуваного  прибутку.  Межа зони допустимого ризику відповідає рівню втрат, що дорівнює розрахунковому  при- бутку від підприємницької діяльності.

Зона критичного  ризику характеризується  небезпекою  втрат,

які заздалегідь  перевищують  очікуваний прибуток  і в результаті можуть призвести  до невідшкодованої втрати всіх засобів, вкла- дених комерсантом  в справу. В останньому випадку комерсант не тільки не отримує від угоди ніяких доходів, але несе збитки в сумі всіх безплідних затрат.

Зона катастрофічного  ризику  містить  втрати,  які за своєю

величиною перевищують критичний рівень і в результаті можуть досягати  величини, що дорівнює майновому  стану підприємця. Катастрофічний ризик здатний призвести до банкрутства, повно- го розвалу комерційної  фірми, її закриття  і розпродажу  майна. До катастрофічного  ризику слід віднести ризик, пов’язаний з прямою небезпекою  для життя людей або виникненням  еколог- ічних катастроф.

За оцінками  спеціалістів  під час здійснення  помірної  фінан-

сової політики граничними  значеннями рівня ризиків  в окремих комерційних  операціях є:

— в комерційних операціях з допустимим рівнем ризику — 0,1;

— в комерційних операціях з критичним рівнем ризику — 0,01;

— в комерційних операціях з катастрофічним рівнем ризику —

0,001.

Це означає, що намічена комерційна операція торговельного підприємства може бути відхилена, якщо в одному випадку з десяти внаслідок неї може бути втрачений весь прибуток;  в од- ному випадку зі ста — втрачений весь дохід; в одному випадку з тисячі — втрачений весь власний капітал або суттєва його част- ка і підприємство може бути оголошене банкрутом.

Комерційний  ризик може визначатися як в абсолютних, так і

у відносних величинах. Вимір ступеня ризику  в абсолютних ве- личинах доцільно застосовувати під час характеристики окремих видів втрат, а у відносних — під час порівняння  рівня втрат, що прогнозуються, з реальним рівнем, середньогалузевим, середнім в економіці тощо.


 

Методи аналізу ризиків

Аналіз ризиків поділяють на якісний та кількісний. Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у певній сфері економічної діяльності. Його головна мета — виз- начити чинники ризику,  його сфери для подальшої ідентифікації усіх можливих ризиків.

Рівень комерційних  ризиків  оцінюється  за такою формулою:

УР = ВР × РП,

де УР — рівень відповідного  комерційного ризику;

ВР — ймовірність  виникнення  цього ризику;

РП — розмір можливих фінансових втрат за цього виду ризику. Якісний аналіз ризику  пов’язаний з необхідністю  порівняння

очікуваних позитивних  результатів з можливими  економічними,

соціальними та іншими наслідками сьогодні і в майбутньому. Ризик  повинен бути обґрунтований,  бо інакше — це авантюра. Ризикувати  доцільно тоді, коли це приведе до кращих наслідків в разі обґрунтування правильності своїх дій.

Якісний аналіз ризику пов’язаний також з виявленням впливу

рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб’єктів комерційної  діяльності. Без урахування інтересів (заці- кавленості), без керування ними неможливі реальні якісні досяг- нення.

Кількісний аналіз ризику є одним з важливих складників про-

цесу ефективного  управління фірмою.

Під час цього аналізу можна використовувати різні методи. Найбільш поширеними є статистичні, використання аналогів, експертні,  аналітичний.

Статистичний  метод  широко  застосовується  за наявності

відомостей (статистичних) про кожний елемент досліджуваного об’єкта (програми).

Якщо ступінь ризику виразити, наприклад, через величину середньоквадратичного відхилення від очікуваних величин, то можна кількісно виразити і оцінити ризик  для кожного  елемента і для об’єкта (програми) в цілому.

Для аналізу ризику,  яким  може бути обтяжений,  наприклад,

новий проект, корисними можуть стати відомості про наслідки впливу несприятливих чинників ризику подібних за суттю проектів,


 

що виконані раніше. Застосовуючи метод аналогів, використо- вують бази даних та знання  стосовно  чинників  ризику.  Ці бази створюються на матеріалах з літературних джерел, пошукових робіт, а також шляхом опитування фахівців тощо.

Отримані дані обробляють, використовуючи  відповідний  ма-

тематичний апарат, для вияву залежності,  причин з метою вра- хування потенційного  ризику  під час реалізації нових проектів.

