2.3. Організація  оптових закупівель товарів

Роль комерційної оцінки потреби в товарах і послугах для досягнення комерційного успіху

Закупівельна робота є основою комерційної  діяльності. З неї фактично починається комерційна робота. Щоб продати товар, продавцеві необхідно мати свій в розпорядженні  товар, реалізо- вуючи який він отримає  прибуток.

Спеціалісти-комерсанти повинні  добре  знати  організацію  і

технологію  закупівельної  роботи  у роздрібних  постачальників, знаходити  оптимальних  комерційних  партнерів  по  закупівлі


 

товарів, забезпечувати  точне і обов’язкове виконання умов до- говорів  поставки  товарів.

Визначення потреби в товарах і послугах необхідне для досяг- нення комерційного успіху торговельного  підприємства.  Попит — це форма ринкового виявлення потреби. Вивчення і прогнозуван- ня купівельного попиту є необхідною умовою ефективного вико- ристовування маркетингу для успішної комерційної  роботи по закупівлях товарів. Теорія і практика маркетингу  виробили цілий арсенал засобів і способів вивчення і прогнозування  купівельно- го попиту,  які необхідно  використовувати  при організації  опто- вих закупівель товарів. Тому оптові закупівлі слід починати з вив- чення попиту,  потреб покупців  на товари,  купівельних намірів і інших факторів, що формують попит. Попит на товари формуєть- ся під впливом численних економічних, соціальних, демографіч- них, і інших факторів, які постійно змінюються в процесі розвит- ку суспільного  виробництва.  Оптово-торговельні підприємства, обслуговуючи певний територіально-економічний район і конк- ретних покупців, вивчають як обсяг купівельного попиту на ті або інші види товарів, так і асортиментну  структуру попиту. Для цьо- го торговельними підприємствами використовуються різні мето- ди вивчення і прогнозування  попиту. До них слід віднести опера- тивний облік продажу товарів і рух товарних запасів за минулий період, вивчення і узагальнення  заявок і замовлень роздрібних торговельних підприємств  на придбання і поставку товарів, облік і аналіз незадоволеного  попиту оптових покупців, проведення асортиментних і кон’юнктурних нарад з покупцями, економіко- математичні методи прогнозування  попиту і т.д.

Для вивчення і прогнозування  попиту на великих і середніх

торговельних підприємствах створюються маркетингові служби, однією з основних функцій яких є вивчення як загального обсягу попиту (місткості  ринку),  так і внутрішньогрупової структури  по- питу на товари, що закуповуються.

Керуючись результатами маркетингових досліджень, оптові бази, комерційні  фірми і інші оптові покупці будують свою полі- тику закупівель, укладаючи довгострокові угоди з постачальни- ками товарів, на які очікується підвищення попиту. Інформація маркетингових служб дозволяє оптовим покупцям завчасно підготуватися  до зміни  постачальників  морально  застарілих


 

товарів на інші, що освоюють випуск досконаліших або нових то- варів.

Для розрахунку  потреби  в товарах можуть бути використані різні методи (нормативний  метод визначення потреб в товарах, метод використання  коефіцієнта еластичності, балансовий метод та ін.). У кожному конкретному  випадку вибір методики диктуєть- ся умовами, в яких працює торговельне підприємство, умовами прогнозу,  інформаційним  забезпеченням  і іншими факторами.

Суть, мета і принципи закупівельної роботи

Основою комерційної  діяльності в торгівлі є закупівельна ро- бота. Її основним  завданням  є вигідне придбання товару з ме- тою задоволення споживацького попиту. Головна функція товар- ного обігу зводиться до зміни форми вартості за формулою

Д — Т і           Т1 — Д1.

Формула розкриває суть комерційної роботи в торгівлі: підпри- ємець, маючи в своєму розпорядженні  певну суму грошових коштів, закуповує товар, який потім перетворить в грошові кошти з деяким збільшенням (прибутком). Виходячи з основної функції товарного  обігу можна сказати,  що комерційна  робота в торгівлі починається із закупівлі товарів з метою подальшого їх продажу.

За своєю економічною природою закупівля є оптовим або дрібнооптовим товарообігом, здійснюваним торговельними підприємствами (юридичними  особами) або приватними особа- ми з метою подальшого перепродажу закуплених товарів і отри- мання прибутку.

Правильно організовані оптові закупівлі дають можливість сформувати необхідний торговельний асортимент товарів для постачання населенню або роздрібній торговельній мережі, здійснювати дію на виробників товарів відповідно до вимог купі- вельного попиту, забезпечити ефективну роботу торгівельного підприємства.

В умовах ринкової  економіки  організація  і технологія закупі- вельної роботи в Україні зазнала корінних змін: прийшла епоха вільних ринкових відносин,  що характеризується:

— свободою  вибору партнера,  контрагента  по закупівлі то-

варів;


 

— множинністю  джерел закупівлі (постачальників);

— рівноправністю  партнерів;

— збільшеною роллю договорів, контрактів на поставку товарів;

— саморегулюванням  процесів  поставки  товарів;

— свободою  ціноутворення;

— конкуренцією  постачальників  і покупців;

— економічною  відповідальністю  сторін;

— ініціативою,  самостійністю  і заповзятливістю  комерсанта при закупівлі товарів.

Комерційна робота з оптових закупівель товарів складається

з таких етапів:

— вивчення та прогнозування  купівельного  попиту з метою обґрунтування комерційних рішень з оптових закупівель товарів;

— виявлення і вивчення джерел закупівлі,  вибір постачаль- ників і каналів просування  товарів;

— організація раціональних господарських зв’язків з постачаль- никами товарів, включаючи розробку  і складання договорів поставки, подання замовлень і заявок постачальникам;

— організація і технологія закупівель безпосередньо у вироб-

ників товарів, посередників, на товарних біржах, аукціонах, у імпортерів  і інших постачальників;

— організація  обліку і контролю за оптовими  закупівлями. Комерційна  робота з оптових закупівель товарів в ринкових

умовах повинна базуватися на принципах сучасного маркетингу. За допомогою  методів маркетингу  комерційні працівники,  керів- ники,  менеджери  торговельного  підприємств  отримують  необ- хідну інформацію про те, які вироби і чому хочуть купувати спо- живачі, про ціни, які споживачі  готові заплатити,  про те, в яких регіонах попит на дані вироби найвищий,  де збут або закупівля продукції  може принести  найбільший прибуток.

Організація і форми оптових закупівель, порядок і технологія їх оформлення

З постачальниками товарів повинні бути встановлені раціо- нальні господарські зв’язки, переважно прямі і довгострокові договірні  взаємостосунки, які дозволяють  закуповувати  товари


 

як у постачальників-виробників на стабільній договірній  основі, так і в оптових посередників  при економічній і організаційній вигідності  цієї закупівлі.

Основною формою господарських зв’язків  з постачальника-

ми товарів є договір  поставки товарів. Закупівля сільськогоспо- дарської продукції у її виробників може здійснюватися  на основі договору контракції. В системі господарських взаємостосунків з постачальниками  можуть також використовуватися заявки і за- мовлення покупців.

При епізодичній  поставці  товарів або одноразовій  закупівлі

партій товарів закупівля може здійснюватися  шляхом висунення оферту, його акцепту і оформлення товарно-транспортних доку- ментів без укладення єдиного  письмового  договору  поставки.

Організація обліку і контролю за оптовими закупівлями — важлива частка комерційної  роботи. Метою оперативного  обліку і контролю  оптових закупівель є здійснення  повсякденного на- гляду за ходом виконання постачальниками  договорів  поставки для забезпечення своєчасного  і безперебійного надходження товарів в злагодженому  асортименті,  належної якості і кількості.

Успішному проведенню закупівельної роботи сприяє розробка

комерційним апаратом оперативних планів закупівель, що перед- бачають суми товарів, що підлягають закупівлі, терміни укладення договорів,  а також узгодження  і уточнення специфікацій і відван- таження товарів, відповідальних осіб за проведення закупівель.

Суть, значення і джерела  комерційної  інформації

Ринкова економіка зобов’язує комерсанта — підприємця при- ховувати з комерційних  міркувань інформацію, що містить відо- мості про різні сторони і сфери виробничо-господарської, управ- лінської, науково-технічної,  фінансової діяльності фірми.

Ретельне приховання комерційної інформації забезпечує підприємству  економічну стійкість  і переваги перед конкурента- ми. В більшості випадків комерсанту  доводиться самому визна- чити, що в його бізнесі є комерційною  таємницею, а що ні. Як правило, предметом  комерційної  таємниці є всі, властиві дано- му підприємству, торговельні особливості, індивідуальні деталі комерційної  діяльності, ділові зв’язки та інше.


 

Успішне здійснення комерційної діяльності неможливе без постійного аналізу і обліку торговельними підприємствами інфор- мації, що характеризує ситуацію на ринку товарів і послуг. Її прий- нято називати комерційною  інформацією.

Призначення комерційної інформації полягає в тому, що вона

дозволяє торговельним фірмам проводити аналіз своєї комер- ційної діяльності, планувати її і здійснювати контроль за резуль- татами цієї діяльності, тобто за отриманням  прибутку.

Отримати достовірну комерційну інформацію можна шляхом проведення комплексних  маркетингових  досліджень. Проте пе- ред тим як вкладати грошові кошти в проведення досліджень, добір і аналіз інформації, необхідно провести порівняльну оцінку витрат і значущості можливих результатів. Якщо приріст прибут- ку від використовування комерційної  інформації перевищить приріст витрат на її отримання, то проведення маркетингових досліджень є доцільним.

Комерційну  інформацію можна отримати як з внутрішніх, так

і з зовнішніх джерел. До числа внутрішніх джерел відносяться статистична і бухгалтерська  звітність  підприємства, дані опера- тивного обліку результатів комерційної діяльності. Таким чином можна отримати інформацію про хід реалізації товарів, витрати на продаж, про товарні запаси,  хід закупівель, виконання дого- вірних зобов’язань постачальниками, прибутки підприємства, витрати на рекламу і маркетинг  та ін.

Як зовнішні джерела комерційної інформації використовують:

дані зовнішньої статистики, публіковані в засобах масової інфор- мації зведення про стан ринку, а також інформацію, отриману при спеціальних обстеженнях. Використовуючи цю інформацію, мож- на виявити  тенденції розвитку  товарообігу,  особливості  попиту населення на відповідні товари. Дуже важливою є інформація про чисельність і склад населення, склад сімей, доходи і т.д.

Останнім  часом  все більшого  поширення  набуває купівля

інформації у різних фірм, основним видом діяльності яких є «ви- робництво  і продаж чистої інформації».

Види комерційної інформації, їх характеристика

До комерційної  інформації слід відносити  інформацію про:


 

— покупців і мотиви покупок;

— вимоги ринку до товару;

— кон’юнктуру ринку;

— конкурентне  середовище;

— потенційні можливості торговельного  підприємства  і його конкурентоспроможність.

Розглянемо значення окремих видів інформації в комерційній діяльності торговельного  підприємства.

Інформація про покупців і мотиви покупок є основною для прийняття  комерційних  рішень. Аналіз цієї інформації дозволяє ухвалити рішення, що знижують ризик випуску або закупівлі не- ходових товарів, а також рішення, що забезпечують  збільшення обсягів реалізації товарів, зміцнення фінансової стійкості підпри- ємства. Такою інформацією може бути: чисельність обслугову- ваного населення, його склад, рівень доходів; національні та інші традиції і звичаї; типи покупців і т.д. Використовуючи цю інфор- мацію, комерційні  структури  можуть проводити  більш цілеспря- мовану роботу з покупцями, створюючи тим самим умови для збільшення обсягів продажів товарів і поліпшення економічних показників  своєї діяльності.

Інформація про вимоги ринку до товару необхідна для того, щоб торговельне підприємство  могло здійснити правильний вибір товарів і послуг, які воно запропонує  покупцям.  Тому комерційні служби повинні добре знати властивості і особливості товарів, а також те, якою мірою вони відповідають запитам покупців. Не- обхідно також надати увагу дослідженню  «життєвого циклу» то- вару, тобто періоду, протягом якого товар знаходиться на ринку. Важливе значення має інформація про конкурентоспроможність товару. Вона визначається  як сукупність  характеристик  товару, що відрізняють його від аналогічних товарів по мірі задоволення потреб конкретного споживача. Тобто це здатність товару забез- печити комерційний  успіх в умовах конкуренції.

Необхідно мати на увазі, що ціна товару має безпосередній зв’язок  з його якістю. Комерційні  служби торговельного  підпри- ємства повинні мати в своєму розпорядженні  інформацію про те, що ціни на товари належним чином відображають їх якість. При цьому слід враховувати і престижність  товару, яка визначається мірою його визнання на ринку, позитивною  громадською думкою


 

про нього.  У зв’язку  з цим існує ще і поняття  престижних  цін. Встановлюючи ціни на товари і послуги,  підприємство  повинне мати свою в розпорядженні  інформацію про верхні і нижні межі цін, які встановлюють конкретні  групи споживачів.

Вивчаючи інформацію про вимоги ринку до товару, особливу

увагу слід приділити упаковці і рекламному оформленню товару. Вони повинні підкреслювати переваги товару, сприяти приско- ренню його реалізації і т.д.

Інформація про кон’юнктуру  ринку дає можливість комерцій- ним службам досліджувати попит і пропозицію  на ринку і його сегментах,  ємкість  і характер ринку,  рівень цін, умови ринкової конкуренції  і інші аспекти з метою прийняття необхідних комер- ційних рішень.

Інформацією про попит населення є відомості, що характе- ризують об’єм, структуру, закономірності і тенденції його роз- витку. Сюди ж відноситься інформація про причини зміни попи- ту, особливості його формування і розвитку. Все це є базою для обґрунтовування  потреби в товарах як в загальному обсягу,  так і в асортиментному  розрізі.

Визначити товарну пропозицію  можна за допомогою  інфор-

мації про обсяги, структуру і динаміку виробництва, про товарні запаси,  про товари-новинки і т.д.

Серед іншої інформації про кон’юнктуру  ринку важливе зна- чення має інформація про географічне становище і місцерозта- шування ринку, його межі і регіональні відмінності,  ємкість і міру відвертості,  міру насиченості  товарами і рівень цін та ін.

