1      Історія килимарства

Килимарство – стародавній художній промисел. Історія його –  це багатий матеріал  для вивчення  культури  народів та їх традицій.

Ручне килимарство –  давній народний промисел,  який існує  з тих часів,  коли люди навчилися виробляти пряжу  і тканини з волокнистих матеріалів. Вважається, що батьківщи- ною килимарства є Персія. У південній Туркменії килимарство виникло  близько 4000 років  тому. Виготовлення  ворсових килимів  було розвинуто у Середній Азії,  Китаї,  Ірані,  Месо- потамії (північна частина Сірії) в II–III столітті до нашої ери. Перші килими були вишиті на лляному полотні з різними тематичними сюжетами. Різновидністю вишитих килимів були килими з аплікаціями.

Історія  зародження  килим ар ства нар ах овує десятки століть.  Великими  килимовими центрами були райони Се- редньої Азії,  Пакистану,  Ірану,  Кавказу,  Малої Азії (Туреч- чини). У ХIV столітті в Європі були здійснені перші спроби створення килимів  шляхом копіювання  технологій  і ма- люнків зі Сходу. Пізніше, у ХVII столітті, під впливом стилів, що панували тоді, і місцевих фольклорних традицій з’явили- ся свої оригінальні дизайни орнаментів, відмінні від традиц- ійних  східних.  У  стародавні часи килими  широко викорис- товувались у побуті, а також під  час військових походів.

Коли точно з’явилися перші  килими,  не беруться  сказа- ти ні історики,  ні  археологи.  Однак достеменно відомо,  що це був Схід. Очевидно, тодішні східні кочівники  придумали ткати щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко об- лаштувати житло.  Дійсно,  в умовах кочового життя  килими просто незамінні:  вони захищають від вітру й піску,  дозво- ляють розділити приміщення  нарешті  просто прикрасити


1. Історія  килимарства

тимчасове пристановище. Трансформація практичного по- лотна у твір  мистецтва почалася, швидше  за все,  пізніше, коли кочівники  стали вести осілий  спосіб  життя.  І однією  з перших цивілізацій,  що підняла  килимарство на найвищий художній  рівень, стала Персія.

Стародавній килим, що дійшов до нас, був витканий більше

2000 років тому. Знайшов його російський археолог С. Руден- ко у 1949 році під час розкопок царського могильного кургану в Пазирикських  горах Сибіру  (за місцем розкопок  одержав назву «пазирикський»). Він являє собою вовняне ворсове по- лотно, виткане із зображеннями оленів, коней, грифонів. Килим виконаний технікою  вузлового плетення, що, до речі, застосо- вується й сьогодні: на кожний квадратний дюйм (25 кв.см) його поверхні  приходиться більше двох сотень вузликів.

Своєю винятковою збереженістю килим зобов’язаний історії.  Згідно  з давньою традицією пишно обставляти ціннос- тями царську усипальницю, він був похований разом зі своїм колишнім  власником. Через якийсь час могилу по-варварськи пограбували: винесли майже все, крім килима. Ідучи, грабіжни- ки не закопали могилу. Вода й повітря, що проникали в замк- нутий  простір,  створили умови, за яких  килим  заморозився. Сьогодні він прикрашає колекцію Ермітажу.

Виникнення  машинного виробництва килимів  відноситься до XVIII століття. Перші килимові  фабрики були засновані  в Англії у 1751 році у м. Кіддермінстері і в 1755 році в м. Аксмі- нстері. У 1806 році французький ткач з Ліону Жозеф Жаккард винайшов машину, на якій можна було ткати різні візерункові тканини і килими. Середній термін служби машинних килимів

10–20 років,а  ручного виробництва 60–100 і більше років.