Експертні  методи оцінювання ризиків  здійснюються,  як пра- вило, за відсутності  статистичних  даних, необхідних для оцінки відповідних кількісних показників,  або для оцінки інвестиційного проекту, що не має аналогів. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих фахівців і відповідній подальшій математичній обробці результатів цього опитування.

Оцінка ступеня  ризику  за допомогою  аналітичного  методу

зводиться до декількох взаємопов’язаних етапів. На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки інформації, яка включає в себе:

— визначення ключового параметра, відносно якого здійсню- ється оцінка конкретного напряму комерційної  діяльності;

— відбір факторів, які впливають на діяльність фірми, а, відпо-

відно, і на ключовий параметр (наприклад, рівень інфляції, ступінь виконання договорів основними постачальниками підприємства  тощо);

— розрахунок  значень ключового  параметра  на всіх етапах комерційного процесу.

На другому етапі будуються діаграми залежності вибраних результатних показників  від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні показники,  які найбільше впливають на цей вид комер- ційної діяльності.

На третьому етапі визначаються критичні значення ключових

параметрів. Найпростіше  може бути розрахована  критична точ- ка діяльності або зона беззбитковості, яка показує  мінімально допустимий  обсяг продажів для покриття витрат фірми.

Під час четвертого етапу на основі отриманих критичних зна-

чень ключових параметрів і факторів, що впливають на них, ана- лізуються можливі шляхи підвищення ефективності і стабільності фірми, а відповідно,  і шляхи зниження  ступеня ризику.


 

Таким чином, перевагою аналітичного методу є те, що він поєднує в собі як можливість пофакторного  аналізу параметрів, що впливають на ризик,  так і виявлення можливих шляхів зни- ження його ступеня шляхом впливу на них.

Зниження ризиків

Комерційна діяльність пов’язана з чинниками випадковості, розпливчатості, неповноти інформації, тобто з ризиком. Тому необхідно  визначити  практичні  шляхи (способи)  зниження  заг- рози збитків (банкрутства), що пов’язана з певними ризиками, вибрати найбільш ефективний спосіб дій, які забезпечать прий- нятний ступінь ризику.

До основних способів зниження ступеня ризику належать його

уникнення та попередження, диверсифікація, страхування, одер- жання додаткової інформації під час вибору варіантів рішень і результатів їх реалізації, створення запасів та резервів тощо.

1. Уникнення  ризику  означає  просте  ухилення від певного

заходу, що обтяжений надмірним (катастрофічним) ризиком. Однак уникнення ризику нерідко означає відмову від прибутку, а це пов’язано з ризиком  невикористаних  можливостей.

2. Попередження ризику — це досить ефективний засіб, який лише в окремих випадках дозволяє зменшити  ризик.

Наприклад, у зв’язку з розширенням  міжнародної торгівлі і зростанням  глобальних ринків,  різні компанії  (фірми)  зіштовху- ють із валютним ризиком,  який зростає.  Зарубіжний  конкурент може виграти навіть завдяки коливанням курсів валют. Негативні наслідки іноземної конкуренції можна попередити декількома способами.  Для вітчизняних компаній — це підвищення продук- тивності праці, скорочення виробничих витрат і у підсумку — підвищення  конкурентоспроможності.

3. Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти

певну частку відповідальності за ризик на співучасника реально- го інвестиційного проекту, який краще, ніж інші, здатний його контролювати.  Основні суб’єкти певного реального проекту мо- жуть прийняти рішення, які розширюють  або звужують коло по- тенційних інвесторів: чим більшим ризиком  ці суб’єкти мають намір обтяжити інвесторів, тим важче буде залучити досвідчених


 

інвесторів до цього проекту. Тому безпосереднім учасникам про- екту рекомендується  під час проведення переговорів проявити максимальну  гнучкість  стосовно  того,  яку частку  ризику  вони згодні взяти на себе. Бажання обговорити  питання щодо прий- няття на себе головними учасниками реального проекту більшої частки ризику відкриває простір для залучення широкого  кола інвесторів,  може переконати  досвідчених  інвесторів  дещо зни- зити свої вимоги стосовно  премії за ризик.

4. Суть страхування ризику полягає в тому, що інвестор гото- вий відмовитися від частини доходів, тобто він готовий заплати- ти за зниження рівня ризику  до нуля. Коли вартість страхування дорівнює  можливим  збиткам,  інвестор,  не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне повернення можливих будь-яких фінансових втрат. Страхування фінансових ризиків  є одним із найпоширеніших  способів  зниження їх рівня.

Страхування ризику  — це, по суті, передавання  певних ри-

зиків страховій компанії. Страхування, як правило, здійснюється двома основними  способами:  страхування майна і страхування від нещасних випадків.