Інформація про конкурентне середовище дозволяє комер- ційним структурам  об’єктивно оцінити їх реальне становище на ринку, оскільки в умовах ринкової економіки, високої насиченості ринку товарами конкуренція створює передумови для приведен- ня ринкових  цін відповідно  до дійсної  вартості і якості  товарів. Тому, вивчаючи конкурентів-постачальників товарів, слід вияви- ти їх позицію на ринку, вивчити характеристику  пропонованих ним товарів, їх фінансове становище,  надійність  і гарантії при вико- нанні договірних зобов’язань і іншу інформацію. Не менш ретель- ним повинне має вивчення конкурентів-покупців, при якому слід виділити їх сильні і слабкі сторони і об’єктивно оцінити позицію свого підприємства  на ринку.


 

Інформація про потенційні можливості торговельного  підпри- ємства і його конкурентоспроможності необхідна для оцінки сильних і слабких сторін його діяльності з тим, щоб можна було правильно визначити напрями розвитку підприємства, що забез- печують його стійкий економічний стан. З цією метою аналізу- ються показники, що характеризують  економічний  потенціал і господарську діяльність підприємства.

При аналізі конкурентоспроможності підприємства  врахову-

ють користування  передової технології і нової техніки, наявність конкурентоспроможності товару і послуг, фінансову стійкість і імідж підприємства. Все це дозволяє визначити потенційні мож- ливості підприємства  і виробити заходи щодо зміцнення його конкурентних  позицій  на ринку.

Комерційна  таємниця

Комерційна  таємниця є навмисно приховувані з комерційних міркувань  відомості  про різні сторони  виробничої,  господарсь- кої, управлінської, науково-технічної, фінансової діяльності підприємства або організації, охорона яких обумовлена інтере- сами конкуренції  і можливими  погрозами  їх економічної  безпе- ки. Комерційна таємниця виникає тоді, коли вона представляє інтерес для комерції.

Формою  вияву комерційної  таємниці  є комерційні  секрети  —

відомості  у вигляді документів,  схем, виробів,  що відносяться  до комерційної таємниці підприємства і підлягають захисту з боку служ- би безпеки від розкрадання, вивідування, просочування інформації.

Вони розрізняються за ознаками:

— за природою комерційної  таємниці (технологічні, виробничі, організаційні,  маркетингові, інтелектуальні, рекламні);

— за належністю власнику (власність підприємства, групи під- приємств,  окремої особи, групи осіб тощо);

— за призначенням  комерційних  секретів.

Документи, які містять комерційні секрети, можуть мати гриф

«конфіденційно», «суворо конфіденційно» та інші.

Носіями комерційної  інформації є керівники  підприємств  або організацій,  а також інші службовці, допущені до комерційних секретів.


 

Засекречуючи  інформацію, підприємства  або організації  по- винні виходити не лише з принципу своєї безпеки, але і з еконо- мічної вигоди.  Так, умови ринку вимагають у підприємства  рек- лами вироблюваної продукції  і послуг, а надмірне засекречення їх діяльності може обернутися  втратою  прибутку.  Тому захисту від витоку і розкрадання вимагають, наприклад, відомості про фінансову діяльність підприємства, ділові плани і плани вироб- ництва нової продукції, інформація про маркетинг, списки клієнтів, організаційні  схеми, інформація про співробітників  і інша ділова інформація.

До комерційної  таємниці слід віднести науково-дослідні про-

екти, конструкторські і технологічні розробки по виробництву будь-якої продукції та її параметри, заявки на патенти, програм- не забезпечення ЕОМ і іншу технічну інформацію. До розряду комерційної  таємниці  необхідно  відносити  і інформацію  типу

«ноу-хау», яку рекомендується  охороняти  і від власного  персо-

налу з тим, щоб при переході на роботу в конкуруюче підприєм- ство співробітник  не міг її передати.

До комерційної таємниці відноситься інформація про раціо- налізаторську  пропозицію  або винахід, яка перебуває  на стадії розробки або оформлення. Раціоналізаторська пропозиція навіть після його оформлення і видачі авторського  свідоцтва може за- лишатися комерційною таємницею, оскільки є технічним вирі- шенням завдань, новим для даної фірми. Раціоналізаторський винахід після видачі на нього патенту має спеціальну правову охорону і тому не потребує  захисту за допомогою  комерційної таємниці. Особливу увагу слід приділити охороні договорів, що укладаються підприємством. Велика їх частка, безумовно, відно- ситься до комерційної  таємниці. Причому в певних випадках охо- роні підлягає не лише текст договору,  але і сам факт його укла- дення.

Для забезпечення  захисту  комерційної  таємниці  необхідно

дотримуватися  таких правил:

— необхідний  суворий  контроль  за допуском  персоналу  до секретних  документів;

— для контролю за секретним діловодством повинні бути при-

значені відповідальні особи, яких слід наділяти відповідни- ми повноваженнями;


 

— керівником  підприємства або організації повинна бути зат- верджена інструкція по роботі з секретними  документами, з якою слід ознайомити  відповідних співробітників;

— необхідний контроль за дотриманням  службовцями пись-

мових зобов’язань  про  зберігання  комерційної  таємниці підприємства.

Бажано використання  системи матеріального і морального стимулювання співробітників, що мають доступ до секретної інформації.

Керівник підприємства  повинен здійснювати  особистий  кон-

троль за службами внутрішньої безпеки і секретного  діловодства.

Існує безліч способів захисту інформації, що становить комер- ційну таємницю підприємства. Так, підготовку документів, що містять важливі відомості, слід доручити найбільш перевіреним співробітникам. При цьому кількість примірників документа по- винна бути суворо обмежена. Необхідно потурбуватися і про те, щоб при копіюванні документів розмножувальна техніка була під надійним контролем. Повинен бути вибраний надійний спосіб пересилки  секретної  інформації.

Для охорони інформації від прямого розкрадання або знищен-

ня можна використовувати заходи фізичного  захисту (замки  на дверях, ґрати на вікнах тощо). Вони, як правило, застосовують- ся в поєднанні  з адміністративними заходами  (пропускний ре- жим, режим секретності,  служба безпеки та ін.). Крім того, зас- тосовуються технічні системи охорони, які є складними електромеханічними, акустичними, радіотехнічними та іншими пристроями.

Пошук і оцінка джерел закупівель товарів

Для успішного  виконання комерційних  операцій з закупівель товарів оптові бази повинні  систематично  займатися  виявлен- ням і вивченням джерел закупівлі.

Важлива роль в комерційній  роботі відводиться пошуку до- даткових ресурсів з місцевої сировини,  продукції кооперативної промисловості, підсобних,  фермерських  господарств, продукції підприємців.  Комерційний  апарат оптових баз повинен виявляти можливості  розвитку  нових видів  виробництва  і відновлення


 

старих забутих промислів, вести облік і повсякденно вивчати кон- кретних постачальників, виявляти і реєструвати виробників  то- варів, ще не зв’язаних  договірними  відносинами  з базою, готу- вати пропозиції з питань збільшення вироблення потрібних товарів, розширення  асортименту,  поліпшення якості.

Комерційні працівники повинні відвідувати виробниче підпри-

ємство з метою ознайомлення з виробничими можливостями підприємства, обсягом і якістю продукції, що випускається,  а також брати участь в нарадах з працівниками промисловості, виставках-переглядах нових зразків  виробів, оптових ярмарків.

Комерційним  працівникам  необхідно  постійно  стежити  за

рекламними оголошеннями  в газетах і журналах, спеціальній пресі, за біржовими відомостями, проспектами, каталогами. Формування товарних ресурсів є предметом постійної роботи торговельного апарату оптових баз. В ринкових умовах має місце ринкова  практика  вільної купівлі-продажу  товарів за цінами по- питу і пропозиції. Тому комерційна ініціатива торговельних праців- ників по залученню в товарообіг максимальних товарних ресурсів з метою отримання необхідного прибутку повинна поєднуватися з турботою про кінцевих покупців, станом їх платоспроможності, з недопущенням невиправданого  зростання цін, наданням насе- ленню можливості придбати товари за доступними  цінами.

До джерел надходження  товарів відносять галузі народного

господарства, що виробляють різні товари народного споживан- ня (сільське господарство, підприємства  АПК, підприємства  лег- кої, харчової, м’ясо-молочної продукції,  рибного  господарства, ВПК, важкої промисловості  та ін.)

До постачальників  товарів відносять конкретні  підприємства

різних джерел надходження, тобто тих або інших галузей народ- ного господарства, різних сфер виробничо-економічної діяль- ності, що виробляють товари і послуги.

Враховуючи велике різноманіття постачальників товарів, їх можна класифікувати на декілька груп за різними ознаками (функ- ціональними, територіальними, формами власності, відомчою належністю і ін.).

В узагальненому  вигляді всіх постачальників  товарів можна

підрозділити на дві категорії: постачальників-виготівників і поста- чальників-оптових  підприємств.


 

Постачальники-виготівники — виробничі  підприємства, при- ватні підприємці і т.д., що випускають товари споживацького при- значення різного асортименту для задоволення попиту споживачів.

Постачальники-оптові підприємства  закуповують товари у по-

стачальників-виготівників, а також у оптових посередників  і реалі- зують їх оптовим покупцям. Постачальниками-оптовими підприє- мствами можуть бути оптові підприємства загальнонаціонального і регіонального  рівнів різного  товарного асортименту,  що є осно- вою оптової структури  на споживацькому  ринку, оптові посеред- ники (підприємства-брокери, підприємства-агенти, дилери), а також організатори оптового обороту (оптові ярмарки, аукціони, товарні біржі оптові і дрібнооптові  ринки,  магазини-склади і т.п.).

Оптові посередники  в умовах ринкової  економіки  мають са-

мостійне  значення у сфері закупівельної діяльності.

За територіальною ознакою постачальники товарів можуть бути місцевими (внутрішньообласними), республіканськими і міжреспубліканськими.

За належністю до тієї або іншої господарської системи розріз- няють внутрішньосистемні (що відносяться до тієї ж системи, в яку входять і оптові покупці) і позасистемні  (всі інші) постачальників.

За формою власності постачальники  можуть бути приватни- ми, державними, муніципальними, кооперативними і інших форм власності.

Вивчаючи джерела закупівель товарів, комерційні працівники складають на кожного  постачальника  спеціальні картки,  причо- му їх доцільно групувати по місцевих, міжобласних і міжреспуб- ліканських постачальниках. В картках вказуються дані про вироб- ничу потужність підприємства, про кількість і асортимент продукції,  що випускається,  про можливість виробництва  інших товарів, про умови поставки товарів і інші відомості,  про оптові бази, що цікавлять.

Критерії вибору конкретних постачальників товарів споживацького ринку

Вибір постачальників здійснюється в два етапи: пошук потен- ційних постачальників і аналіз потенційних і діючих постачаль- ників.


 

Таблиця 2.3.1

Рекомендовані критерії оцінки потенційних постачальників

 

 

Критерії оцінки

Питома вага кри-

терію

 

Індикатори оцінки

 

Аспект конкуренто- здатності

 

0,28

        споживацькі характеристики

товару;

        рівень якості;

        питома вага нових товарів;

        наявність товарів-замінників

 

Фінансовий аспект

 

0,20

        рівень цін на товари;

        система знижок;

        форми розрахунків

 

Сервісний аспект

 

0,18

        обсяг поставки;

        оперативність поставки това-

рів замовникам;

        упаковка;

        гарантії якості товару, який

поставляється;

        передпродажний і післяпро-

дажний сервіс;

        ставлення до клієнта;

        обов’язки по відношенню до

клієнтів

Часовий аспект

 

0,14

        час поставки;

        періодичність поставки

 

Комуніка- ційний аспект

 

0,08

        повідомлення            про             виниклі

труднощі;

        швидкість   реакції   на  замов-

лення покупця;

        потенційна можливість повер-

нення замовлень

 

Виробничий аспект

 

0,07

        віддаленість постачальника;

        спеціалізація;

        технічне  оснащення  складсь-

ких приміщень;

        умови зберігання товарів;

        канал розподілу


 

Пошук потенційних  постачальників  здійснюється  за допомо- гою таких методів: оголошення конкурсу, вивчення рекламних матеріалів, фірмових каталогів, оголошень в засобах масової інформації; відвідування виставок і ярмарків, особисті контакти з можливими  постачальниками.

В результаті перелічених методів формується список потенцій-

них постачальників,  який постійно поповнюється  і обновлюється.

Якщо постачальників одного товару багато, необхідно зі скла- деного списку потенційних постачальників виключити тих, які не відповідають вимогам підприємства-покупця. До критеріїв вик- лючення постачальників  відносяться:  віддаленість постачальни- ка, кількість і ціна, які не відповідають вимогам підприємства- покупця, форма оплати, яка не задовольняє покупця, партійність поставки,  яка не підходить покупцеві.

На другому етапі здійснюється  аналіз потенційних і діючих постачальників.  В його процесі необхідно всесторонньо  оцінити його діяльність. У зв’язку з цим рекомендується  розробка «профі- лю потенційних постачальників», використовуючи такі критерії (табл. 2.3.1).

Визначивши оцінку постачальника в балах і взявши до уваги значення критеріїв, визначається підсумкова оцінка постачаль- ника. Перевага повинна надаватися тим постачальникам, які отримали найбільше середнє значення оцінки.

Слід враховувати,  що потенційних  постачальників  повинно

бути не менше двох-трьох, оскільки вони складуть базу для по- рівняння з основними  постачальниками підприємства, а також сприятимуть зростанню конкуренції серед постачальників, підви- щенню якості продукції, зниженню закупівельної ціни, поліпшен- ню умов поставок і оплати і т.д.

В результаті аналізу потенційних постачальників формується

список  конкретних  постачальників, з якими проводиться  робота щодо встановлення договірних  відносин.

Оптові закупівлі товарів на основі прямих зв’язків

Поняття прямих зв’язків

Необхідність прискорення  адаптації роздрібної торгівлі в умо- вах ринкової економіки  вимагає організації чіткого функціонування


 

господарських зв’язків торговельного  підприємств  з постачаль- никами товарів. В цьому відношенні особливу  актуальність ма- ють прямі договірні зв’язки  торгівельного  підприємств  з вироб- никами  товарів.

Під прямими договірними  зв’язками маються на увазі безпо-

середні договірні взаємостосунки між виробниками  і покупцями товарів без участі інших комерційних  посередників.

Така форма товарного  забезпечення  має значні переваги:

— збільшуються джерела закупівель товарів і надається мож- ливість їх вибору;

— скорочуються  шляхи і терміни поставок  товарів;

— з’являється можливість оперативно впливати на виробника в цілях оновлення асортименту  і підвищення якості товарів;

— скорочується  число посередників;

— знижується  міра комерційного ризику;

— зберігається  стабільний рівень цін на реалізовану продукцію. Становлення ринкових  відносин  привело до істотного  зрос- тання надходження товарів в роздрібні торговельні підприємства безпосередньо від виробничих підприємств  за рахунок скорочен- ня поставок  від оптових підприємств  і інших комерційних  посе- редників.  Ця обставина  зв’язана  з тим,  що роздрібна  торгівля при встановленні прямих договірних  зв’язків  з виробниками  то- варів одержує більш високі доходи, ніж при поставці товарів че- рез оптову ланку за рахунок закупівлі товарів за більш низькими цінами  за рахунок  скорочення  числа посередників, що беруть участь в торговельному  обороті, а отже, і зменшення  величини торговельних надбавок, встановлюваних кожним посередником.

Етапи встановлення зв’язків і укладення  договорів поставки на основі прямих зв’язків

Організація прямих договірних  зв’язків  роздрібних  торговель-

них підприємств  з виробничими підприємствами по поставках товарів простого  асортименту  (хлібобулочних виробів, пива, без- алкогольних напоїв, борошна, крупи, вино-горілчаних виробів, молочних продуктів, овочів, фруктів і ін.) є найраціональнішою і економічно доцільною формою організації господарських зв’язків.

Організація  ж таких зв’язків по поставках товарів складного

асортименту (тканин, трикотажу, панчішно-шкарпеткових виробів,


 

взуття, галантереї та ін.) надзвичайно утруднена через дію бага- тьох організаційно-економічних, торговельних, транспортних і інших факторів (необхідність підсортування виробів на оптових складах, поставка товарів великими партіями, звуження асорти- менту, віддаленість постачальників від роздрібної  мережу і т.д.).

Для оптових  і роздрібних  торговельних  підприємств  прямі

поставки  товарів мають неоднакове  значення. Оптовій торгівлі, що охоплює практично всі види продукції, належить ведуча роль у формуванні товарно-матеріальних ресурсів,  тому вона є най- важливішою оптово-посередницькою ланкою між сферою вироб- ництва і споживанням.  В основному виробники товарів встанов- люють господарські зв’язки  з оптовими підприємствами. На відміну від роздрібних підприємств  вони мають значні обсяги товарообігу, мають в своєму розпорядженні  необхідні розміри торговельних і складських площ. При цьому виробники  зацікав- лені поставляти одержувачам товари в обсязі не нижче за мінімальні норми відвантаження і з необхідною частотою. У ряді випадків ці норми дорівнюють місячному товарообігу малих і навіть середніх роздрібних  торговельних  підприємств. При ско- роченні частоти поставок і одночасному збільшенні розмірів партій, що поставляються, цих підприємств  виникають складнощі в розміщенні  і зберіганні  товарів.

Роздрібні  торговельні  підприємства, реалізовуючи  товари

безпосередньо населенню, остаточно завершують товарний обіг. Роздрібна торгівля відрізняється від інших форм торгівлі більшою територіальною роз’єднаністю своєї мережі. Вона характери- зується різноманітністю форм власності підприємництва. При ринковій взаємодії роздрібні підприємства повинні проявляти високу ініціативність і оперативність в технології продажу товарів. Для реалізації уроздріб необхідні не лише спеціальні торговельні приміщення, пристосовані  для сервісного  обслуговування по- купців, але й організація серйозної роботи по підбору і формуван- ню торговельного  асортименту  в умовах постійної зміни попиту і вимог покупців. Останнім часом все активніше розвиваються господарські зв’язки по закупівлях товарів між роздрібними  тор- говельними підприємствами і виробниками. Виходячи з комер- ційних міркувань закупівельна діяльність роздрібних підприємств при прямих поставках в основному  спрямована  на продовольчі


 

товари повсякденного попиту, а також простий  асортимент  не- продовольчого  призначення.

Традиційною формою взаємостосунків торгівлі з виробника- ми є система заявок і замовлень на купівлю-продаж і поставку товарів. З них, як правило, починаються комерційні дії по закупівлі товарів в цілях подальшого їх продажу населенню.

В сучасних умовах організація  і зміст заявок і замовлень ви- дозмінилися. Вони втратили директивно-централізований харак- тер, існуючий при адміністративно-командній системі, і зберігають

Таблиця 2.3.2

Пропозиції, орієнтовані на купівлю-продаж продукції

 

 

Позиції виробників

Позиції торговельного підприємства

Забезпеченість торговель- ним  асортиментом   виходя- чи з потреб замовників

Гарантований обсяг постав- ки продукції

Якість продукції, обумовле- на технологією виробництва

Престижність  і стійкість  ма- рки торговельного підпри- ємства

Договірна  ціна, регульована ринком

Комерційні  операції і товар- но-грошовий обмін з ураху- ванням зацікавленості сторін

Взаєморозрахунки на осно- ві договору

Розширення   асортименту, збільшення товарообігу

Орієнтація на якість і конкуре- нтоспроможність продукції

Задоволення запитів покупців

Залучення потенційних покуп- ців

Прийнятність ціни товару, отри- мання прибутку від виручки

Надійність      постачальника             і вірогідність поставки

Забезпеченість  і стійкість  фі- нансування.


 

своє значення як комерційні інструменти.  Заявка — це документ торговельного  підприємства, що відображає потреби в товарах відповідно до попиту. Замовлення — це подальша конкретизація заявки, за допомогою  якої торговельне  підприємство повідом- ляє виробнику розгорнений асортимент,  кількість, якість товарів, що підлягають поставці. Подання замовлення є попередньою стадією вступу до операції, і його правомірно розглядати як пе- реддоговірний документ на закупівлю товару. Таким чином, за- явки і замовлення інформують про виявлену потребу в продукції виробника  на випуск потрібних населенню товарів.

Процедура  закупівель  товарів не є односторонньою, вона

обумовлюється  взаємовигідними умовами,  як постачальника, так і торговельного  підприємства. Для цього кожною стороною визначаються мотиви їх можливості по купівлі-продажу  товарів (табл. 2.3.2). По досягненні обопільних інтересів по позиціях ви- робника і торгівельного підприємства  відбуваються комерційні операції, укладення контракту на закупівлю і товарно-грошовий обмін.

Оптові закупівлі товарів на ярмарках, виставках, аукціонах, міжнародних  торгах (тендерах)

Прогресивною формою оптових закупівель є висновок дого- ворів на поставку товарів на оптових ярмарках (виставках).

Ярмарки і виставки набувають все більшого поширення в торгівлі. Така форма торгівлі, організована у вигляді виставок- продажів або виставок-салонів, забезпечує проведення розпро- дажу товарів з певною наочністю. Завдання ярмаркових і вис- тавкових торгів — оптовий продаж і закупівля товарів, висновок операцій і прямих контрактів на реалізацію товарів за представ- леними зразками.  На оптових ярмарках посилюється  дія торго- вельних організацій на виробництво  товарів щодо їх асортимен- ту і якості,  прискорюється процес  висновку  договорів,  оскільки постачальники і покупці перебувають у безпосередньому контакті.

В ринковій економіці отримали розвиток оптові ярмарки міжнародного  або загальнодержавного масштабу, а також оптові ярмарки регіонального  (місцевого)  значення. В міжнародних або загальнодержавних  оптових ярмарках беруть участь міжнародні


 

компанії  — постачальники  товарів з ближнього  або дальнього зарубіжжя.  Їх організовують  державні органи  управління,  а та- кож крупні комерційні структури. На оптових ярмарках місцевого масштабу, на відміну від постійно діючих товарних бірж по торгівлі однорідними  стандартизованими товарами,  здійснюються  опе- рації по купівлі-продажу товарів складного  асортименту,  що ви- пускаються  місцевими  виробничими  підприємствами. На таких оптових ярмарках покупці скоюють закупівлі товарів за вільними цінами на основі індивідуального  підбору, порівняння і вибору з асортименту  продукції  різних виробників.

Крім територіальної  ознаки,  оптові ярмарки  класифікуються

також по товарній і галузевій ознаках.

Товарна ознака означає вид товарів які реалізуються на яр- марку. За цією ознакою ярмарки можуть бути спеціалізованими (наприклад,  ярмарки  виробів легкої  промисловості, парфумер- но-косметичних товарів, бакалійних товарів, автомобілів і ін.) і універсальними (реалізуються різні види товарів як промислово- го, так і сільськогосподарського виробництва).

За галузевою ознакою  ярмарки  підрозділяються  на галузеві (проходить одна галузь виробництва товарів) і міжгалузеві, що охоплюють вироби різних галузей виробництва (машинобудівної, легкої, харчової і інших галузей).

Предметом  діяльності ярмарку  є надання комплексу  послуг

учасникам по висновку торговельних операцій, налагодження ділових контактів, впорядкування процесу оптової торгівлі, аналіз і підготовка  кон’юнктурної інформації, організація  реклами.

При виставковому  продажу надається можливість ознайоми- тися з новітніми видами продукції і порівняти їх з традиційними, що реалізуються  на ринку.

Демонстрація і уявлення з подальшим продажем нових то- варів є передумовами  для встановлення контактів з потенційни- ми споживачами.

На аукціонах представляють  до продажу  товари, які володі- ють індивідуальними властивостями  і цінностями.  До них відно- сяться витвори мистецтва, ювелірні вироби, предмети антиква- ріату, унікальні колекції, хутровина і ін. Висунуті на аукціон товари реалізуються гласно, в заздалегідь  установлений час і у визна- ченому місці.


 

Аукціонні торги — вид ринкової  торгівлі, при якій продавець, бажаючи отримати  максимальний  прибуток,  використовує  пря- му конкуренцію  декількох покупців,  присутніх при продажу.  При цьому продавець призначає стартову ціну товару, яка збільшуєть- ся в ході аукціону до граничного рівня, виходячи з платоспро- можності  присутніх при продажу покупців.

Цей вид торгівлі використовується переважно для збуту по-

рівняно обмеженого переліку товарів: хутровина, предмети ан- тикваріату, художні вироби, вироби з дорогоцінних  металів і ін.

Аукціони організовуються  підприємствами, що спеціалізують-

ся на їх проведенні, наприклад, акціонерними  товариствами, коо- перативами, асоціаціями і т.п. Аукціони можуть проводитися  і підприємствами, для яких торги не є основним видом діяльності, проте статутом передбачено право на їх проведення. До цієї орга- нізаційної форми відносять аукціони, що проводяться біржами, са- лонами художників, музеями, постійно  діючими виставками і ін.

Залежно  від порядку  організації  аукціони  є примусові,  які

проводять, як правило, державні організації з метою продажу конфіскованих,  незатребуваних  і неоплачених товарів, закладе- ного і не викупленого  в строк майна і т.п. і добровільні, що про- водяться за ініціативою власників товарів з метою найвигіднішо- го їх продажу.

За технологією  проведення  аукціони  також  розрізняються.

При так званому узгодженому  аукціоні торги починаються з ого- лошення мінімальної ціни, встановленої продавцем, після чого покупці роблять до неї надбавки на величину не нижче за мінімальну надбавку, вказану в правилах проведення торгів. Інші аукціони ведуться з поступовим  пониженням  спочатку названої, явно завищеної, стартової ціни (це так званий аукціон з пони- женням цін, або голландський)  до тих пір, поки один з покупців не висловить згоди купити даний товар за цією ціною.

Аукціонний  торг  з підвищенням  цін може вестися  гласним  і

негласним  способами.

При негласному торзі покупці подають аукціоністу заздалегідь встановлені знаки про згоду  підняти ціну на встановлену вели- чину надбавки. Аукціоніст кожного разу оголошує нову ціну, не називаючи покупця. Негласне проведення торгу дозволяє збе- регти таємно ім’я покупця.


 

Аукціони є комерційними організаціями, з відповідними  при- міщеннями, устаткуванням і кваліфікованим персоналом. На відміну від звичайного  продажу на аукціоні виключається відпо- відальність продавця за якість проданого  товару.

Одним з методів розміщення  замовлень на поставку товарів

і підрядів на виконання певних робіт є проведення конкурсу  або тендеру (міжнародного торгу).

Конкурс (тендер) — особлива форма видачі замовлень на поставку товарів або підрядів на виконання робіт, яка припускає залучення пропозицій від декількох постачальників або підряд- чиків з метою забезпечення  найвигідніших  комерційних  і інших умов операції для організаторів  торгів.

Суть конкурсних  торгів  стисло  можна охарактеризувати  та-

ким чином: покупець (замовник)  оголошує конкурс для продавців (постачальників) на товар або послуги заздалегідь з певними ха- рактеристиками і після порівняння отриманих пропозицій  підпи- сує договір з тим продавцем (постачальником)  або підрядчиком, який запропонував  найвигідніші  для покупця умови.

В сучасних умовах конкурсні торги є поширеним способом розміщення  державними  організаціями, а також підприємства- ми приватного  сектора  замовлень на поставку машин, устатку- вання, військової техніки, великих партій сировини, виконання наукових, проектних робіт, споруди промислових і соціальних об’єктів. Окрім висновку договорів купівлі-продажу і підряду, кон- курси можуть застосовуватися  при висновку орендувати і лізин- гових угод, здійсненні  інвестиційних  і інших проектів.

Конкурсні  торги  підрозділяються  на внутрішні і міжнародні. Міжнародні  торги  — спосіб  закупівлі  товарів,  розміщення

замовлень і видачі підрядів, що припускає  залучення до пев- ного, заздалегідь встановленого терміну пропозицій  від декіль- кох постачальників або підрядчиків різних країн і укладення контракту з тим з них, пропозиція якого найвигідніша органі- заторам  торгів  (за ціною і іншими комерційними і технічними умовами).

Тендери в сучасних умовах отримали досить великого поши- рення. Вони відіграють важливу роль в пошуку і відборі контра- гентів для висновку операцій на поставку машин і устаткування, будівництво об’єктів «під ключ».


 

Розміщення замовлень через торги дає значну перевагу по- купцям. Проведення торгів загострює  конкуренцію між постачаль- никами,  а у разі участі в них консорціумів  піднімає  її на рівень змагання союзів найбільших компаній.  У результаті такого заго- стрення конкурентної боротьби замовлення отримують компанії або консорціуми фірм, що нерідко користуються економічною підтримкою.

Залежно від способу проведення розрізняють торги відкриті і

закриті. До участі у відкритих торгах притягуються всі бажаючі фірми і організації:  як місцеві,  так і іноземні.  Шляхом відкритих торгів в основному розміщуються  замовлення на стандартне і універсальне устаткування, а також на невеликі за об’ємом підрядні роботи.