5. Лімітування є важливим засобом  зниження  рівня ризику  і

застосовується, наприклад,  банками під час продажу  товарів у кредит, а інвесторами  — під час визначення суми вкладання ка- піталу.

6. Диверсифікація є процес розподілу інвестованих коштів між різними об’єктами вкладання, які безпосередньо  не пов’язані між собою.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику під час розподілу  капіталу між різноманітними видами діяльності.  Так, придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу майже в три рази і, відповідно, в три рази знижує  рівень ризику.

7. Створення резервів, запасів на покриття ймовірних витрат являє собою спосіб зниження ступеня ризику. Основною пробле- мою при цьому є оцінювання потенційних  наслідків ризику.

8. Здобуття додаткової  інформації — один із важливих спо-

собів зниження ризику.  У разі використання  неточних економіч- них даних доцільним є їх уточнення.


 

Отже, для точнішого  прогнозу  необхідно  здобути  додаткову інформацію про попит, заплативши за неї не більше ніж 50 млн грн. Навіть коли додаткові кошти на прогноз  дозволять одержати не зовсім точний інтервальний прогноз, все ж вигідно вкласти гроші у вивчення попиту у майбутньому. Кількісна оцінка доцільності до- бування додаткової інформації може бути досить приблизною.

Ефективність комерційної діяльності

Комерційна діяльність здійснюється  у взаємодії трьох визна- чальних факторів: робочої сили, засобів праці і предметів праці. Використовуючи їх, суб’єкти комерційної діяльності роблять сус- пільно необхідний продукт — торговельно-виробничі послуги. Це означає, що, з однієї сторони мають місце витрати живої й уп- редметненої праці, з іншого боку — результати. При цьому слід зазначити, що в комерційній діяльності пріоритетну роль відіграє інтелектуальна праця персоналу, не можна адекватно вагомо оцінити і виділити сукупного  результату діяльності підприємства. Саме цей фактор зменшує значення торгівлі, як основної сфери комерційної  діяльності, у процесі суспільного  відтворення.

Співвідношення результатів комерційної  діяльності з викори-

станими для цього засобами виробництва і робочої сили протя- гом визначеного проміжку часу називається ефективністю комер- ційної діяльності. Математична формалізація цієї економічної категорії  має вигляд:

Ефективність =          Результати     .

Ресурси  (витрати)

Процес формування кінцевих  результатів і ефективності  ко- мерційної  діяльності зображено  на рис. 3.3.2.

Ефективність комерційної діяльності має полімірність визна- чення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З оглядом на це, важливим є поділ за окремими ознака- ми відповідних видів ефективності.

Види ефективності комерційної  діяльності розрізняються пе-

реважно за різновидом  отриманих результатів (ефектів) комер- ційної діяльності. Насамперед, результат (ефект) буває еконо- мічний чи соціальний (див. рис. 3.3.2).


 

 

 

Ресурси


Персонал + засоби + предмет

(робоча сила) праці

 

 

 

Взаємодія


Комерційна діяльність


Результати

(ефект)

 

 

Ефективність комерційної діяльності

Рис. 3.3.2. Процес формування кінцевих результатів і ефективності комерційної діяльності

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують  проміжні  і кінцеві  результати діяльності комер- ційної фірми. До таких показників відносять обсяг реалізованої продукції, величину отриманого прибутку, економію ресурсів, витрат, різницю  між продажем і закупівельною  ціною і т.п.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робо-

чого тижня, збільшення нових робочих місць, рівня зайнятості людей, поліпшення умов роботи і побуту, загальної безпеки жит- тя, якості торговельного  обслуговування, стабільності і постійно- го відновлення пропонованого асортименту товарів, упроваджен- ня сучасних методів продажу товарів, економії витрат часу на здійснення  торговельного  обслуговування  і т.п.

Складова частина соціального ефекту має ту особливість, що

далеко не всі з них піддаються кількісному  виміру. Як правило, соціальний ефект виміряється бальною системою, що базується на оцінках окремих  складових досвідченими  експертами.

Локальний ефект означає конкретний  результат торговельно-

господарської діяльності комерційної  фірми.


 

Народно-господарський ефект — це загальний ефект від діяльності в сферах обороту виробництва і споживання, чи галу- зевий ефект, пов’язаний з позитивними  наслідками діяльності суб’єктів комерційної  діяльності.