До участі в закритих торгах запрошуються лише певні фірми, яким висилають спеціальні запрошення. Через закриті торги розміщуються  замовлення на унікальне, складне і спеціальне устаткування, комплектні  вироби і ін.

Підготовка і проведення ярмарки і виставки

Характерними рисами оптової ярмаркової торгівлі є оптова реалізація-закупівля  товарів за представленими  зразками,  пері- одичність проведення оптових ярмарків, попереднє встановлен- ня термінів і місця продажу товарів, одноразова і масова участь оптових продавців і покупців  товарів.

Основний метод  організації  оптової реалізації товарів на яр-

марках — виставки-продажі товарів за представленими  зразка- ми. Керівництво оптовим ярмарком здійснює постійно діючий ярмарковий комітет, до складу якого включаються відповідальні представники  органів державної влади і управління торгівлею, промислових підприємств  — виробників товарів, комерційних структур-покупців і інших підприємств. Рішення ярмаркового  ко- мітету з питань, що входять в його компетенцію, є обов’язковими для учасників ярмарку. Ярмарковий  комітет виконує такі функції:

— визначає терміни і місце проведення ярмарку;

— створює робочі органи ярмарку, затверджує їх керівників і склад;

— визначає графіки зустрічей  постачальників і покупців;

— затверджує  кошторис  доходів і витрат ярмарку;


 

— порядок,  режим  роботи ярмарку;

— вирішує суперечки, що виникають при висновку, зміні і ро- зірванні договорів;

— вирішує інші питання, пов’язані з організацією  і проведен-

ням торгів. Дирекція  ярмарку:

— здійснює  керівництво  групою  (бюро) по обліку договорів, веде організаторську, рекламну і комерційну діяльність, по- в’язану з підготовкою  і проведенням  ярмарку;

— забезпечує  прийом  і зберігання  представлених  на ярма-

рок зразків і моделей товарів, надає технічне сприяння учасникам ярмарку в укладені договорів, веде необхідну звітність.

Група (бюро) по обліку договорів:

— веде необхідну облікову документацію  і реєструє  догово- ри, укладені на ярмарку;

— аналізує хід висновку договорів і узгодження специфікації, готує аналітичні довідки,  записки,  пропозиції.

Арбітраж ярмаркового  комітету:

— забезпечує правове обслуговування  ярмарку;

— консультує учасників ярмарку з правових питань;

— розглядає переддоговірні  суперечки, що виникають на яр- марку.

При організації ярмаркової (виставкової) торгівлі прийнято виділяти три основні етапи її проведення: попередній,  організа- ційний і заключний.

Попередній  етап включає прийняття  рішення про проведен- ня оптового ярмарку або виставки-продажу. На цьому етапі ство- рюється ярмарковий комітет і формується робоча група, які роз- робляють положення про проведення ярмарку, і розсилають листи потенційним  учасникам з повною інформацією про умови участі в ярмарку. Робоча група розробляє рекламні матеріали про організацію і проведення ярмарку — оголошення у пресі, запро- шення і т.д.

За певний термін до відкриття учасники ярмарку вносять реє- страційний  внесок і оформляють заявку на участь.

Організаційний  етап полягає в підготовці рекламного катало- га, що включає характеристику постачальників, їх товарів, послуг


 

і іншу рекламну інформацію.  Даний етап включає також опера- тивну роботу щодо розміщення  учасників,  організації  їх дозвіл- ля, проведення аукціонних торгів, презентацій і інших заходів. Заключний етап припускає підведення підсумків ярмарку з виді- ленням як позитивних,  так і негативних моментів в його роботі. Узагальнені результати аналізу кон’юнктури торгівлі товарами асортименту ярмарку, пропозиції  по виробництву товарів і т.д. представляються зацікавленим організаціям  і органам управлін- ня торгівлею для вживання заходів до більш повного задоволен- ня споживацького попиту.

Висновок  договорів  на поставку товарів проводиться  безпо-

середньо на ярмарку. Крім того, на ярмарку сторони можуть уточ- нювати умови раніше укладених договорів  і асортимент  належ- них поставці товарів.

Договори  на продаж (поставку)  товарів на ярмарках уклада- ються за наданими підприємствами-виробниками зразками і моделями товарів, а в окремих випадках за каталогами і про- спектами  та іншими матеріалами,  що характеризують  товари.

Представники учасників ярмарку повинні мати належно офор- млені повноваження (довіреності)  для висновку договорів і уз- годження  специфікацій.

Проект  договору  може  бути представлений  будь-якою  із

сторін. Договір підписується сторонами, як мінімум, у трьох при- мірниках,  один з яких разом  із специфікацією  здається в групу по обліку договорів  для реєстрації.  Сторона, що отримала про- ект договору або змін до нього чи пропозицію  про продовження терміну дії договору, зобов’язана повернути іншій стороні на ярмарку підписаний договір або за наявності раніше укладеного договору направити згоду про зміну чи продовження терміну його дії, а у разі заперечень — з додатком протоколу розбіжностей у трьох примірниках не пізніше наступного дня після отримання проекту договору  або змін до нього чи пропозиції  про продов- ження терміну його дії. Постачальник і покупець зобов’язаний спільно не пізніше наступного  дня після отримання  іншою сто- роною протоколу  розбіжностей  розглянути  його.

При недосягненні  угоди  постачальник  (покупець)  в той же

термін передає розбіжності на розгляд ярмаркового комітету. Якщо сторона,  що отримала  протокол  розбіжностей, в одноденний


 

термін не передасть ті, що залишилися неврегульованими розб- іжності на дозвіл ярмаркового  комітету, пропозиції  іншої вважа- ються прийнятими.

Договірні  суперечки ярмарковим  комітетом  розглядаються

з участю уповноважених представників сторін не пізніше на- ступного дня після отримання заяви. Протокол засідання арбіт- ражу підписується  арбітрами,  що брали участь в розгляді  су- перечки. Витяги з протоколу видаються зацікавленим сторонам в день прийняття рішення. Рішення арбітражу переглядається ярмарковим  комітетом не пізніше як за три дні з дня прийняття рішення.

Рішення ярмаркового  комітету із переддоговірних суперечок

і затверджені ярмарковим арбітражем рішення по таких супереч- ках є остаточними.

Закупівля товарів на аукціонах і міжнародних  торгах

Управління проведенням аукціону здійснюється аукціонним комітетом.  До його складу включаються голова (директор  аукці- ону), комерсант,  юрисконсульт,  експерт,  аукціоніст,  бухгалтер.

Для прийому  товарів на аукціон продавці повинні оформити

так звану пропозицію  щодо висунення товару на аукціон. В про- позиції вказується повне найменування товару, його короткий опис,  характеристика  споживацьких  властивостей  і якості,  дані про кількість примірників, а також відомості про власника.

Прийняті від продавців товари сортуються залежно від якості

і вигляду по лотах (стандартна партія або одиниця товару) і від кожної партії відбирається зразок.  Кожному лоту привласнюють номер, за яким він продаватиметься з аукціону. Після закінчення сортування  аукціон складає аукціонну відомість,  випускає  ката- лог з вказівкою  номерів лотів, який розсилається  можливим по- купцям з додатком правил аукціонного торгу. Обов’язкова умова організації  аукціону — завчасне надання потенційним  покупцям можливості  ознайомитися  з товарами. Всі товари, заявлені для продажу і внесені в аукціонну відомість, повинні бути заздалегідь виставлені для огляду покупцями.

Аукціони завчасно оповіщають продавців про терміни прове-

дення торгу. До початку аукціону, як правило, за 1,5–2 місяці, у пресі поміщаються рекламні оголошення з вказівкою умов, місця


 

і часу проведення  торгів,  кількості  і асортименту  пропонованих до продажу товарів.

Торги починаються в певний день і годину і проводяться в основному  в спеціальному аукціонному  залі.

При гласному  способі  аукціоніст  оголошує  номер чергового

лота, називає початкову ціну і запитує: «Хто більше?» Якщо чер- гового підвищення ціни не пропонується,  аукціоніст після трира- зового запитання «Хто більше?» ударяє молотком, підтверджую- чи, що даний лот проданий останньому, хто назвав найвищу ціну.

Покупець, бажаючий придбати товар, піднімає сигнальну таб-

личку, лицьова сторона якої звернена до аукціоніста, і оголошує ціну, що перевищує стартову. Аукціоніст повторює кожну запро- поновану покупцями  ціну і називає місце, звідки надійшла ціна. Після закінчення торгів по даному лоту покупець оформляє аук- ціонну операцію. Для оплати купленого на аукціоні товару бух- галтер виписує товарний чек в двох примірниках,  в якому указує найменування товару, номер інформаційної карти, номер лота, остаточну  аукціонну ціну, відомості  про покупця,  дату продажу. На підставі сплаченого  товарного  чека бухгалтер реєструє  про- даж товарів в аукціонній відомості для подальшого розподілу аукціонної  виручки (різниці  між стартовою  і продажною  цінами) між власником  товару і організаторами аукціону.

Порядок розподілу аукціонної виручки передбачається в аук-

ціонній угоді.

Підготовка і проведення тендерів

Організатори  торгів, що ухвалили рішення про розміщення замовлень через торги, створюють тендерні комітети, до складу яких входять технічні і комерційні експерти, представники  адміні- страції. Головами тендерних комітетів призначаються керівники організації,  що проводять закупівлі.

Тендерні комітети  здійснюють  всю організаційну  роботу  по

проведенню торгів. Вони публікують оголошення про торги, ана- лізують представлені пропозиції і виносять рішення про перемож- ця конкурсного торгу, якому і передається замовлення. Умови торгів є документами, що містять порядок представлення про- позицій, розгляд їх тендерним комітетом і прийняття рішень про передачу замовлень. Вони включають технічні і комерційні  умови


 

контрактів,  які будуть підписані між замовниками  і постачальни- ками, які виграли торги,  а також переліки спеціальних гарантій, які повинні представити  учасники торгів.

При проведенні  відкритих  торгів  в офіційних  органах  друку

поміщаються оголошення. В цих оголошеннях містяться основні відомості про торги. Зокрема, найменування організації, що про- водить торги, номер торгів, найменування і кількість товару або обсяг робіт, на поставку і виконання яких оголошені торги, поря- док і термін представлення пропозицій  і т.д. Такі оголошення публікуються за один-півтора  місяця до дня проведення торгів.

При проведенні  закритих  торгів  порядок  інформації  інший.

Сповіщення про майбутні торги отримують лише окремі фірми.

До встановленого тендерним комітетом терміну закриття торгів  їх учасники  готують  комісійні,  технічні і комерційні  про- позиції.  Після закриття  торгів учасники не мають права зміню- вати умови своїх пропозицій  і зобов’язані у разі отримання за- мовлення виконати його суворо згідно з представленими пропозиціями.

В день закриття  торгів тендерні комітети організовують  пуб- лічне розкриття  пропозицій. У присутності  всіх учасників  торгів керівники  тендерних комітетів розкривають  пакети з пропозиці- ями, називають фірми або склади консорціумів,  що подали про- позиції, а також оголошують запропоновані учасниками ціни. Такі торги називаються  гласними.

При проведенні негласних торгів тендерні комітети не прово-

дять публічного розкриття пропозицій  і не оголошують ні складу їх учасників, ні запропонованих  ними умов.

Найчастіше,  прийняття  остаточного  рішення  про  вибір  по-

стачальника і передачу замовлення проводиться вищою органі- зацією через певний період часу. Це пояснюється тим, що зіставлення пропозицій, визначення вигідності кожної з них вимагає певного  часу. В конкурсному  відборі вирішальну роль можуть  відіграти  не лише ціна і інші комерційні  умови,  але і висока якість вироблюваних фірмою виробів, найбільш прий- нятні для замовника терміни виконання контрактів, порядок виконання  робіт і т.д.

Оферент (учасник торгів),  пропозиція  якого  прийнята, одер-

жує про це відповідне сповіщення.


 

Завершальним етапом проведення конкурсних торгів є підпи- сання контракту  з фірмою, що виграла торги. Зміст такого кон- тракту аналогічний звичайному  контракту  купівлі-продажу.

Висновок  операції за наслідками  торгів  може,  проводитися

також шляхом прийняття (акцепту) пропозиції  оферента без по- дальшого підписання  обома сторонами  контракту.

Біржова торгівля як форма організації оптового ринку

Біржа як особливий інститут ринкової інфраструктури функці- онує на ринку капіталу, на товарному ринку і ринку робочої сили. На кожному з них діє свій вид біржі.

Біржа — це така форма організації  ринку,  за якою здійсню- ються вільна торгівля цінними паперами (фондова біржа), торгів- ля товарами (товарна біржа), наймання працівників (біржа праці) і формуються ринкові (біржові) ціни (курси)  на продукцію  на ос- нові фактичного співвідношення  попиту і пропозиції.

Біржа (від латинського  «вища») означає регулярно  функціо-

нуючий ринок, або торговельний заклад, в якому укладаються різноманітні угоди, в тому числі здійснюються купівля-продаж цінних паперів, валюти, товарів масового  споживання та засобів виробництва.

Біржа — це своєрідний  аукціон, де є достатня кількість відпо-

відних предметів купівлі-продажу, де працюють чесні і добро- совісні продавці та купівельноспроможні покупці, які готові здійснювати  переговори  та укладати угоди.

Основна причина появи біржі — значне зростання обсягів операцій  на ярмарках. Ярмарок  виявився непристосованим до цього і почав затримувати торговельний процес. Виникла потре- ба в іншому  способі  організації  торгівлі,  який забезпечував  би різке прискорення  укладення торговельних угод. Попит і пропо- зиція в такому випадку швидко знаходять один одного, покупці і продавці оперативно  входять у контакт і швидко  міняються ро- лями, укладаючи зустрічні угоди.

Мета і основне завдання біржі полягають, як правило, не в отри- манні великого  прибутку самою біржею, а у створенні таких умов для торгівлі, які дають змогу  отримати  великі прибутки  учасни- кам біржової торгівлі, які переважно є членами біржі, за рахунок


 

скорочення  надлишків  при закупівлі і продажу  товарів, приско- рення обігу капіталу, страхування від несприятливих змін цін і т.ін. З цією метою біржа виконує  цілий ряд функцій, що забезпечу- ють проведення торгівлі особливим, специфічним «біржовим» способом.

У загальному  вигляді основні функціональні особливості  то-

варної біржі як специфічної форми гуртового  підприємства, що організує  торгівлю, зводяться головним  чином до таких:

1. Кожна товарна біржа в умовах ринкової економіки має чітко визначений предмет торгівлі, тобто коло товарів, що мають дозвіл на торгівлю (так званих біржових товарів), перелік яких передба- чається правилами біржової торгівлі, прийнятими даною біржею.

2. Важлива особливість  товарної біржі — проведення  торгів на постійній основі, регулярно, завжди в одному місці і в зазда- легідь визначений час. При цьому біржі розміщуються,  як прави- ло, в місцях виробництва  або споживання  продукції  (у великих промислових  або торговельних  центрах).

3. Безпосередньо  на біржі,  в її торговельному  залі під час

торгів (проведення біржових сесій, зборів) товар, як правило, відсутній. У цьому її схожість з комерційними посередницькими центрами  і відмінність  від товарного  ринку.  Тобто торг  на біржі відбувається без пред’явлення товарів як таких: інколи за зраз- ками і пробами на основі біржових стандартів, які вже склалися. Тільки при проведенні  на біржі операцій  з негайною  поставкою (операцій «спот» або «кеш») вимагається,  щоб товар був на од- ному зі складів біржі або на складі продавця. При здійсненні форвардних операцій товар може перебувати в дорозі. Ф’ючерсні (термінові)  угоди взагалі не вимагають наявності товару (він, як правило, ще не виготовлений  на момент угоди).

4. Важливою  функціональною  особливістю  товарних  бірж і

умовою виконання укладених угод з метою купівлі-продажу  ре- ального товару (а не контракту) є функціонування при біржах розвинутої  виробничої  інфраструктури,  в першу чергу складсь- кої мережі, що забезпечує надання клієнтам послуг щодо збері- гання,  упакування товарів,  виконання  транспортно-експедицій- них операцій.

5. Сама біржа як торговельне  підприємство (її персонал),

на відміну від інших форм оптової торгівлі (дилерів, гуртових


 

торговельних фірм, оптових домів тощо), нічого не купує і не продає, тобто ніяких угод з купівлі-продажу не укладає. На біржі, на відміну від оптової ярмарки,  торгують, як правило, не вироб- ники чи інші власники товарів, а їх кінцеві споживачі — уповно- важені посередники  — брокери, які є членами біржі, тобто укла- дення угод є правом і функцією членів біржі.

6. Найбільш характерною  особливістю  бірж, що відрізняє  їх

від більшості інститутів посередництва на товарному ринку, є властиві тільки їм специфічні форми організації торговельних процесів і операцій, які ґрунтуються на високому ступені стан- дартизації  не тільки предмета (товарів,  контрактів),  а й правил ведення торгів, змісту й умов здійснення  біржових угод, проце- дури проходження замовлень, порядку розрахунків за угодами тощо. Кожна біржа функціонує згідно з прийнятими  на ній пра- вилами біржової  торгівлі,  розробленими  та затвердженими  са- мою біржею.

Особливе значення для досягнення високого рівня організації

біржової торгівлі має стандартизація біржових контрактів. На вітчизняних ринках на даний момент угоди практично оформля- ються контрактом,  єдиної уніфікованої форми, в яку за згодою сторін вносяться різні умови угоди: кількість і ціна товару, конк- ретні строки його поставки, умови доставки (чиїм транспортом), форма розрахунку за товар та ін. З розвитком  і здійсненням біржової торгівлі, особливо з появою ф’ючерсних бірж, у біржо- вих строкових контрактах стандартизується  все, крім ціни і стро- ку (позиції) поставки товару: його обсяг (біржова одиниця та базисний сорт), умови доставки і франкування, форма розра- хунків. Це сприяє полегшенню організації біржової торгівлі, мак- симальному скороченню часу на здійснення угод, збільшенню обороту бірж і прискорює обіг капіталів.

7. Однією з особливостей  і важливою перевагою  товарних

бірж в умовах цивілізованого  ринку є те, що угоди на біржах можуть укладатися з метою як продажу або купівлі реального товару, так і страхування від можливої зміни ціни на товари (ф’ю- черсні, строкові угоди), тобто купівлі-продажу не товару, а біржо- вих контрактів  на товар (паперові,  або фіктивні угоди).

Завдання біржі — не постачання сировини,  капіталу, валюти,

а організація, впорядкування, уніфікація ринків сировини, капіталу і


Основні риси товарної біржі

Купівля-продаж здійснюється не товарами, а контрактами на доставку

Угоди на продаж укладаються на стандартні товари у великих партіях

Регулярність товарів дозволяє зосереджувати велику кількість

покупців і визначати базові ціни

Повна свобода проведення актів купівлі-продажу стосовно обсягів і цін

Всі операції здійснюються  за біржовими  правилами

Рис. 2.3.1. Риси товарної біржі

валюти. Біржа забезпечує попит на сировину, який прямо не зв’язаний  з її використанням. Поза біржею  попит  на сировину пред’являють  споживачі  сировини  — виробники  фабрикатів.  В цілому попит залежить від реального споживання.

Біржа має справу з попитом  на ті чи інші товари, який без- посередньо  не пов’язаний з необхідністю  у їх використанні.  На біржі завжди має місце пропозиція  товарів, яка безпосередньо не зв’язана з їх виробництвом.  Купівля заради продажу, а про- даж заради купівлі вирівнює попит і пропозицію. Біржовий товар завжди можна купити і продати — він ліквідний. Біржова торгів- ля забезпечує можливість того, що при існуючих в даний момент цінах не буде ні дефіциту, ні затоварювання.

Сучасна товарна біржа — це ринок контрактів на поставку то-

вару. Важливим чинником стабілізації цін є гласність укладання угод, публічне встановлення цін на початку і в кінці біржового дня, обмеження денного коливання цін у встановлених біржовими правилами межах.

Біржа виступає ринковим  механізмом,  який приводить в дію систему  стандартів, незалежно від того, вироблені вони самою біржею чи державою;  гарантує якість товару і тому встановлює товарні стандарти на різні вироби, сорти, реєструє марки фірм, допущені до біржової торгівлі.


 

Поняття, функції та види товарних бірж

Важливим правом товарної біржі для здійснення її специфіч- них функцій на ринку є право самостійно встановлювати свої правила біржової торгівлі і біржового  арбітражу, обов’язкові  для всіх учасників торгів. Законодавство обумовлює лише загальні критерії,  яким повинні відповідати біржові угоди, і визначає по- рядок їх виконання та правила біржової торгівлі, а також визна- чає заборону на окремі дії її учасників.

Кожна товарна біржа має право розробляти  з урахуванням

державних стандартів власні біржові стандарти на товари, а та- кож свої типові контракти.  Тому, наприклад, виробнику, перш ніж виходити на конкретну  біржу, необхідно уважно ознайомитися  з вимогами  до якості товарів, які можуть встановлюватись  даною біржею, а також із змістом біржових контрактів, якими оформля- ються здійснювані на ній угоди. Вивченню особливостей  роботи бірж, їх структури,  складу, рівнів управління допомагає  їх класи- фікація, тобто поєднання у визначені групи відповідно до вибра- ної ознаки класифікації.

У світовій практиці залежно від виду біржового  товару розр- ізняють товарні (товарно-сировинні), фондові, валютні біржі. В Україні товарну біржу розглядають, як організацію з правами юридичної  особи, яка формує оптовий  ринок внаслідок органі- зації і регулювання біржової  торгівлі,  що здійснюється  у формі біржових торгів, які проводяться у визначеному місці і у визначе- ний час за встановленими  нею правилами.

Створення акціонерних товариств, ріст випуску підприємства- ми акцій, використання державою цінних паперів довготерміно- вого інвестування і фінансування державних програм  приводять до появи й інтенсивного  розширення ринку цінних паперів. У ході розвитку і формування ринку цінних паперів виникає необхідність у створенні спеціальних органів,  головними  функціями яких бу- дуть організація  торгів,  контроль  і регулювання  обороту  цінних паперів і руху майна тощо. Такими органами є фондові біржі, існу- вання яких зумовлене світовою практикою функціонування фінан- сових ринків.

Фондові біржі мають громіздку, затратну і неефективну ієрар- хічну вертикальну систему галузевого перерозподілу фінансових ресурсів.  Тому фінансова біржа являє собою  постійно  діючий


 

Таблиця 2.3.3

Класифікація бірж за специфікою ознак

 

Ознака класифікації

 

Види бірж

 

Підвиди бірж

1. За видами біржо-

вих товарів

фондові

товарні валютні змішані

товарно-сировинні

товарно-фондові

2. За роллю держа- ви в організації  бір- жі (принцип органі- зації)

публічно-правові (державні) приватноправові (приватні) змішані

акціонерно-пайові

 

3. За легітимністю учасників біржових торгів

відкриті закриті змішані

ідеально відкриті відкриті змішаного типу

4. За рівнем спеціа-

лізації

універсальні

спеціалізовані змішані

вузькоспеціалізо-

вані

широкої спеціалізації

5. За характером то- вару та видом укла- дених угод

реальні ф’ючерсні спотові опціонні форвардні змішані

 

6. За специфікою участі в торгах і вза- ємовідносин з по- купцями і продав- цями

акціонерно-пайові брокерські абонементні комісійні одноразового обслуговування змішані

 

7. За місцем та гео- графією торгівлі

міжнародні національні

 

8. За сферою діяль- ності

центральні міжрегіональні регіональні (локальні)

 


 

ринок цінних паперів. Вона створює  можливості  для мобілізації фінансових ресурсів і їх використання при довготерміновому інве- стуванні виробництва,  державних програм.

Для організації і обслуговування ринку іноземної валюти ство-

рюють спеціальні валютні біржі, які найбільш жорстко  контролю- ються державою  (в особі НБУ) на відміну від інших видів бірж. Світовий досвід показує, що торгівля валютою об’єднується з торгівлею цінними паперами і проводиться на фондових біржах.

За принципом  організації (ролі держави у створенні біржі) за кордоном  розрізняють  три види бірж:

— публічно-правові (державні біржі);

— приватноправові  (приватні  біржі);

— змішані  (акціонерно-пайові).

Біржі, які мають публічно-правовий характер, контролюються державою і створюються на основі Закону про біржі. Членом такої біржі може стати будь-який підприємець  даного регіону, занесе- ний у торговий  реєстр  і який має певний  розмір  обороту.  Такі біржі поширені  у Європі (Франція,  Бельгія, Голландія).

Біржі, які мають приватноправовий характер, характерні для Англії і США. На ці біржі відкритий  доступ  лише вузькому  колу осіб, які входять у біржову корпорацію.  Кількість членів таких бірж обмежена. Біржі такого виду, як правило, є пайовими товариства- ми, їх статутний капітал ділиться на визначену кількість паїв (сер- тифікатів). Кожен член біржі повинен володіти хоча б одним паєм (сертифікатом), який дає йому право укладати угоди в при- міщенні біржі.

Змішані біржі також характерні для континентальної  Європи. Найбільш поширені вони серед фондових бірж. Для таких бірж властивим є те, що в руках держави знаходиться частина акцій біржі, що дає їй право направляти в органи управління представ- ників виконавчої влади і таким чином контролювати діяльність біржі.

За легітимністю  участі відвідувачів у торгах біржі можуть бути закритими,  відкритими  і змішаними.

У торгах на закритих біржах беруть участь її члени, які вико- нують роль біржових посередників, тому доступ безпосередніх покупців і продавців у біржовий зал закритий.  Сучасні біржі за кордоном  в основному  є закритими, оскільки  біржова торгівля


 

пов’язана з високим  ризиком  і вимагає високої професійності. У торгах на відкритих біржах, крім постійних членів і біржових по- середників, можуть брати участь і відвідувачі. При цьому відкриті біржі бувають двох типів:

— чисто («ідеально») відкрита біржа, на якій контрагенти  не

зобов’язані користуватися  послугами посередників, їх може і не бути, оскільки на таких біржах забезпечується вільний доступ у біржове коло продавців і покупців, тобто вона характеризується  прямими зв’язками виробників і споживачів (продавців і покупців);

— відкрита  біржа змішаного  типу, на якій безпосередньо  з

продавцями і покупцями  угоди можуть укладати дві групи посередників:

а) брокери,  які працюють від імені і за рахунок клієнта;

б) дилери, які здійснюють  операції на біржі від свого імені і за свій рахунок.

Рівень відкритості біржі безпосередньо  пов’язаний з її торго- вельною стратегією. Дуже часто відкритість біржі використовуєть- ся в рекламних цілях або для пожвавлення торгів. До того ж відкритість бірж можна пояснити нерозвиненістю біржового ме- ханізму, який дозволяє брати участь у торгах непрофесійним учасникам  біржового  ринку.

За рівнем спеціалізації біржі поділяються на універсальні (за-

гального типу) і спеціалізовані.  Такий поділ бірж переважно  ви- користовується для класифікації  товарних бірж.

На універсальних  біржах ведуться торги  за широким  колом різноманітних  товарів.

Спеціалізовані біржі мають товарну спеціалізацію або спеціа-

лізацію за групами товарів. Серед них виділяють біржі широкого профілю і вузькоспеціалізовані.

Як показує світова практика, перевагами спеціалізованих бірж є: зниження витрат торгівлі, послаблення впливу монопольних виробників, виявлення ціни, на яку можуть орієнтуватися продавці і покупці (виробники  і споживачі),  кваліфікована обробка біржо- вого стандарту, а в подальшому ф’ючерсного контракту на про- дукт спеціалізованої  біржі.

За характером товару та видом угод, які укладає біржа, світова

практика  розрізняє  такі види бірж:


 

— реального товару;

— ф’ючерсні;

— опціонні;

— змішані.

Біржа реального товару є характерною для початкового  етапу біржової торгівлі, їй притаманні регулярність відновлення торгу, прив’язаність торгівлі до визначеного місця і підпорядкованість вста- новленим правилам.  На біржах реального товару укладання угод здійснюється  за відсутності товару як такого на основі його описо- вої характеристики. На даний час за кордоном біржі реального то- вару збереглись  лише в деяких країнах і мають незначний оборот.

За рахунок розширення  біржової торгівлі створюються біржі но-

вого типу — ф’ючерсні. Основними ознаками ф’ючерсної торгівлі є:

— фіктивний характер угод;

— ЗТ в’язок з ринком  реального  товару через страхування

(хеджування), а не через поставку товару;

— завчасно строго визначена і уніфікована споживча вартість товарів;

— повна уніфікація поставки  товарів.