Види ефективності комерційної діяльності [12, с. 434]

 

 

За наслідками


Економічна

Соціальна

 

 

Ефективність

 

За місцем  одержання ефекту


Локальна

Народногосподарська

 

 

Рис. 3.3.3. Види ефективності комерційної  діяльності

Конкретні  види ефективності  можуть також залежати від того, які ресурси використовують  при розрахунках: застосовувані — су- купність живий та упредметнену працю і споживання,  що являють собою поточні витрати на здійснення комерційної діяльності. З ура- хуванням цього фактора розрізняють  так звані ресурсний і витрат- ний підходи до визначення ефективності комерційної  діяльності.

Вимір ефективності комерційної діяльності насамперед пов’я-

заний з визначенням  критерію  і формуванням відповідної йому системи  показників.

Критерій ефективності комерційної  діяльності — це якісна ха- рактерна ознака і визначальна міра пізнання суті ефективності. Правильно сформульований критерій повинен найповніше оха- рактеризувати суть ефективності як категорії і бути загальним для всіх ланок суспільного  виробництва  — від підприємства  до на- родного  господарства  в цілому.


 

У загальному вигляді критерій ефективності комерційної діяль- ності постійно  чинений  процес  максимізації  обсягу  чистої про- дукції (національного  доходу) щодо витрат живої й упредметне- ної праці (персоналу, основні фонди й оборотні кошти).  На рівні суб’єкта комерційної  діяльності формою єдиного критерію може бути також максимізація  прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію  найбільш повно відображена в конкретних  показниках ефективності  комерційної  діяльності.

Показники  ефективності комерційної діяльності

Основними показниками ефективності комерційної діяльності підприємства  є прибуток і рентабельність [32, 126].

Ціль комерційної  діяльності підприємства  в умовах ринкової економіки  — отримання максимального  прибутку. Прибуток є грошовим  вираженням  вартості додаткового  продукту,  створе- ного продуктивною працею працівників торгівлі, що зайняті впро- вадженням процесу  виробництва в сфері товарного  обігу, а та- кож частини додаткового продукту, створеного працівниками інших галузей народного господарства (промисловості, сільсько- го господарства, транспорту  і т.д.), що направляються в торгів- лю через механізм цін, на товари, тарифи, торговельні надбавки як плата за реалізацію товарів (продукції  і послуг).

Прибуток являє собою кінцевий  фінансовий результат госпо-

дарської діяльності торговельного  підприємства. Однак фінансо- вим результатом може виступати не тільки прибуток, але і збиток, що виник, приміром, через надмірно високі витрати чи недоодер- жання доходів від реалізації товарів у зв’язку зі зменшенням  об- сягу постачань товарів, зниженням  купівельного  попиту.

У спрощеному  вигляді прибуток  — це різниця  між валовим

доходом і витратами оборотності  підприємства. Такий прибуток прийнято називати валовий, він відбиває фінансовий результат конкретної діяльності підприємства. Однак, як відомо, не всі вит- рати торговельного  підприємства  включаються  у витрати  обо- роту. Частина витрат підприємство здійснює  за рахунок прибут- ку, і тому не включає їх у витрати обороту.

Усі витрати підприємства, що враховуються як у складі вит-

рат обороту, так і за рахунок прибутку, у сумі утворять загальні


 

витрати, оскільки  вони характеризують  сукупність  дійсних вит- рат торговельного  підприємства. Загальні витрати обороту за обсягом  більші витрат обороту. Відповідно до витрат прибуток може бути загальним.  Валовий прибуток  — це різниця між ва- ловим доходом і витратами обігу. Ціль будь-якого торговельно- го підприємства  — отримання максимального  загального  при- бутку. Загальний прибуток характеризує підприємницький успіх, що свідчить про окупність витрат торговельного підприємства (підприємця) і здатність його до самофінансування (самороз- витку).

Прибуток є одним з найважливіших оціночних показників,  що

характеризують результат господарської діяльності торговельно- го підприємства. У процесі аналізу результатів роботи застосо- вуються різні значення прибутку: прибуток (збиток)  від реалізації товарів; прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна; валовий (балансовий)  прибуток;  оподатковуваний  прибуток;  чи- стий прибуток (прибуток,  що залишається в підприємства); при- буток від позареалізаційної  діяльності підприємства.

Прибуток (збиток) від реалізації товарів визначається як різни- ця між валовим доходом від реалізації товарів (без урахування податку з додаткової  вартості) і витратами обороту.

При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншо-

го майна враховується різниця (перевищення між продажною ціною (без податку з додаткової вартості) і залишковою  (первіс- ною) вартістю цих фондів і майна, збільшена на індекс інфляції, що обчислюється в порядку, встановленому Урядом РФ. При цьому поняття «залишкова вартість майна» розглядається  сто- совно до основних фондів, нематеріальних активів, МБП, а пер- вісна вартість — для іншого майна.