Опціонні біржі використовуються для підсилення страхування учасників біржової торгівлі, оскільки вони дають можливість для покупців опціонів обмежити можливості отримання збитків при укладанні біржових  операцій.

Залежно  від місця  і ролі бірж у світовій  торгівлі  виконання

функцій орієнтації  на ринок  прийнято  поділяти на міжнародні  і національні.

Міжнародні  біржі є видом  постійно  діючого  оптового  ринку, який охоплює декілька держав, на якому здійснюються  угоди купівлі-продажу  на певні біржові товари.

Міжнародні  товарні біржі, в основному,  зосереджені  в трьох країнах: Англії, США, Японії. До міжнародних фондових бірж нале- жать Нью-Йоркська, Лондонська,  Токійська фондові біржі.

Національні біржі діють у межах однієї окремо взятої держа- ви, враховуючи особливості  розвитку  виробництва,  обігу і спо- живання товарів, характерні для даної країни.

Залежно від сфери діяльності біржі в нашій країні можна умов-

но поділити на центральні (столичні), міжрегіональні і регіональні

(локальні).


 

Основними  функціями біржі є такі:

1. Організація біржових зборів для проведення публічних торгів.  Дана функція включає:

— організацію  біржових торгів;

— розробку  правил біржової торгівлі;

— матеріально-технічне забезпечення  торгів;

— навчання персоналу біржі;

— розробку  кваліфікаційних вимог для учасників торгів.

Для організації торгівлі біржа, перш за все, повинна знаходи- тися у зручному  «ринковому  місці»  (біржовому  залі), що могло би вміщувати потрібну  кількість продавців і покупців,  які ведуть відкриту біржову торгівлю. Використання сучасних електронних засобів зв’язку не потребує фізичної присутності торгуючих в одному місці, а дозволяє вести торгівлю через електронні ком- п’ютерні  термінали. Але і в цьому випадку біржа покликана  за- безпечувати високоефективну  систему електронної  торгівлі.

Організація біржових зборів:

торги;

правила торгівлі та матеріальне  і кадрове забезпечення

 

Інформаційна діяльність: ціни

компанії

ринки


 

Розробка біржових контрактів

 

 

Функції сучасної біржі

 

Хеджування (біржове страхування)

Спекулятивна гра на роздрібні ціни


 

Біржовий арбітраж

Гарантійне  виконання біржових  справ

 

 

Цінова функція: виявлення і регулювання цін, цінопрогнозування ціноутворення

Рис. 2.3.2. Функції біржі


 

Організація торгівлі вимагає від біржі розробки  і суворого дотримання правил торгівлі, тобто норм і правил поведінки учас- ників торгу в залі.

Матеріально-технічне  забезпечення торгів включає обладнан-

ня біржового залу, робочих місць учасників торгів, комп’ютерне забезпечення всіх процесів на біржі. Для ведення біржових торгів біржа повинна мати в наявності висококваліфікований штаб праців- ників. Члени біржі, які беруть участь у біржових торгах, повинні зна- ти правила роботи на біржі, мати необхідні знання і практичні на- вички у всіх сферах діяльності, пов’язаних  з біржовою торгівлею.

2. Розробка біржових контрактів. Дана функція біржі включає:

— стандартизацію  вимог  до якісних характеристик  біржових товарів;

— стандартизацію  розмірів  партій активу, який лежить в ос- нові контракту;

— розробку  єдиних вимог до розрахунків  за біржовими  уго-

дами (включаючи умови і строки поставок за контрактами, взаєморозрахунок і розрахунки  з біржею).

3. Біржовий арбітраж, або вирішення спірних питань за укла- деними біржовими угодами в ході біржових торгів. Дана функція біржі має дуже велике значення: з одного  боку, як міра впливу на торговців, які збираються діяти шляхом обману, а з іншого — як спосіб вирішення суперечок, які виникають у ході торгів через неточні записи,  збої в системі  комп’ютерного забезпечення  та інші помилки.

4. Цінова функція біржі. Дана функція біржі має два аспекти.

Перший — це те, що завданням біржі є не лише виявлення рин- кових цін, але одночасне їх регулювання з метою недопущення незаконних  маніпуляцій з цінами на біржі. Другий  аспект — це цінопрогнозуюча функція біржі:

а) виявлення і регулювання біржових цін. Біржа бере участь у формуванні і регулюванні цін на всі види біржових товарів. Кон- центрація попиту і пропозиції на біржі, укладення великої кількості угод виключають вплив неринкових  чинників  на ціну, роблять її максимально наближеною до реального попиту і пропозиції. Біржова ціна встановлюється у процесі її котирування, що розгля- дається як найважливіша функція біржі. При цьому під котиру- ванням розуміють фіксування цін на біржі впродовж кожного дня


 

її роботи і реєстрацію курсу валюти чи цінних паперів, ціни біржо- вих товарів;

б) ціноутворююча  і цінопрогнозуюча функція. Зосередження на біржі продавців  і покупців  товарів, масовий  характер біржо- вих угод і їх великі масштаби через що торгівля ведеться, зви- чайно, великими партіями товарів, перетворює біржові ціни в ринкові ціни на біржові товари, які, звичайно, мають в основі фор- мування цін на інші товари. В результаті біржові ціни виконують функцію ціноутворення, стають його основою поряд зі ставками заробітної  плати, нормами  амортизаційних  відрахувань.

На біржі торгують товарами (контрактами) з поставкою через

кілька місяців після дати укладення угоди, тим самим проходить процес щоденного прогнозування  цін на майбутні дати поставки товару, тобто має місце реальне цінопрогнозування і не тільки цін на біржові товари, але й на всі інші активи.

5. Функція  хеджування,  або біржове  страхування  учасників

біржової торгівлі від ненадійних для них коливань цін. Для цього на біржі використовуються спеціальні види операцій і механізми їх укладення.

6. Накладання штрафних санкцій за порушення статуту біржі

і правил біржової торгівлі.

7. Функція внесення пропозиції  щодо питань діяльності біржі у державні організації.

8. Функція делегування своїх представників-брокерів на біржі, які діють на території інших країн.

Організація та проведення  біржових торгів

Правила здійснення  біржових  операцій  називають  Регламен- том біржі, у склад якого входить захист комерційних інтересів усіх учасників біржових торгів, створення умов для ефективної і чесної праці. В основних розділах біржових правил повідомляється  про:

1. Порядок проведення біржових торгів. У даному розділі пра- вил регламентуються місце проведення торгів, торгові сесії і го- дини праці.

Біржовими сесіями називаються торги в офіційно відведений

адміністрацією біржі час, упродовж якого учасники біржових торгів мають право укладати угоди.


 

Графік торгів складається з урахуванням режиму роботи інших бірж, які торгують аналогічними товарами. Це дає змогу учасни- кам торгів  використовувати інформацію про ціни на інших рин- ках, проводити  арбітражні  операції.

2. Види біржових  угод.  Біржі визначають  характер  угод,  які

можуть укладатися на даній біржі. Так, наприклад, на біржах Ук- раїни укладаються угоди з реальним товаром, цінними папера- ми і ф’ючерсними контрактами.  Біржі визначають стандартні контракти  для кожного  виду угод,  обсяги  угод,  стандартні  дані поставок.

3. Біржова  інформація.  Точна, своєчасна,  повна інформація

про укладені угоди дає можливість проаналізувати стан ринку, прийняти  правильне рішення.

Біржова інформація поділяється на поточну і вільну. Поточна інформація — це інформація про останні угоди, які були укладені на біржі. Подібна інформація потрібна для швидкої оцінки зміни ситуації на ринку в поточний момент. На багатьох біржах ця інформація виводиться на електронних табло у вигляді біжучого рядка.

Учасники торгів через комп’ютер  одержують таку інформацію:

— поточну ціну попиту;

— поточну ціну пропозиції;

— найвищу ціну поточного  дня;

— ціну закриття попереднього  дня;

— відмінність на даний момент останньої ціни і ціни відкриття;

— дохідність на даний момент;

— обсяг зарезервованих  в торговельній  системі  засобів;

— обсяг укладених на даний момент угод.

Вільна інформація відображає кінцеві результати біржового дня. За результатами торгів учасники торгів щоденно отримують інформацію про ціни угод — останню, мінімальну, максимальну; ціни заявок — максимальну купівлі, мінімальну продажу; ціни ко- тирування на продаж і купівлю; середньозважену  ціну; прибут- ковість до погашення;  кількість укладених угод.

4. Порядок взаємних розрахунків  членів біржі та інших учас- ників біржової торгівлі. Він визначається взаємними правами і обов’язками учасників торгів,  забезпеченням  захисту їхніх інте- ресів.


 

На сучасних українських біржах оплата біржових контрактів проводиться через біржу до виконання контракту як продавцем, так і покупцем. Підставою для перерахування вартості контракту продавцю є акт прийняття-здавання зазначеного  у контракті то- вару, підписаний  покупцем  та продавцем,  або письмова  згода покупця на передплату.

У разі ненадання біржі акта прийняття-здавання у визначені

контрактом  строки,  кошти, що надійшли від платника, поверта- ються йому біржею протягом  2-х робочих днів.

При надходженні заяви від продавця про порушення покуп-

цем умов контракту біржа може затримати на своєму рахунку гарантійний  внесок  та прийняти  рішення  протягом  п’яти робо- чих днів про порядок  вирішення суперечки.

У разі невиконання  контракту  винуватець  сплачує штраф у встановленому Біржовим комітетом (Радою біржі) розмірі на ко- ристь біржі та сторони,  що потерпіла.

До учасників-членів бірж можуть застосовуватися санкції у разі:

— відмови від письмового  оформлення біржової угоди;

— надання недостовірної  інформації;

— невиконання  біржового  контракту;

— несплати оформленого  біржового  контракту;

— перешкоджання  веденню торгів;

— неявка на торги,  коли заявка подана. Види санкцій:

— попередження;

— позбавлення права участі у торгах (на певний час або на- завжди);

— відмова у реєстрації;

— штраф;

— призупинення  або позбавлення членства на біржі. Біржовими Правилами забороняються такі дії учасників-членів

біржі:

— приховування, притримування  членом біржі від відкритого ринку будь-якого  розпорядження  (доручення) на угоду чи її частину на свою користь  чи на користь  іншої особи;

— торгівля із самим собою без зміни права власності;

— торгівля брокером  за власний рахунок до виконання роз- порядження  клієнта;


 

— порушення по черговості виконання замовлень клієнтів, що мають рівні умови придбання товару.

Процес біржової торгівлі передбачає велику кількість операцій, зміст і порядок виконання яких залежать від багатьох чинників — спеціалізації біржі, її форми, особливостей біржового товару, рівня стандартизації, якості товару, досвіду організації біржових торгів тощо. Ці операції регламентуються  Правилами біржової торгівлі.

Біржовий процес поєднує п’ять операцій,  що виконуються  в такій послідовності:

— вивчення попиту і пропозицій товару за межами біржі і вихід

брокера на біржу;

— узгодження  умов угоди між брокером-продавцем і броке- ром-покупцем, укладення біржової угоди у процесі біржо- вого торгу;

— оформлення та реєстрація  біржової угоди, біржового  кон- тракту та розрахунок  з біржею;

— розрахунок  клієнта з брокером  за здійсненою  біржовою угодою;

— поставка  та одержання  товару,  розрахунок  за нього  між клієнтами  брокерів.

Біржові операції виконуються по-різному і в певній послідов- ності, деякі з них оформляються відповідними документами,  що має важливе значення. Від ретельного оформлення документів брокерами  та їх клієнтами залежить успіх усієї операції.

Підготовка біржових торгів починається з подання в інфор- маційно-довідковий відділ біржі офіційних письмових заяв за встановленою формою на продаж чи купівлю товару. Заяви скла- даються брокерськими фірмами, конторами, представленими на біржі.

Усі своєчасно  подані заяви реєструються  і вводяться в банк

даних біржі. Подані заяви приймаються  біржею тільки в тому ви- падку, коли вони складені за встановленою формою і містять усю необхідну інформацію. У разі відсутності в заяві повної необхідної інформації вона не приймається біржею. Біржі, які не подали зая- ви в певний строк, до найближчих торгів не допускаються.

Прийом товарів та їх розміщення обумовлюються правилами

біржової торгівлі. Члени біржі пропонують  свій товар після його безпосереднього огляду  брокерами  на підприємствах  або на


 

підставі представлених зразків чи опису. Товар заноситься в книгу обліку і в карточку брокера «ями» тільки у разі гарантованої кількості товару на складах біржі, про що робиться відповідна помітка. У Правилах біржової торгівлі також затверджується  пе- релік товарів, які котируються  на біржі. При відкритій біржі і об- меженій кількості учасників торгів переважає бартерний обмін. Організація біржового залу — давно відпрацьована схема і прак- тично однакова для всіх типів бірж світу. Як раніше, так і тепер біржа є, перш за все, тим місцем, куди учасники ринку зверта- ються для здійснення  тих чи інших комерційних  операцій.

Біржові угоди  щодо кожного  товару відбуваються в окремих

операційних залах. Інколи операційний зал поділений на спеціалі- зовані секції, де укладаються угоди на визначені товари і їх групи.

Самі торги на біржах проводяться  два рази на день. Всере- дині сесії часто виділяють періоди по 30–40 хв., між якими існує

5–10 хвилин перерви.

На даний час у світі існує три методи ведення біржових торгів:

1) публічний, за яким угоди укладаються шляхом викриків, що іноді дублюються жестами;

2) торгівля «шепотінням», використовується тільки в практиці

деяких бірж: Японії, Південно-Західної  Азії;

3) електронно-біржові торги.

В біржовій  практиці  публічна торгівля заснована на принци- пах подвійного  аукціону.

В торговий зал біржі допускаються тільки уповноважені пред- ставники: зареєстровані брокери, службовці біржі, уповноважені відвідувачі, представники  преси. Брокери повинні бути зареєст- рованими в реєстраційному комітеті біржі членами біржі, які ви- рішили їх найняти.  Реєстрація означатиме  право на торгівлю  в торгових секціях — «ямах» і отримання комісійних  за укладення угод. Кожному члену тут дозволяється мати двох брокерів у кожній  товарній секції.

Всі торги товарами можуть проводитися лише учасниками, зареєстрованими на біржі, які укладають угоди купівлі-продажу товарів від імені клієнтів або за свій власний рахунок на біржі.

Всі ціни на товари встановлюються угодою між брокерами  в

товарній секції.  Біржа не повинна контролювати  або маніпулю- вати цінами.


 

За три дні до торгової сесії продавець або покупець дає бро- керу замовлення. Брокер перевіряє всю інформацію, подану в замовленні. Він вимагає перевірки  фінансового  стану клієнта та перевірки товару за стандартами якості. Якщо брокер дає згоду представляти клієнта, то клієнт дає брокерові доручення в пись- мовій формі на право дії від імені клієнта біржі. Крім того, клієнт переводить на банківський рахунок (в розрахунковій палаті біржі) гарантійний внесок (або «маржу»), який становить не менше 3% оціненої вартості товару за повною сукупною ціною купівлі або продажу через біржу. Цей відсоток погоджується  між клієнтом та брокером.  Не пізніше,  ніж за день до початку торгів брокер от- римує  від клієнта  підтвердження  (копію  платіжного  доручення) про перерахунок грошей. Продавець пропонує розмір ціни і обго- ворює з брокером  мінімальну ціну продажу.  Покупець пропонує ціну, за якою він зможе купити товар, а також максимальний її рівень. Клієнт повинен розробити  альтернативні умови контракту.

Особливості оптових закупівель товарів через брокерські контори

Система біржового  посередництва  має декілька організацій- них форм: брокерська фірма (компанія); брокерська контора; брокерське  бюро (підрозділ).

Брокерська  фірма — це, як правило, приватне індивідуальне

чи колективне (групове) підприємство, яке є юридичною особою і  власником  майна та прибутку  (за вирахуванням  податків  та інших обов’язкових платежів у бюджет).

Брокерська  контора  — підприємство з правами  юридичної особи, яке створене підприємством-власником — членом біржі. Майно і прибуток брокерської  контори належить не їй, а підприє- мству, що її створило (власнику).

Брокерське бюро — це, як правило, госпрозрахунковий підрозділ

підприємства, який займається брокерським посередництвом, діє на підставі свого положення з правом відкриття рахунка в банку.

Брокерські  фірми (контори)  частіше за все мають статус ма- лого підприємства. Сьогодні брокерські фірми виступають основ- ними дійовими  особами  на біржі. Це пов’язано з універсальні- стю організації брокерської  справи, що дозволяє створювати такі


 

фірми уже існуючим організаціям або групі осіб на принципах спільної власності. Брокерські  фірми створюються членами-зас- новниками біржі, які внесли при її організації свій пайовий (акці- онерний) внесок або юридичними особами, що купили брокерсь- ке місце тимчасово чи за акціонерним  принципом.

Брокерська  фірма повинна мати свою постійну адресу, роз-

рахунковий банківський рахунок, печатку, штамп тощо. Співпра- цівники брокерської  фірми поділяються на керівників  і біржових брокерів,  котрі, як правило, працюють постійно,  мають пайовий внесок у капіталі фірми, а також допоміжний персонал і брокерів- агентів, що працюють за наймом.

Для реєстрації  брокерської  фірми необхідні такі документи:

— заява акціонера, засновника  брокерської  фірми;

— нотаріально засвідчені копії засновницьких  документів;

— завірену копію рішення відповідних органів влади про реє- страцію брокерської  фірми у формі юридичної особи.

Діяльність брокерської  контори фінансується членом біржі, що її відкрив, якщо інше не передбачено укладеним між ними дого- вором або іншими документами. Прибуток брокерських контор формується за рахунок комісійних процентів від суми угод, укла- дених за дорученнями  клієнтів.

Порядок  взаємовідносин біржі  з брокерськими конторами

визначається Статутом біржі. Біржовий комітет, Виконавча дирек- ція й інші органи не втручаються у взаємовідносини між конто- рою  і членами біржі,  які її відкрили  (за винятком  тих випадків, коли на цьому наполягають обидві сторони).

Брокерські  фірми реєструються  в спеціальному реєстрі бро- керських фірм. Після реєстрації брокерська фірма отримує відпо- відне свідоцтво.

Звертаючись до послуг брокерської  фірми, клієнти мають такі переваги:

— збільшується обсяг торговельних  операцій без зростання власних на це затрат;

— є можливість скористатися послугами  висококваліфікова-

ного торговельного  персоналу;

— затрати на послуги,  пов’язані з проведенням  торговель- них операцій за участю брокерської  фірми, обчислюються у розмірі  визначеного  відсотка від їх обсягу.


 

Вагоме значення брокерські фірми мають на фондовому рин- ку, де без професійного  посередника  неможливо провести жод- ної операції. Скориставшись  послугами фондового брокера, клієнти мають змогу купити (продати) акції за ціною, що відпові- дає сьогоднішньому дню.

Діяльність брокерської  фірми фінансується  за рахунок при-

бутків, одержаних за посередницьку  діяльність, і плати за різні маркетингові  послуги,  надані клієнтам.

Виконуючи доручення клієнта, брокерська фірма укладає уго- ду від його імені і, як правило, не бере участі в розрахунках між контрагентами  угоди. На її розрахунковий  рахунок надходять лише комісійні. Проте, можливий варіант купівлі брокерською фірмою товару з подальшим його перепродажем.  У цьому разі вона проводить дилерські операції, а її прибуток складає різни- цю між ціною купівлі і продажу.

Для укладення біржових угод брокерська  фірма з біржею ук-

ладає договір про надання їй брокерського місця. В договорі вказана вартість брокерського місця, кількість працюючих на біржі брокерів  від даної фірми, кількість помічників,  права і обов’язки сторін, строк дії договору  і умови його дострокового розриву.

Оптові закупівлі на основі товарообмінних операцій

Операції натурального  обміну відомі під назвою  бартерних. Під бартером розуміють обмін визначеної кількості одного това- ру на інший у вигляді натурального обміну без використання механізму  валютно-фінансових розрахунків.

Характерними особливостями  бартерної угоди є:

1) одноразовий  характер;

2) участь у ній найчастіше двох сторін;

3) оформлення угоди одним контрактом;

4) визначення кінцевої специфікації  і обсягу  угоди до підпи- сання контракту;

5) відносно короткий,  порівняно з іншими формами зустріч- ної торгівлі, термін виконання угоди, який, як правило не пере- вищує одного-двох  років.

Мета, яку переслідують сторони при укладенні бартерних угод,

частіше зводиться до однієї або декількох із нижчезазначених:


 

1) пом’якшення проблеми інвалютного фінансування імпорту;

2) спрощення  розрахунків;

3) розширення можливостей просування на ринок країни-кон- трагента;

4) додаткова можливість  отримання  імпортного  обладнання

в обмін на товар, реалізація  якого  ускладнена  у звичайних  ко- мерційних  умовах.

Говорячи про переваги  та недоліки бартеру,  необхідно про- водити чітку межу між інтересами  окремих  фірм та інтересами держави в цілому. З точки зору окремих фірм, до переваг барте- ру належить, наприклад, можливість розробки  нових ринків збу- ту продукції  та послуг. Деякі фірми використовують  бартер для забезпечення більшої гарантованості поставок потрібного  їм то- вару. Бартер дає фірмам можливість подолати нетарифні бар’є- ри та обмеженості,  що позитивно  відбивається на конкурентос- проможності  фірм на конкретних ринках, і принести їм значну економію  на складських та транспортних  видатках.

Держава  завдяки  бартеру отримує  додаткові  ресурси.  Крім

того,  розвинуті  держави  використовують  бартер  у ситуаціях, пов’язаних із погіршенням  умов їх торгівлі.

Недоліки бартеру:

1. Обов’язковість  збігу потреб партнерів. Продавець, зацікав- лений у бартері, змушений шукати покупця, який має той товар, якого потребує продавець.

2. Складність в укладанні бартерних угод порівняно зі звичай- ними комерційними контрактами.  Бартер найчастіше пов’язаний з проведенням  складних цінових переговорів  та з узгодженням кількості зустрічних товарів. При бартерних угодах частіше вини- кають труднощі в керуванні якістю  товарів. У звичайних комер- ційних контрактах передбачається узгоджена якість предмета угоди. Оскільки бартер передбачає двосторонній обмін, контроль узгодженої  якості товарів ускладнюється.

3. Односторонність  вигоди в бартерній угоді. У разі коли кон- тракт укладається під натиском одного із партнерів, в іншої сто- рони часто виникають труднощі у використанні  чи реалізації от- риманого  зустрічного  товару.

4. Великі витрати часу, пов’язані з виконанням угоди. Бартерні угоди  потребують  тривалішого  періоду  переговорів,  оскільки


багато з фірм не знає специфіки товарів, якими обмінюється. З іншого боку, в бартері винагорода, яка виплачується посе- редникам, дещо вища, ніж у звичайних комерційних  угодах, і складає в практиці західних фірм 1,5–3,0% (проти 2,0%) вартості контракту.

Для здійснення бартерних угод між суб’єктом зовнішньоеко-

номічної діяльності України та іноземним  суб’єктом господарсь- кої діяльності оформляється єдиний договір, що передбачає зба- лансований за вартістю обмін товарами, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. У бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що експорту- ються та імпортуються,  виражена в іноземній  валюті з обов’яз- ковим вираженням її в доларах США. На кількість товарів, що обмінюються,  не впливає зміна цін на світовому ринку. Рух зус- трічних потоків товарів відбувається, як правило, одночасно.

Поставка

Партнер А      Партнер В

Поставка

Рис. 2.3.3. Схема бартерної угоди

У бартерних контрактах  обов’язково обумовлюються:

1. Предмет контракту.

2. Оцінка вартості товару.

3. Облік виконання зобов’язань.

4. Упаковка і маркування.

5. Повідомлення про відвантаження.

6. Відповідальність сторін.

7. Претензії.

8. Застосовуване  право при вирішенні спорів.

9. Інші положення.

Текст починається зі слова контракт, а потім іде N і літера Б, що дає можливість визначити вид контракту,  місце і дату підписання


 

угоди,  визначення  контрагентів  із зазначенням  країни  і міста, назви підприємств  і фірм.

На відміну від інших контрактів  у бартерних контрактах сторо- ни виступають під назвами «Підприємство», «Фірма» і под. Оцінка вартості постачальних товарів здійснюється  з метою збалансова- ності взаємних поставок,  контролю за виконанням  взаємних  зо- бов’язань і можливого  врегулювання питань щодо претензій.

У цьому пункті  зазначаються  умови поставки  згідно  з Інко- термс-90. Термін розрахунків за бартерними контрактами не має перевищувати  трьох місяців.

У пункті  «Упаковка  і маркування»  обумовлюється  упаковка

відповідно до характеру товару, яка має забезпечувати його збе- реження під час транспортування. Особливі умови упаковки заз- начаються у додатках 1 і 2. Обов’язковою  умовою  є те, що в кожне вантажне місце має бути вкладено пакувальний лист із зазначенням переліку упакованих предметів, кількість, номер місця, маса брутто і нетто, назви сторін за даним контрактом.

Пунктом «Повідомлення про відвантаження» сторони зобов’я-

зують себе повідомляти дату і час відвантаження товару, які зас- відчуються обумовленими  сторонами  документами.

Пункт «Відповідальність сторін, звільнення від відповідальності» передбачає умови, за яких контрагенти мають право вимагати відшкодування за порушення відповідних умов контракту.

За бартерним контрактом  сторони мають право пред’являти претензії  з обов’язковим поданням документів,  що обґрунтову- ють ці претензії. Контракт обумовлює, що спори і розбіжності вирішуються шляхом переговорів  між контрагентами. Лише у виняткових випадках сторони звертаються в арбітраж. Цей пункт контракту  передбачає,  що коли виникають  спори,  не передба- чені контрактом  у відносинах сторін, вони підлягають загальним нормам цивільного законодавства  України.

У пункті  «Інші положення»  обумовлюється,  що сторони  не

мають права передавати свої повноваження третім особам, усі зміни мають бути підписані уповноваженими на те особами, кон- тракт набуває чинності з дати його підписання.

У додатках 1, 2 чітко обумовлюється  назва товару, кількість,

якість  відповідно  до чинних ГОСТів і згідно  з сертифікатом,  що видається підприємством, гарантії, термін пред’явлення претензій.


 

Характеристика операцій з давальницькою сировиною

Однією із форм зовнішньоторговельних угод при здійсненні зустрічної торгівлі є операції з давальницькою сировиною.  Опе- рація з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відно- синах — це операція з перероблення  (оброблення,  збагачення чи використання)  давальницької сировини (незалежно від кількості замовників  та виконавців, а також етапів операцій з пе- рероблення цієї сировини),  ввезеної на митну територію України (чи закупленої іноземним  замовником  за іноземну валюту в Ук- раїні), або вивезеної за її межі з метою отримання готової про- дукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сирови- ною у зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника,  на конкретному  етапі її переробки,  стано- вить не менше 20% загальної вартості готової продукції. При цьому давальницькою сировиною вважається сировина, матер- іали, напівфабрикати, комплектуючі, енергоносії,  ввезені на мит- ну територію України іноземним замовником (чи закуплені іно- земним замовником  за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським  замовником  для використання  у вироб- ленні готової продукції з подальшим поверненням усієї продукції або її частини до країни власника (чи реалізацією  в країні вико- навця замовником  або за його дорученням виконавцем) або вве- зенням до іншої країни. Готова продукція може бути реалізована в Україні, якщо давальницька сировина, з використанням  якої ви- роблено цю продукцію,  ввезена іноземним  замовником  на мит- ну територію України чи закуплена іноземним замовником  за іноземну  валюту в Україні. Право власності на імпортовану  да- вальницьку сировину та вироблену з неї готову продукцію нале- жить іноземному  замовнику.

У даних угодах суб’єкт  господарської діяльності,  який надає давальницьку сировину, виступає як замовник, а суб’єкт господар- ської діяльності, який здійснює переробку, обробку, збагачення чи використання  давальницької сировини,  як виконавець.  Під гото- вою продукцією  розуміють продукцію  чи товар, який вироблений з використанням давальницької сировини (крім тієї частини, що використовується для проведення розрахунків  за її переробку).

Давальницька  сировина,  що ввозиться  на митну територію

України іноземним  замовником, обкладається ввізним митом за


 

ставками  Єдиного  митного  тарифу України, податками  та збо- рами, що справляються у разі ввезення товарів. Сплата ввізного мита, податків та зборів (крім митних зборів) провадиться україн- ським виконавцем шляхом видачі простого векселя державній податковій інспекції за місцезнаходженням виконавця з терміном платежу, що дорівнює терміну здійснення операції з давальниць- кою сировиною,  але на більше як на 90 календарних днів з мо- менту оформлення ввізної вантажної митної декларації. Сума, обумовлена векселем, визначається у валюті контракту на пере- робку давальницької сировини.