До складу доходів (витрат)  від позареалізаційної  діяльності

включаються: доходи, отримані від пайової участі в діяльності інших підприємств, від здавання майна в оренду, дивіденди (відсотки)  по акціях, облігаціях і інших цінних паперах, що нале- жать підприємству, а також інші доходи (витрати)  від операцій, не пов’язаних  з реалізацією  товарів, включаючи суми, отримані (сплачені)  у вигляді санкцій  за порушення господарських дого- ворів. У складі позареалізаційних  витрат враховуються податкові платежі, що впливають на фінансові результати  господарської


 

діяльності торговельного підприємства (податок на майно, транс- портний  податок,  інші податки).

Валовий (балансовий) прибуток характеризує кінцевий фінан- совий результат господарської діяльності торговельного  підпри- ємства  і являє собою  суму прибутку  (збитку)  від реалізації то- варів, основних виробничих засобів (фондів), іншого майна і доходів від позареалізаційних  операцій, зменшених на суму вит- рат по цих операціях. За економічним значенням балансовий і валовий прибуток тотожні. Валовий прибуток з найбільшою по- внотою й об’єктивністю показує результати усіх видів господарсь- кої діяльності підприємства. Саме прибуток на практиці відбиває економічну категорію «додаткова вартість», що відповідно і підля- гає розподілу між підприємством і державним бюджетом.

Чистий прибуток — це та частина валового (балансового) при-

бутку, що залишається в розпорядженні підприємства після спла- ти в бюджет податку з прибутку.

Головна перешкода, з якою зіштовхується торговельне підприємство на шляху максимізації  прибутку,  — це ріст витрат, зв’язаних зі збільшенням податкових відрахувань у бюджет і обо- в’язкові  відрахування в різні позабюджетні  фонди.

Оподатковуваний прибуток — це частина валового прибутку, що підлягає оподаткуванню. При обчисленні оподатковуваного прибутку  з валового прибутку виключаються:

1) доходи від пайової участі в діяльності інших підприємств;

2) дивіденди по акціях, відсотки  по облігаціях і інших цінних паперах, що належать торговельному  підприємству;

3) доходи, що підлягають оподатковуванню за особливими ставками (доходи від оренди, прокату відеокасет і запису на них);

4) прибуток від посередницьких  операцій і угод (комісійна тор- гівля відноситься до посередницької діяльності);

Зазначені  суми не виключаються з валового прибутку  тому, що такі доходи обкладаються податком за встановленими став- ками у джерела їхньої виплати.

Найбільш складна проблема,  що вирішує  підприємство при

визначенні  розміру  податку  з прибутку,  — це визначення  для цілей оподатковування  доходів і витрат,  отриманих  і виконаних по всіх видах діяльності. Доцільно проводити  економічний  роз- рахунок по кожній  комерційній  справі,  щоб одержати  уявлення


 

про співвідношення між витратами на придбання, доставку, збе- реження і виторгом від їхнього продажу. Комерційну справу мож- на вважати вигідною, якщо вона зможе забезпечити чистий при- буток у розмірі не менше 20–30% витрат. Така тверда вимога обумовлена високим  ступенем ризику, характерного  для комер- ційної справи.

Природно,  що всі торговельні  підприємства  прагнуть  одер-

жати якомога вищий відсоток чистого прибутку. Які ж умови зро- стання прибутку в торгівлі:

1) розширення  асортименту  товарів;

2) упровадження принципово  нових технологій комерційного характеру з метою збільшення обсягу продажів товарів, що ко- ристуються підвищеним  попитом;

3) відсутність страху перед комерційним  ризиком;

4) доцільний розподіл засобів, одержуваних від економії витрат. При цьому особливу увагу варто приділити  вибору стратегії діяльності: або зниженню ціни на товари, що користуються  зни- женим попитом у розрахунку на збільшення прибутку за рахунок збільшення  обсягів  продажів,  або залишенню  ціни незмінною, орієнтуючись на збереження стабільності помірного  попиту. У ре- зультаті використання  того чи іншого методу (стратегії)  можливі різні наслідки аж до банкрутства підприємства. Так що вибір стра- тегії має на увазі під собою ще і глибоке  маркетингове  дослід- ження ринку схожих призначенням  товарів, що продаються  да-

ним підприємством.

Крім усіх вищезазначених визначень прибутку існує безліч інших, зроблених ведучими економістами усього світу. Приміром, професор Сієтлського університету Піл Хейн (США) висунув таке визначення прибутку:  «Прибуток — це чистий дохід понад зви- чайну норму доходу за рахунок доступних інвестиційних  можли- востей». За кордоном  дуже часто у визначенні прибутку викори- стовується термін «інвестиції». Так з’явилося поняття майбутнього прибутку,  тобто такого прибутку,  що буде отриманий  в майбут- ньому внаслідок внесення своєчасних інвестицій, пов’язаних, приміром,  із закупівлею нового обладнання, машин, транспорт- них засобів, з капітальними вкладеннями і т.д., що дозволяє збільшити розмір основного капіталу (основних засобів). Джере- лами інвестування можуть служити як банківські кредити, приватні


 

капітали, так і кошти одних підприємств, вкладені в розвиток інших. Такі кошти можуть бути представлені як у вигляді прямих позичок,  так і у вигляді акцій, що надаються, або у вигляді вкла- дення коштів з метою отримання  прибутку і т.д.

Інше визначення прибутку було висловлено П.Р.Рубінфельдом:

«Під прибутком розуміється кінцевий результат господарської діяльності підприємства  (фірми, компанії,  корпорації  і т.д.). Для усіх фірм обов’язковою умовою є максимізація  прибутку:  прибу- ток максимальний, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам». Тут визначення прибутку дані через граничні витрати.

Фірми,  як правило, вирішують завдання максимізації  прибут-

ку на довгостроковий період. Максимізація  прибутку має на увазі завдання планування прибутку на деякий термін уперед, що є досить складним  завданням сьогодення.

На отримання прибутку впливає ряд факторів. Виявлення цих факторів має на увазі вивчення економічних  умов його форму- вання. Економічні умови можуть бути як внутрішніми,  так і зовн- ішніми. Під їхньою дією змінюється абсолютна величина і віднос- ний рівень прибутку. До зовнішніх умов можна віднести такі, як: інфляція, зміни в законодавствах і нормативних документах в галузі ціноутворення, кредитування, оподатковування підпри- ємств, оплати праці працівників і ін. До внутрішніх умов, що впли- вають на величину прибутку, приміром,  можна віднести кількість працівників на підприємстві, скорочуючи яких, можна тим самим збільшувати  чи зменшувати  витрати  на заробітну  плату, що, у свою чергу, може вплинути на величину валового прибутку і відповідно на величину чистого  прибутку.

Фактори,  що впливають на розмір прибутку, можна розділи-

ти як би на дві групи.  До першої групи відносять так звані ос- новні фактори, що безпосередньо  впливають на обсяг прибутку торговельного  підприємства. До них відносяться:

1. Прибуток (збиток)  від реалізації товарів.

2. Прибуток (збиток) від неторговельної діяльності підприємства.

3. Сальдо доходів і витрат з позареалізаційних  операцій.

4. Прибуток (збиток) від реалізації основних виробничих засобів. До другої групи відносять так звані взаємозалежні  фактори:

1. Обсяг продажу товарів.

2. Роздрібні ціни на реалізовані товари.


 

3. Витрати обороту.

4. Чисельність працівників  підприємства.

5. Оборотність і склад капіталу.

Витрати за рахунок прибутку

Якщо говорити  про основні фактори, що впливають на при- буток, то можна сказати,  що на практиці  валовий (балансовий) прибуток в основному створюється за рахунок прибутку від реа- лізації товарів, але він може бути збільшений (зменшений)  на розмір прибутку  від неторговельної  діяльності підприємства, на прибуток, отриманий від реалізації основних фондів (причому прибуток (збиток) від реалізації основних фондів являє собою різницю між продажною (ринковою)  і первісною їхньою ціною та залишковою вартістю з урахуванням переоцінок, викликаних інфляцією. Якщо виявлене перевищення первісної вартості і по- несених витрат, пов’язаних з вибуттям основних фондів і іншого майна, над сумою виторгу від реалізації, то відповідно на вели- чину цього перевищення зменшується валовий прибуток підпри- ємства. Якщо навпаки, сума виторгу перевищує первісну вартість і витрати по вибуттю основних фондів і іншого  майна, валовий прибуток збільшується на цю різницю).