У разі вивезення готової продукції  в повному обсязі, перед-

баченому в контракті, за межі митної території України у період, обумовлений законодавством, вексель погашається і ввізне мито, податки та збори (крім митних зборів) не справляються. Вексель погашається також у разі часткового вивезення готової продукції, передбаченого  умовами контракту,  за межі митної території  Ук- раїни, якщо український виконавець документально підтвердить оплату ввізного  мита, податків та зборів, які мали бути сплачені при ввезенні в Україну частини сировини, з якої вироблено не ввезену в Україну готову продукцію.  Для визначення суми пла- тежу мита, податків та митних зборів вартість давальницької си- ровини перераховується у національну валюту України за офіцій- ним валютним курсом Національного банку України на день платежу за векселем. Облік векселів ведеться державною подат- ковою інспекцією  за місцезнаходженням виконавця.

У разі невивезення обумовленого у письмовому зобов’язанні

обсягу готової продукції з виконавця до бюджету, до якого він сплачує податок на прибуток, стягується пеня у національній валюті України за кожний день прострочення  у розмірі 0,3% митної вартості давальницької сировини,  але не більше контрак- тної вартості невивезеної  готової продукції.  Пеня сплачується в національній валюті України за офіційним валютним курсом  На- ціонального банку України на день платежу після фактичного відвантаження продукції  іноземному  замовнику.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють операції з давальницькою сировиною  у зовнішньоекономічних відноси- нах, мають право на отримання дозволу на відстрочення опла- ти векселів на підставі кредитної  угоди, укладеної українським


 

виконавцем  з податковою  інспекцією  за його  місцезнаходжен- ням до дня фактичного  відвантаження готової продукції інозем- ному замовникові.  За користування  кредитом  суб’єкти зовніш- ньоекономічної діяльності вносять до бюджету, до якого виконавець сплачує податок на прибуток,  плату в розмірі  0,5% облікової ставки Національного банку України, що застосовуєть- ся на день продовження терміну платежу за векселем або пога- шення письмового  зобов’язання.

Підставою  для митного  оформлення давальницької сирови- ни, що ввозиться на митну територію України, є подання україн- ським виконавцем органу митного контролю копії зазначеного векселя, завізованого  (взятого на облік) державною податковою інспекцією за місцезнаходженням виконавця. Підставою для митного оформлення готової продукції, що вироблена з викори- станням давальницької сировини,  ввезеної на митну територію України, і тієї, що вивозиться  з цієї території,  є подання україн- ським виконавцем органу митного контролю копії векселя та копії ввізної вантажної митної декларації. Підставою для погашення векселя є подання українським виконавцем державній податковій інспекції  копії вивізної вантажної митної декларації.

Готова продукція, що вироблена з давальницької сировини, ввезеної іноземним замовником на митну територію України, і вивозиться з неї, не обкладається вивізним (експортним) митом та іншими податками і зборами (крім митних зборів), які справля- ються при експорті товарів, і не підпадає під режим ліцензування та квотування. На готову продукцію, яка вироблена з використан- ням давальницької  сировини,  ввезеної на митну територію  Ук- раїни іноземним  замовником  і належить йому, не поширюється спеціальний режим експорту товарів, за винятком спеціального призначення.

Вивезення тих видів готової продукції,  щодо яких міжнарод-

ними договорами  України передбачено добровільне обмеження експорту,  а також продукції походженням  з України, імпорт якої до інших держав квотується,  контингентується або ліцензується відповідно до законодавства  цих держав або нормативних актів економічних угруповань, митних союзів, здійснюється  у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за поданням Міністерства  зовнішніх економічних  зв’язків  і торгівлі України.


 

Готова продукція, виготовлена з давальницької сировини, вве- зеної іноземним замовником, може реалізуватися на загальних підставах на митній території  України шляхом укладення інозем- ним замовником  контракту з покупцем  готової продукції.  Підста- вою для погашення векселя у разі реалізації готової продукції або її частини на митній території України є подання українським  ви- конавцем державній податковій інспекції ввізної вантажної митної декларації на готову продукцію (без фактичного ввезення її в Ук- раїну), копії зазначеного  контракту та копії актів здачі-приймання готової продукції, взятих на облік державною податковою  інспек- цією за місцезнаходженням покупця готової продукції, довідки про сплату ввізного  мита, інших податків та зборів, якщо такі запро- ваджено щодо аналогічних імпортних товарів.

Розрахунки  за переробку,  обробку,  збагачення  чи викорис-

тання давальницької  сировини  можуть провадитися  у грошовій формі шляхом виділення частини давальницької сировини чи готової продукції або з використанням  трьох форм одночасно за згодою  замовника  та виконавця.

Комерційні  переговори

Підготовка та порядок ведення комерційних переговорів.

Оформлення результатів комерційних переговорів

Комерційні переговори  є особливим, окремим видом ділово- го спілкування як за формою, так і за змістом.  За формою ко- мерційні  переговори  схожі на індивідуальні співбесіди,  оскільки на них панує атмосфера безпосереднього контакту між партне- рами. Комерційні переговори проводяться здебільшого між де- легаціями партнерів, яким необхідно вміти впливати на групу людей і переконувати їх, постійно відстоюючи інтереси своєї фірми.

За змістом комерційні переговори є процесом поетапного досягнення  згоди між партнерами за наявності інтересів, що не повністю або й зовсім не збігаються. Переговори є процесом взаємного  задоволення  потреб сторін,  які беруть у них участь. За рахунок їх успішного  проведення можна досягти значних ре- зультатів, а співробітництво  з партнером  буде довготривалим  і сталим.  Контрагенти  проявляють  зацікавленість  з урахуванням


 

своїх інтересів, готові до комунікацій, намагаються звести до мінімуму розбіжності  під час обговорення  питань, шукають аль- тернативи для прийняття узгодженого рішення, яке задовольня- ло б обидві сторони.

Основними  факторами,  що впливають на успіх переговорів,

є: рівень переговорів,  планування і організація їх проведення, технологія ділового спілкування і психологічний  клімат, компро- міси, авторитет фірми, повнота і якість інформації, емоції, інте- реси і потреби у співробітництві,  переваги  контрагента,  компе- тентність і досвід учасників.

Підготовка  до проведення  комерційних  переговорів  полягає

у плануванні процесу переговорів  та в організації прийому парт- нерів. Планують переговори, як правило, їх ініціатори.  При цьо- му треба передбачити перелік питань, які слід вирішити до по- чатку переговорів:  розробка пропозицій  для обговорення; визначення проблем і потреб клієнта; отримання підтвердження клієнта про те, що він справді має такі потреби; розробка систе- ми доказів того, що продукція чи послуги фірми можуть вирішити проблеми й задовольнити потреби; узагальнення вигідності  про- понованих зв’язків; аналіз і контроль підготовки  до переговорів.

Після розробки  такого плану майбутніх комерційних  перего- ворів потрібно узгодити з партнером терміни та програму візиту його представників  у вашу фірму за допомогою  листів, теле- факсів, електронної  пошти.

Підготовка  до комерційних  переговорів  залежить від очікува- ного кола питань, що обговорюються, та характеру документів, які плануються підписати. Залежно від предмета переговорів  праців- ник, призначений  як уповноважений  за ці переговори, повинен:

— підібрати учасників переговорів  з боку фірми та узгодити

кандидатури  з їхніми безпосередніми керівниками  струк- турних підрозділів;

— запропонувати  учасникам ознайомитися  з довідковим ма- теріалом на контрагента  і необхідними  комерційними до- кументами;

— скласти свої проекти комерційних документів, які передба-

чаються підписати  в результаті переговорів;

— оцінити  необхідність  проведення  кон’юнктурної наради з представниками  спеціалізованих  відділів і досвідченими


 

експертами,  пов’язаними з тематикою  майбутніх перего- ворів, для уточнення позиції і тактики фірми.

Переговори є елементом планування, управління і контролю, що забезпечує врегулювання різних конфліктів, отримання інфор- мації, підтримку  оптимального  режиму для реалізації програм  і цілей комерційної  діяльності.

Стратегія переговорів  — це дії, акції і заходи, спрямовані  на встановлення стабільних ділових відносин між суб’єктами комер- ційної діяльності.

Тактика переговорів — це розроблена в деталях послідовність

ведення переговорів  з клієнтом або торговим  партнером з вик- ладенням обґрунтованих  аргументів.

Тактика переговорів  — методи або прийоми,  які визначають способи  здійснення  запланованих дій, акцій і заходів. Основні цілі — узгодження  цін, підписання  контракту,  задоволення пре- тензій. Тактика переговорів повинна бути максимально чіткою і одночасно гнучкою, оскільки контрагент угоди вимагає індивіду- ального підходу.

Хто веде переговори. У солідній фірмі ділові переговори  веде призначена керівництвом  особа, відповідальна за їх підготовку  і проведення.  Інші представники  вступають у бесіду при наданні відповідальним за переговори  права висловитися з певного пи- тання або з власної ініціативи з дозволу відповідального.

Переговори  починаються зі знайомства  та обміну візитками.

Візитки гостей кладуть перед собою, щоб запам’ятати, кому яка візитка належить. Необхідно правильно вимовляти ім’я та прізви- ще партнерів. Якщо є сумніви, наприклад, у наголосі, то це слід уточнити у гостей, повторити  вголос і потім не допускати поми- лок. Для того, щоб розмова була невимушеною,  треба почати її з дружнього привітання і фраз загального характеру (наприклад, чи влаштовують гостей умови проживання в готелі). Дайте парт- нерам достатньо часу на обміркування  своїх відповідей. На по- чатковій стадії переговорів  потрібно спонукати партнера виклас- ти наявну у нього інформацію, охарактеризувати  його проблеми і потреби. Це дасть змогу на наступних етапах домовитися  про прийнятні для партнера умови та вигоди від укладеної угоди. Почавши переговори  з найважливіших  аспектів,  треба намага- тися досягнути  згоди  з принципових  питань, потім перейти  до


 

тих, про які можна домовитися порівняно легко і швидко. І тільки тоді доцільно зупинитися  на ключових проблемах,  які потребу- ють детального обговорення.

Хід переговорів  та їхнє успішне  завершення  багато в чому

залежить від атмосфери ділової зустрічі. Тому слід уважно про- думати власну манеру ведення розмови. Якщо говорити надто голосно,  то в партнера може скластися  враження, що йому на- в’язується  чужа думка. Надто тиха чи млява мова також не ба- жана: партнер вимушений ставити зустрічні запитання, щоб пе- реконатися  в тому, що він вас правильно розуміє.

Увесь процес  переговорів  складається  з певного  ланцюга

взаємних  компромісів  і від уже узгоджених  умов відмовлятися не прийнято. Хаотичне ведення переговорів, як правило, призво- дить до економічної невдачі. Але чіткий порядок переговорів  не повинен розглядатись  учасниками як недовіра до них або обме- ження їхніх прав. Вони повинні розуміти, що їхнє завдання — бути порадниками  для відповідального за переговори  заради фірмо- вої справи.

Переговори можуть проводитися через перекладача. Якщо всі учасники переговорів  вільно володіють іноземною  мовою, мож- на вести переговори  без перекладача, однак слід врахувати, що складні переговори  — надзвичайно емоційно насичений процес, який вимагає максимального  зосередження на аналізі аргументів контрагента,  обмірковування  маси контраргументів і компроміс- них пропозицій. Тому, на таких переговорах без перекладача не обійтися.

Психологічна атмосфера переговорів  є важливим фактором їх продуктивності. Особа, відповідальна за результати перего- ворів, є службовцем  своєї фірми, захищає її комерційні  інтере- си. Якщо контрагент займає жорстку протилежну позицію, то це не означає, що потрібний тиск. Навпаки, у жодному випадку вис- ловлювання не повинні зачіпати гідність партнера з переговорів, його національної гідності, престижу його фірми. Навіть справед- ливе зауваження, зроблене в некоректній  формі, може виклика- ти негативну реакцію. Досвід показує,  що доброзичлива  атмос- фера на переговорах практично завжди дозволяє знайти взаємоприйнятні компромісні рішення навіть найскладніших про- блем.


 

Переговори,  навіть їх найтриваліша фаза — обговорення,  не можуть тривати надто довго. Існують певні критерії того, що об- говорення  можна вважати закінченим,  а саме:

— порядок  денний вичерпаний,  мети досягнуто;

— партнери не йдуть на поступки;

— обговорення питання потребує додаткових розрахунків або консультацій  експертів;

— знижується  темп роботи.

Потрібно бути уважним у фазі підбиття підсумків, оскільки будь-яка неточність, нерозуміння деталей, неуважність або не- гативне ставлення до позиції  свого  контрагента  можуть в одну мить порушити те, що так ретельно відпрацьовувалось під час переговорів.  Не поспішаючи, уважно прочитати підсумковий  до- кумент, упевнитися, що обидві сторони розуміють одна одну і мають повноваження підписати. Коли документ підписаний, то відкривається  шлях до співробітництва  і спільної ділової актив- ності. Привітайте партнера з успішним завершенням переговорів.

Усі відповіді, умови, пропозиції  контрагента мають чітко фіксу-

ватися для наступного  аналізу і прийняття рішення про укладен- ня комерційної  угоди. Після закінчення переговорів  обов’язково проаналізуйте  їх підсумок,  визначте ті пункти,  з яких досягнуто домовленості, які ще потребують доопрацювання,  і ті, в яких погляди партнерів цілком протилежні. Навіть при негативних ре- зультатах переговорів  така підсумково-аналітична операція доз- волить визначити шлях для подальших контактів,  які, можливо, будуть успішними.

Враження від переговорів  дуже важливі для перспектив  збе- реження ділових зв’язків  з контрагентами. Навіть якщо перего- вори не були результативними, тобто не відбулося підписання договору, завжди треба намагатися, щоб у контрагента залиши- лось враження про фірму як про солідного,  відвертого, надійно- го,  принципового партнера.  У комерції  не бажаного  повністю відштовхувати від себе непривабливих партнерів. Досвід роботи показує,  що в результаті навіть випадкових контактів через дос- татньо великий проміжок часу фірми можуть знову зустрітися, наприклад,  на виставці, знайти взаємні інтереси та нові форми співробітництва.