Взаємозалежні фактори, так як і основні, надто впливають на

розмір прибутку.  Ці фактори не випадково одержали таку назву. Їхня особливість полягає в тому, що кожний з них якоюсь мірою впливає чи зазнає впливу від інших факторів з цієї групи. Тому, розділивши підсистему взаємозалежних факторів на окремі еле- менти — показники, можна виявити ступінь впливу кожного з них на прибуток на основі застосування  методів і прийомів економі- ко-математичного аналізу. Спочатку оцінюється вплив кожного з них на величину прибутку,  а потім їх комплексний  вплив. Вико- ристовуючи комплексний метод аналізу можна виявити такі не- обхідні умови для нормального  функціонування  і розвитку  під- приємства:

Тп > Тт > Твз > Тф > Тч, де Т — темп зростання  прибутку;

Т — темп росту товарообігу;

Т — темп росту витрат звертання;


 

Тф — темп росту фондомісткості;

Т — темп росту чисельності працівників.

Коефіцієнти росту того чи іншого показника обчислюються шляхом їхнього послідовного співвідношення. Інтенсивний роз- виток торговельного підприємства може характеризуватися не тільки ростом товарообігу і прибутку, але і підвищенням продуктив- ності праці торговельних працівників,  збільшенням капіталу й ін.

Приміром,  витрати обороту в роздрібній  торгівлі надто зале- жать від розмірів  заробітної  плати працівникам,  різних  відраху- вань у позабюджетні фонди. Зниження витрат обороту тягне відповідно зниження заробітної плати і різного роду відрахувань. Це свого  роду, може збільшити розміри  прибутку,  але в той же час може підірвати в працівників стимул до роботи і дуже знизи- ти продуктивність  праці, що може привести  до великих витрат на відновлення працездатності  персоналу. У зарубіжній практиці на цей рахунок використовується система стимулювання праців- ників, де поряд з підвищенням окладів використовується так звана участь працівників у господарській діяльності підприємства, коли працівники мають право на покупку акцій підприємств  за пільговими цінами, а потім можуть одержувати дивіденди по куп- лених акціях.

Передбачається,  що віддача від збільшення витрат на оплату

праці повинна рости швидше, ніж розмір  її оплати. Підприємство розподіляє ту чи іншу частину прибутку не у формі наявних виплат, а у формі акцій чи переводить  на банківські  рахунки працівників, утворити кредитний фонд, який підприємство пускає в обіг, що яко- юсь мірою знижує потребу в позикових  коштах, при цьому скоро- чуються витрати на виплату відсотків по банківських кредитах.

Величина прибутку в торгівлі також залежить від обсягів попи-

ту на товари та їх пропозиції.  Зниження  попиту на товари може привести як до зменшення валового доходу від реалізації, так і до скорочення  валового прибутку.  Регулятором  співвідношення  по- питу та пропозиції на ринку виступають роздрібні ціни товарів. При низьких цінах на товари обсяг попиту на них більший, а при висо- ких — менший,  оскільки існують більш дешеві замінники  цих то- варів. В міру збільшення обсягів продажів норма прибутку росте, потім ріст її сповільнюється  і нарешті вона стабілізується  чи зни- жується, що залежить від властивостей визначених груп товарів.


 

При ринковій економіці результати діяльності торговельного підприємства  оцінюються системою показників,  головним з яких є рентабельність. Рентабельність визначається як відношення прибутку  до одного з показників  функціонування торговельного підприємства. При обчисленні рентабельності  використовують- ся різні показники  прибутку. Показники рентабельності дозволя- ють виявити не тільки загальну ефективність роботи торговель- ного підприємства, але й оцінити різні сторони його діяльності.

Існує безліч показників рентабельності, головним з яких є показник загальної економічної рентабельності торговельного підприємства. Він обчислюється за формулою:

Р = П / Т × 100,

де Р — загальна економічна рентабельність господарської діяль- ності торговельного  підприємства;

П — сума прибутку  (валовий чи чистий);

Т — обсяг товарообігу (без ПДВ).

Наступним показником є показник,  що характеризує ефек- тивність використання  власного капіталу. Він називається показ- ником рентабельності власного капіталу, що обчислюється за формулою:

Р = П / К × 100,

де  П — сума прибутку торговельного  підприємства;

К — середня величина власного капіталу.

Цей показник має важливе значення для акціонерів торговель- ного  підприємства. Він служить критерієм  оцінки  рівня котиру- вання акцій акціонерного  торговельного  підприємства  на фон- довій біржі. Цей показник дозволяє інвесторам оцінити потенційний  дохід від вкладення коштів в акції й інші цінні папе- ри. Також існує показник рентабельності всього капіталу, що виз- начається шляхом розподілу  суми прибутку на величину всього капіталу.

Показник  рентабельності  основних  виробничих  коштів

(фондів) підприємства  розраховується  за формулою:

Р = П / ОФ × 100,

де  П — сума прибутку;

ОФ — середня вартість основних фондів.


 

Аналогічно вираховується показник рентабельності матеріаль- них оборотних  коштів,  тільки замість  показника  середньої  вар- тості основних  фондів застосовується  показник  середньої  вар- тості матеріальних оборотних коштів. Ці два показники  часто поєднують  і обчислюють  один показник  рентабельності  основ- них фондів:

Р = (П / (ОФ + МК) × 100),

де  МК — середня вартість матеріальних оборотних коштів.

Якщо торговельне підприємство орендує приміщення чи здає приміщення в оренду, то середню вартість основних фондів до- цільно обчислювати з урахуванням зданих і отриманих в оренду основних засобів. У цьому разі середня величина основних коштів визначається шляхом вирахування із сумарної вартості власних і орендованих основних фондів вартості об’єктів основних фондів, зданих в оренду.

Поряд з основними  показниками рентабельності  викорис-

товується велика кількість приватних показників,  таких як: рен- табельність ефективності поточних витрат (відношення прибут- ку до витрат обороту), рентабельність витрат живої праці (відношення прибутку до заробітної плати), рентабельність обо- ротних коштів (відношення прибутку до середньої величини оборотних коштів), рентабельність ефективності використання робочої сили (відношення прибутку до чисельності зайнятих на підприємстві робітників), рентабельність ефективності викори- стання торговельних площ, рентабельність ефективності вико- ристання основного капіталу і т.д.. Приватні показники  рента- бельності характеризують ефективність використання окремих видів ресурсів торговельними  підприємствами. Рентабельність є одним з найважливіших показників господарської діяльності торговельного  підприємства, тому при аналізі поряд з показ- никами рентабельності використовується їхня динаміка (див. табл. 3.3.1).

Специфічні  (окремі)  показники  ефективності  комерційної

діяльності можуть визначатися для окремих елементів результа- ту роботи фірми чи з врахуванням окремих елементів ресурсів. За допомогою  системи  показників  ефективності  комерційної


Група

показни- ків

 

Найменування показника

 

Формула розрахунку

 

Умовні позначки

1

2

3

4

Узагаль-

нюючі показни- ки ефек- тивності комер- ційної діяльнос- ті

1. Товарообіг у дію-

чих цінах

Тд

ip індекс роздрібних цін

Т товаро- обіг підпри- ємства

Т товаро- обі

діяльності

підприємства

2. Витрати обігу

ВО

3. Рівень витрат обігу

Рво = ВО : Тд ×100%

4. Прибуток від про- дажу

Пр

5. Рентабельність

підприємства

Р

6. Економічний ефект

комерційної діяльності

Пр : ВО×100%

Показни-

ки ефек- тивності викорис- тання ос- новних засобів

1. Фондовіддача

Тоф = Т : ОФ

ОФ   се- редньоріч-

на  вартість основних

засобів

Sторг   тор- говельна площа  під- приємства

2. Фондоємкість

ФЄ  = ОФ : Т

3. Рентабельність

основних засобів

Роз = ПР : ОФ

4. Товарообіг на 1 м2

торговельної площі

Т : S

торг

5. Прибуток на 1 м2

торговельної площі

ПР : Sторг

Показни-

ки   ефек- тивності викорис- тання  то- варних ресурсів

1. Товарооборот-

ність, дні

Тоб = ТЗср  × 365 : Т

ТЗср    се- редні  това- рні   запаси за період ТЗк това- рні   запаси на      кінець звітного

періоду

ТЗн това- рні   запаси

на  початок

звітного періоду

2. Кількість оборотів

К = Т : ТЗср

3. Частка нереалізо-

ваної продукції у за- гальній вартості то- варної маси

dНП = ТЗк : (ТЗк + Т)

4. Обсяг реалізації вартості нереалізо-

ваної продукції

ТНП = Т : ТЗк

5. Частка роздрібно-

го товарообігу в то- варних ресурсах

dРТ = Т : (ТЗн + П

ТЗк)×100%

6. Ефективність од-

ного обороту

Роб = Пр : К

 

 

Таблиця 3.3.1

Система показників ефективності комерційної  діяльності торговельного підприємства

р г району


 

діяльності можна визначити конкурентоспроможність, інвестиц- ійну привабливість власного підприємства чи інших фірм, пра- вильно приймати комерційні рішення, дати оцінку результатів роботи за певний період часу та позицій на ринку. Пошук і вико- ристання  резервів  у комерційній  діяльності є неодмінною  умо- вою підвищення конкурентоспроможності, досягнення стабіль- ності та укріплення позицій  на ринку.